Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Він почув, як коридором, голосно розмовляючи,. пройшли до своєї кімнати охоронці.

— Як ти гадаєш, що то були за вибухи?

— Хто знає? Ці в’язні всі божевільні.

— Вони б і планету висадили, якби змогли.

— Цим би вони позбавили нас клопоту.

— Добре, що шкоди від вибуху не було ніякої. Пам’ятаєш, п’ятнадцять років тому теж стався вибух?

— Мене тоді тут не було.

— Ну, той вибух не зрівняти з цим. Загинуло двоє охоронців і не менше ста в’язнів.

— Хто це зробив?

— Не знаю. Цим омежцям просто подобається висаджувати все в повітря.

— Ще, гляди, і нас висадять.

— Це їм не вдасться. Принаймні поки в небі висять сторожові кораблі.

— А ти певен? Усе-таки краще чимшвидше опинитися на Контрольному Пункті.

— Ну, звичайно. Хочеться ще трохи пожити.

— На Контрольному Пункті жити непогано, але я волів би повернутися на Землю.,

— Занадто багато хочеш,

Останні охоронці ввійшли до кімнати й замкнули двері. Баррент чекав. Трохи згодом корабель задрижав. Політ розпочався.

Баррент отримав важливу інформацію. Очевидно, всі чи більшість охоронців зійдуть на Контрольному Пункті. Чи означає це, що їх змінить інший загін охоронців? Можливо. Наявність Контрольного Пункту свідчить, що корабель, крім того, ще й обшукують. Найімовірніше то буде лише формальний обшук, оскільки за всю історію Омеги жоден в’язень не тікав на тюремному кораблі. Та все-таки слід подумати, де б заховатись.

Але то ще справа майбутнього. Дрижання вщухло і Баррент зрозумів, що корабель вилетів у космічний простір. Що ж, його ніхто не помітив, і корабель прямує до Землі. Досі все йшло згідно з планом.

Протягом кількох наступних годин Баррент не виходив з приміщення складу. Він почував себе дуже втомленим; усі суглоби йому крутило. Повітря було насичене густим важким запахом. Насилу підвівшись, Баррент підійшов до вентиляційної решітки й приклав до неї руку. Повітря не надходило. Він дістав з кишені невеличкий прилад. Вміст кисню в кімнаті швидко понижувався.

Баррент обережно прочинив двері й визирнув у коридор. Хоча на ньому була точна копія форми охоронця, він розумів, що його одразу впізнають: охоронці дуже добре знали один одного. Він мусить ховатися далі, але також мусить чимось дихати.

У коридорі не було нікого. Він проминув кімнату для охорони, з якої долинали приглушені голоси. Над її дверима яскраво горіла зелена лампочка. Баррент крокував далі, відчуваючи, як у нього починає наморочитися в голові. Прилад засвідчив, що і в коридорі вміст кисню став понижуватися.

Група вважала, що система постачання повітря працює в усіх відсіках корабля. Тепер Баррент розумів, що повітря подається лише в кімнати, де є люди.

Баррент квапився тьмяно освітленим, мовчазним коридором, хапаючи повітря широко розкритим ротом. Повітря ставало дедалі гіршим. Можливо, його використовували для вентиляції відсіків для екіпажу й охорони перед тим, як увімкнути головну повітряну магістраль.

Він проходив повз незамкнені двері, але зелені лампочки над ними не горіли. У нього вже розколювалася від болю голова, а ноги стали мов ватяні. Баррент спробував обмізкувати свої дії.

Мабуть, найбільше шансів у нього буде у відсіку екіпажу. Пілоти напевне неозброєні й менш підготовлені до всяких несподіванок. Може, йому вдасться тримати на мушці якогось офіцера, а то й захопити весь корабель.

Варто спробувати. Він повинен спробувати.

Там, де закінчувався коридор, були сходи. Баррент проминув із дюжину безлюдних прогонів, аж поки побачив стрілку з написом: «Відсік управління».

Баррент дістав з кишені пластмасовий променевик і, спотикаючись, рушив коридором. В голові у нього наморочилося, перед очима виникали й губилися чорні тіні. Почалися галюцинації: він із страхом помітив, як стали хилитися стіни, і несподівано збагнув, що вже повзе до дверей з написом: «Рубка управління — вхід дозволяється лише офіцерам екіпажу».

Здавалося, коридор наповнився сірою мрякою, яка часом яснішала, з чого Баррент зрозумів, що в нього просто все пливе перед очима. Він звівся на рівні й натис на дверну ручку. Двері подалися, й він міцно стис променевих, готуючись до сутички.

Але коли двері прочинилися, його оповила пітьма. Йому здалося, що він бачить здивовані обличчя, чує вигук: «Обережно! В нього зброя!» А тоді морок поглинув Баррента, і він упав через поріг.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Баррент отямився одразу й повністю. Він сів і побачив, що упав усередину рубки управління. Металеві двері були приперті й дихати було легко. Членів екіпажу ніде не було видно, — мабуть, побігли по варту, гадаючи, що він довго лежатиме непритомний.

Баррент зіп’явся на ноги, машинально підібравши свій променевик. Він уважно обдивився зброю і, насупившись, сховав її. Чому його залишили самого в рубці — найважливішому відсіці корабля? Чому його не роззброїли?

Він спробував пригадати обличчя, які бачив перед тим, як повалитися на підлогу. Але перед ним постали якісь розмиті постаті з глухими, потойбічними голосами. Чи були тут узагалі люди?

Що більше він думав, то дужче переконувався, що ці образи були породжені його напівзгаслою свідомістю. В приміщенні нікого не було — тільки він у мозковому центрі корабля.

Баррент наблизився до головного пульта управління, який поділявся на десять секцій. На кожній були ряди якихось приладів, різноманітні важелі, перемикачі, реостати, ручки.

Баррент повільно рухався вздовж панелі, стежачи, як спалахують і розтікаються по стелі й стінах візерунки з вогників. Останній пост був, мабуть, контрольний. На маленькому екрані з написом: «Режим ручний автоматичний» горіло «автоматичний». Такі самі екрани були для навігації, системи зовнішнього стеження, входу і виходу з підпростору, входу і виходу з нормального простору, посадки. Все працювало в автоматичному режимі. Далі він знайшов програмний дісплей, з якого довідався про розклад польоту. До Контрольного Пункту залишалося 29 годин, 4 хвилини і 51 секунда. Зупинка — три години. Від Контрольного Пункту до Землі — 480 годин.

Панель управління спалахувала вогниками й гуділа сама собі, цілком незалежна. Баррент не зміг відігнати думку, що своєю присутністю опоганює цей храм машини.

Він перевірив вентиляцію. Вона теж працювала в автоматичному режимі, постачаючи повітря саме стільки, скільки потребувала одна людина — він.

Та де ж екіпаж? Баррент розумів необхідність автоматизації управління зоряним кораблем. Такий велетенський і складний механізм повинен покладатися сам на себе. Але ж побудували його люди, і люди розробили програми. Чому люди не стежать за показаннями приладів, не змінюють програму в разі потреби? Що, як охорона вимушена затриматися на Омезі? Що, як доведеться проминути Контрольний Пункт і рушити прямо до Землі? Що, як треба буде взагалі змінити пункт призначення? Хто переробить програми, хто віддасть кораблю наказ, чиїй волі коритиметься корабель?

Баррент огледів рубку управління і знайшов ящик з кисневими масками. Одягнувши респіратор, він вийшов у коридор.

Після довгих блукань він виявив двері з написом: «Каюта екіпажу». Всередині було чисто й голо. Рівними рядами стояли ліжка без усякої постелі. У шафах не було ні одягу, ні будь-яких особистих речей. Баррент вийшов і обстежив каюти офіцерів і капітана: жодних слідів людей.

Він повернувся до рубки управління. Тепер стало очевидно, що на кораблі не було екіпажу. Мабуть, уряд на Землі так певен непорушності розкладу і надійності корабля, що вважає екіпаж зайвим. Можливо…

Та Баррентові все це здалося дуже нерозважливим. Щось дивне коїться із Землею, якщо вона випускає в космос кораблі без нагляду з боку людини.

Він вирішив утриматися від подальших висновків, поки дізнається більше фактів. А тепер насамперед слід подумати про те, як вижити. В його кишенях був запас концентрованої їжі, але він не міг пронести достатню кількість води. Чи є вона на кораблі без екіпажу? Треба пам’ятати й про загін охорони там унизу і подумати про те, що він робитиме, коли корабель дістанеться до Контрольного Пункту.

22
{"b":"120264","o":1}