Документи на ім'я Гаркуші полишив у шинелі, що висіла в передпокої, засунув до сумки паку грошей, поклав її там же на туалетний столик: був упевнений, що жінка обов'язково зазирне до неї, навіть хотів цього – більше поважатиме…
Не знімаючи чобіт, Гаркуша простягнувся на дивані й задрімав. Спав тихо й сторожко, звик так спати, як лісовий звір, – спати й все чути, аби прокинутися за найменшої небезпеки. Втім, яка небезпека в затишній квартирі посеред тилового міста, але, тихо посопуючи, чув навіть цокання маятника стінного годинника, який також лишився Стефанії від попереднього пожильця.
Гаркуша спав, прокидався і знову засинав, нарешті йому набридло спати, ліниво підвівся з дивана й подався на кухню, щоб заварити чаю. Скоро мусила повернутися Стефанія, вона розігріє борщ і дасть на друге щось м'ясне, обіцяла принести відбивні, Гаркуша відчув голод, згадавши про м'ясо з підсмаженою картоплею, міг би й сам розігріти борщ, та вирішив обмежитися чаєм з бутербродами, слава богу, хліб свіжий і є масло та ковбаса.
Гаркуша подумав: Стефанія, певно, й не знає, що існують на світі холодильники, він бачив такі холодильні шафи в німців, сюди вони ще не дійшли, а шкода, продукти в них зберігаються довше, та й взагалі приємно в літню спеку витягнути з білої шафи пляшку холодного пива.
Пива в Стефанії не було, це, правда, не дуже засмучувало Гаркушу, то німці не можуть існувати без гамбурзького чи баварського чорного, він обійдеться і чаєм – Гаркуша дочекався, поки закипіла вода, й насипав у чайник повну, з гіркою, ложечку справжнього чаю – для чого йому заощаджувати Стефаніїні запаси? Чекаючи, поки чай завариться, Гаркуша відрізав товстий кусень хліба, намастив маслом і потягнувся до ковбаси, та шерех за дверима насторожив його. Точно, хтось стояв за вхідними дверима, Гаркуша почув це з кухні, він дав би голову на відсіч, що хтось піднявся до сходової площадки, мабуть, повернулася Стефанія і шукає ключ у сумочці, – Гаркуща полишив ковбасу й присунувся до дверей, що вели з кухні до передпокою: так і є, Стефанія, нарешті вона знайшла ключ, вставила йогоу шпарину й повертає.
Замок клацнув, і Гаркуша ступив уперед, задоволено посміхнувшись, – все ж занудився в порожній квартирі.
Слава богу, він помітив їх раніше, ніж вони його: двері зарипіли й відчинилися обережно, у вузькій щілині Гаркуша побачив смугляве обличчя і погон – інший на його місці розгубився б, секундної розгубленості вистачило б, щоб люди за дверима зорієнтувалися в ситуації і кинулись на нього, та Гаркуша мав блискавичну реакцію, ця реакція не раз перевірялась у «Цепеліні» й виручала його в сутичках з вартовими під час переходу лінії фронту, виручила вона його і зараз – Гаркуша ступив пружний крок назад до кухні й причинив за собою двері, замкнувши на засув. Почув стукіт чобіт у передпокої, хтось навалився на двері – Гаркуша витягнув пістолет, готовий стріляти, минула секунда чи дві, а він уже усвідомив, що програв, бо відступу не було: все ж енкаведисти вийшли на нього й даремно він самовтішався і гадав, що обвів їх навколо пальця.
У двері вдарили ще раз – Гаркуша вистрілив і відступив до коридорчика, тепер йому лишалося якнайдорожче продати життя: мав обойму в пістолеті й ще одну запасну…
Притулився спиною до дверей ванної – зручна позиція і він встигне розстріляти всю обойму, поки «смершівці» перетнуть кухню.
У двері вдарили знову, і Гаркуша вистрілив ще раз – хвала богові, квартира стара й двері міцні, виламати їх не так уже й просто.
Нараз Гаркуша подумав, що, зрештою, це не має значення, все одно двері довго не витримають і жити йому лишилося лічені хвилини. Так, може, хвилин п'ять чи трохи більше, він ще може відступити до ванної, енкаведистам доведеться ламати ще одні двері, та все одно виламають, а він розстріляє свою другу обойму…
А з ванної відступу нема – лише віконечко на п'ятому поверсі.
Але ж є вузький карниз…
Тільки згадавши цю вузьку смужку на п'ятиповерховій висоті, Гаркуша відчув холод на спині. Ширина карниза не більше долоні, по ньому не пройти й цирковому акробату. Правда, до даху сусіднього будинку всього кілька метрів – ні, не пройти, все одно зірветься ї впаде в кам'яний мішок. Неминуча смерть, але й тут смерть, а там, може є кілька шансів із ста, можливо, лише один шанс, а тут жодного, треба приліпитися до стіни, рятівні три чи чотири метри, потім круто розвернутися і стрибнути на коньок черепичного даху, влучити саме на коньок і не послизнутися, бо дах крутий і нема на,чому затриматися.
Ні певно, він не матиме там жодного шансу.
Але ж і тут нема.
Гаркуша вистрілив і позадкував до ванної. У двері вдарили, вони затріщали, однак Гаркуша вже прослизнув до ванної. Просунув ніжку табуретки у ручку дверей і кинувся до вузького віконного отвору.
Тепер вікно піддалося легко, Гаркуша протиснувся в нього, намагаючись не дивитися вниз, у бездонну, як здавалося йому тепер, прірву, прилип до холодної шерехатої цегли й ступив перший крок.
Гадав, не втримається і полетить у безодню, серце стислося від ляку, та шерехата стіна буцім притягувала його, він переставив ногу й обережно просунувся знову, руки мов пристали до цегли, Гаркуша зусиллям відліпив долоні й ступив ще крок, потім ще…
Куточками очей бачив, як наближається рятівний червоний гостроконечний черепицевий дах, він просувався до нього повільно, але впевнено, і поступово м'язи на ногах перестали тремтіти й знову стали пружними – ще два кроки, ще крок, він уже над дахом, лишається зовсім мало…
Останній крок був, певно, найважчий, Гаркуша скосував очима на гребінь, тепер тільки повернутися і стрибати, просто повернутися він не міг, усе одно впав би, і Гаркуша застиг на мить, заспокоюючись, глибоко втягнув у себе повітря, різка повернувся, на якусь частку секунди завмер на карнизі, потім не витримав рівноваги, проте в останню долю секунди зорієнтувався і стрибнув просто на гребінь, намагаючись потрапити на нього обома ногами, Відчув сильний удар, послизнувся, в голові запаморочилося від болю та останнім зусиллям утримав рівновагу, навалився грудьми на гребінь, вчепившись руками в холодну черепицю, підтягнувся і сів на коньок верхи.
Знову зітхнув глибоко й поповз гребенем до горищного віконечка. Повз, притискаючись до слизької й нерівної черепиці, обдираючи руки, та не помічав болю, бо знав: до врятування лишилося кілька метрів.
Повз і не вірив у порятунок – лише дотягнувшись ногою до даху над віконечком, знову повірив у себе, сильним ударом ноги вибив віконну раму й сковзнув на горище. Падаючи, встиг востаннє роззирнутися – начебто йому пофортунило, вулиця вузька, гребінь не проглядається навіть з протилежного тротуару, й ніхто його не помітив.
А енкаведисти, певно, ще ламають двері до ванної…
На горищі було темно, двері тут замикалися на замок. Гаркуша розігнався і вдарив у них усією вагою тіла, замок не витримав і зірвався, одразу починалися круті сходи і він побіг ними, не криючись, не мав часу, – жодної секунди, бо контррозвідники, звичайно, негайно оговтаються та перекриють і що вулицю.
Толкунов запізнився на якусь мить, мабуть, менше, ніж на секунду, встиг побачити за дверима злякане обличчя, та засув брязнув саме тоді, коли він навалився на,двері, і мало не одразу на кухні вдарив постріл – у дверях над самісіньким капітановим плечем утворилася дірка. Толкунов нахилився і відступив убік – Бобрьонок, розігнавшись з передпокою, навалився на двері, та вони витримали, майор моментально відхилився праворуч, і куля пробила дірку саме там, куди він ударив корпусом.
Розшукувачі стали обабіч дверей і перезирнулися. Справа нечекано ускладнилася, зненацька взяти шпигуна не вдалось, тепер він відстрілюватиметься до кінця і може не пошкодувати кулі навіть для себе. Хотілося ж узяти живим, і Бобрьонок, перезирнувшись з Толкуновим, мовив голосно і впевнено:
– Слухайте, Гаркуша, чи як вас там? Ваше становище безнадійне, сподіваюсь, розумієте це? Здавайтеся!
