Коли нарештi на естрадi президiї з'являється шкандибаюча постать iз гривастим каштановим волоссям i хлопчачими, од-вертими, чистими очима, вся лiва сторона й частина центру пiдводяться й зустрiчають її громом оплескiв.

— Слава Рудольфовi Шторовi! Слава!

Рудольф Штор соромливо, замiшано вклоняється, загрiбає!пальцями волосся й хоче говорити. Настає тиша.

— Панове! Я не оратор. I не полiтик. Я — просто людина, що хоче добра людям. З цiєю метою я винайшов так звану Сонячну машину. Я не буду довго забирати вашу увагу. Менi роблять закид i тут, у парламентi, i в пресi, що я — злочинець, що я вкрав брильянти, що я трую людей, а сам ховаюсь. Я б не посмiв турбувати це високе зiбрання своєю особою. Але, як ви самi знаєте, може статися велике нещастя, кровопролиття, братовбивство. Через те я прийшов зробити таку заяву: мiй винахiд не є отруйний. Я пропоную покарати мене смертю, коли вiд мого скла в кого-небудь станеться хоч який бiль. Я пропоную зробити експертизу над моїм винаходом. Я готовий сам у запечатанiй кiмнатi годуватись скiльки хочете тiльки самим сонячним хлiбом. Коли вiн отруйний, я перший помру вiд нього. От це все, що я хотiв сказати.

Доктор Рудольф невмiло вклоняється й вiдступає назад. Знову вихор оплескiв i крикiв здiймається серед лiвого сектора. До нього прилучається майже весь центр. Серед правої сторо ни виразне замiшання: що можна сказати на слова людини, яка прийшла сама себе вiддати на смерть?

Але права сторона почуває, що цей виступ є великий удар у справi вiйни, що тепер компромiс конечний. За прийняття вiйни треба прийняти свободу Сонячнiй машинi.

Рудольфа Штора вже забуто. Вiн сидить тихенько десь коло стенографiстiв, що цiкаво часом позирають на нього, i не знає, що йому робити: iти чи чогось чекати. Голова зборiв i вся президiя шепочуться, в залi неймовiрний галас, крики, сварки, вимахи рук. Щохвилини до президiї пiдбiгають якiсь люди й щось доносять. Дзвiнок голови безрезультатно й безупинно дзвонить, закликаючи до спокою.

Але спокiй приходить тiльки тодi, як звiдкись iзбоку з'являється група делегатiв. Це нарада лiдерiв правого сектора.

Рудольф погано чує промову, але розумiє, що пропонується мирно й позитивно вирiшити обидвi справи: i вiйну прийняти, i оповiстити свободу Сонячної машини. Тiльки цим шляхом не буде допущено до пролиття кровi.

Лiвий сектор бурно вiтає цю пропозицiю: перемога! Вiн згоден прийняти вiйну. Будь ласка! Нi одного голосу не буде проти Вони не будуть i за, але зате з правого боку не буде нi одного голосу проти Сонячної машини, хоч не буде й за неї.

Коли Рудольф у супроводi Макса й Фрiца виходить на ганок, юрба знову пiдхоплює його на плечi й несе серед трiумфуючого шаленого хаосу радiсних переможних крикiв. Про компромiс уже тут вiдомо.

Рудольфа несуть до авто його просто звалюють туди, бо нема сил одiрвати вiд десяткiв рук, що хочуть торкнутися хоч кiнчикiв його пальцiв, до одежi. Юрба вже побачила iдола, вона вже готова молитися перед ним i складати йому жертви.

Рудольф стає в автомобiлi й пiдносить руку.

— Рудольф Штор хоче говорити! Рудольф Штор хоче говорити! Тихо там!

I Рудольф Штор говорить. Незграбно, невмiло, нечутно, але найближчим слухачам можна розiбрати, що вiн тепер, коли свобода Сонячної машини прийнята, закликає всiх до помочi в працi над його винаходом. Вiн закликає всiх без рiзницi партiй, переконань, вiку, полу, бо Сонячна машина несе всiм людям щастя й визволення. Комiтет Сонячної машини хоче зорганiзувати фабрику Сонячної машини. Всi професiйнi й партiйнi робiтничi органiзацiї вiддають на цю мету половину своїх засобiв. Але того мало. Треба, щоб кожний громадянин Нiмеччини вiддав усе, що вiн має, на цю справу. Всi жертви треба принести на визволення самих себе.

Юрба iпобожно, радiсно, з ентузiазмом слухає свого новоутвореного кумира.

— Урра! Слава Рудольфовi Шторовi! Слава Сонячнiй машинi! Все на жертву Сонячнiй машинi! Все!

I до авто летять з усiх бокiв грошi, гаманцi. Юрба розпалюється власними криками, скидає з себе перснi, сережки, всякi дорогоцiннi прикраси й кидає в авто. Одна хвиля вiдсуває другу, квапиться вилити з себе свою жертву, свiй захват, побожнiсть.

На приступку з юрби тиснеться товстенький, рудий, у буйному ластовиннi чоловiк. Вiн махає капелюшем, шалено вертить великими очима в бiлих вiях i кричить:

— Панове! Товаришi! Панове! Два слова! Товаришi! Я жертвую на Сонячну машину всю свою фабрику скляних виробiв у Рiзенгебiрге. Всю фабрику Рудольфе Шторе, я жертвую свою фабрику! Берiть. Заявiть Комiтетовi. Я, Фрiдрiх Iмберг, жертвую. Я — капiталiст, але я розумiю. Мiй батько був сам робiтником!

Вiн iще щось кричить у нестямi екстазу, але слова його покривають оплески, крики, вигуки.

— Браво! Слава! Як iм'я?

— Iмберг! Фрiдрiх Iмберг моє iм'я! Комiтет Сонячної машини…

— Браво Гiмберг! Слава!

— Браво Гiмберг! Слава!

— Не Гiмберг, а Iмберг! Iмберг Фрiдрiх!

— Браво! Iмберг Фрiдрiх!

Iмберг Фрiдрiх лишається на авто, вiн повинен зробити офiцiйне передання Комiтетовi Сонячної машини своєї фабрики. Вiн тисне руку Рудольфовi, Максовi, радiсно, в захватi дивиться на купу золота й грошей в коробцi авто й не знає, чим би йому ще висловити, виявити ту силу, що розпирає його груди.

А юрба вже пiдхоплює автомобiль, веде його крiзь гущу кричущих, махаючих, п'яних од перемоги, полегшення, щастя тiл. I в коробку авто на ноги, у груди Рудольфа й Макса летять грошi, годинники, перснi — все, що є найцiннiше на кожному.

А в кабiнетi Мертенса вiдбувається екстрене засiдання Управи Об'єднаного Банку. Вiкна позачинюванi, штори позапинанi, холодники провiвають i холодять повiтря, але обличчя червонi, пiтнi, гарячi не сонячним палом. Немає нi поважно стi, нi врочистостi, навiть порядку немає в цьому зiбраннi пiднятих, стурбованих, пригнiчених, розлючених людей. Мертенс, набiгаючи сiдластим чолом на райхсканцлера, гнiвно трясе великим червоним кулаком.

— Йолопи! Дурнi! Як смiли допустити цього божевiльного Штора?! З якої речi? Що? Ситуацiя? Загроза вибуху? Кого? Як? Хiба в уряду сил нема? Хто, маючи в руках силу, робить такi ycтyпки? Хто? Iдiоти тiльки! Прийняти компромiс! Сво боду Сонячної машини! Це значить дати розбити себе вщент Ущент, чорт його забирай! Та послухайте донесення. Ну? По лiцiя на вулицях обнiмається з юрбою. Полiцаїв засувають головами в апарати — i вони крутять сонячний хлiб, а юрба круг них танцює танець дикунiв. Що? Нi! А армiя? Вiйсько? По казармах у мент поз'являлись Сонячнi мащини, В один мент! Значить, вони були вже там i ранiше? Га? Це така армiя? Що?

Рейхсканцлер пригнiчено, безпорадно знизує плечима. Що ж можна було зробити? Комiтет Сонячної машини змобiлiзував усi сили Вiн вiв свою акцiю дуже обережно. Вiн не виставляв нiяких вимог, не був проти вiйни. Симпатiї мас були на його боцi.

— Симпатiї, симпатiї! Чорт бери всякi симпатiї ваших мас. А сила на чийому боцi? А армiя?

Райхсканцлер знову знизує плечима й витирає просто рукою пiт iз носа. В тому то й рiч, що певностi щодо армiї немає. В армiї було глухе невдоволення забороною Сонячної машини. Мозок маси не може збагнути всiх можливих консеквенцiй од дозволу й бачить тiльки найближче; чому, справдi, не дозволяється Сонячну машину, через що за неї стрiляють людей. I невiдомо, що могло б бути, коли б дiйшло до сутички з сонцеїстами.

Мертенс засовує руки в кишенi й вражено пiднiмає голову. Що? Пан райхсканцлер не знає, що могло б бути? Могло б бути те, що на площi лишилось би з пару тисяч трупiв, а вся пiдла маса тепер не танцювала б iз полiцаями на вулицях «танок сонячного хлiба», а тихенько сидiла б по своїх норах. Кров? Трупи? Та що ж це значить в очах дiйсного державного мужа, тверезого й дiйсно гуманного полiтика? Що це в порiвняннi з тим нещастям, яке загрожує вiд слабостi, вiд легалiзацiї сонячного божевiлля?!