— Оце і є мій юний рятівник, про якого я вам розповідав, пане Зіферт. До речі, як це не дивно, а ми з ним земляки — прадід Юргена виходець з Німеччини. Юрген, як справжній німець, не забув рідну мову.
Незнайомий фашист подав вузьку, як дощечка, липку від поту руку, пильно оглянув Юрка:
— Ріхард Зіферт! Дуже приємно зустрітися в цій глушині з земляками. І кожна така зустріч — радісна несподіванка.
Фашисти поволі зайшли на подвір'я. Коли підходили до ґанку, Маєр сказав йому:
— Прошу вас, пане Зіферт, взяти із машини вашу сумку і «вальтер». Лишатися в цій країні без зброї не варто й на хвилину, тут усе можливе!
Зіферт неохоче пішов до машини.
Маєр, повернувшись до Юрка, тихо спитав:
— Фройлен Леся дома?
— Так, пане Маєр.
— Скажи їй, хай вона сховається і не з'являється на очі пану 3іферту. Швидше!
Юрко вбіг в хату і — до Лесі:
— Скоріше в хатину! Ховайся! І не виходь, поки німці не підуть.
Дівчини за мить не стало.
Юрко вийшов на ґанок. Фашисти все ще стояли біля воріт. Маєр показував вежі палацу, що виднілися крізь верховіття верб. Німці не кваплячись зайшли до хати. Маєр чемно привітався з матір'ю, кивнув пополотнілій Галині Іванівні.
— Ми приїхали до вас з великим проханням, — звернувся Маєр до матері,— пан Зіферт дуже любить вишиванки. Колись він був на Україні і придбав собі кілька. Але то було давно. Тепер пан Зіферт хоче зробити нове замовлення: нам потрібні дві вишиті сорочки і дві блузи для дівчаток. Шовк ми дамо і борошно за роботу.
Мати запросила їх до кімнати, підсунула для них стільці. Потім дістала з полиці альбом з узорами, розкрила його перед німцями. Ті довго розглядали узори…
— Це дивна країна, — буркнув Зіферт. — Навколо чудова природа! І краса природи переходить в узори! Краса мистецтва не є заслугою цих людей! Просто їм пощастило, що вони поселилися на такій розкішній землі. І ми повинні виправити цю несправедливість долі — тепер ці обшири належать великій Німеччині.
Нарешті вибрали, що найбільше сподобалось, подякували, підвелися з-за столу.
— Наше замовлення, — озвався худорлявий фашист, — повинне бути готове на третє липня. Ми приїдемо по нього рівно о десятій годині ранку. Часу ви маєте досить!
— За шовк не турбуйтеся! Незабаром мій водій привезе. Ми вам дуже вдячні за згоду, — додав Маєр і звернувся до Юрка:
— Завтра прийди до мене в палац о дванадцятій годині. Перепустку я випишу. До побачення.
Коли фашисти поїхали, Галина Івагнівна злякано запитала:
— Чого ти порадив Лесі сховатися в хатині?
— Маєр сказав, щоб заховалась, а чому — не знаю.
Мати загорнула альбом, поклала його на полицю і пояснила:
— Маєр боїться цього плюгавого німця! І боїться за Лесю. Не треба їй з'являтися при цьому Зіферті. Ох і бридкий же фашист. Поки не помила руки, місця собі не могла знайти.
Опівдні наступного дня Юрко підійшов до палацу. Довготелесий есесівець проглянув посвідчення, подзвонив якомусь фон Шмідту і пропустив хлопця на подвір'я. Вікна нижнього поверху були закладені цеглою, серед них темніли чорні отвори бійниць. Під липами стояли танкетки, біля гроту Привидів виднілися довгі чорні фургони. З палацу вийшов стрункий білявий німець і запитав:
— Ти до пана Маєра?
— Так.
— Іди за мною.
Вийшли на другий поверх, звернули в протилежний бік од Зоряної.
У невеличкій кімнатці за столом сидів молодий есесівець.
Він лагідно привітався з Юрком, кивнув на двері:
— Заходь! Гер Маєр чекає!
Хлопець ввійшов до кімнати, яка була колись кабінетом голови колгоспу. Але якою невпізнанною вона стала тепер. Під вікном стояв масивний дубовий стіл. Поряд — важка полірована тумба. На ній телефон, на столі рівними стосами лежали папери. У кутку кімнати чорнів сейф з розпластаним орлом на сталевих дверцях. Над орлом напис: «Власність СС». На стіні, в позолоченій рамі, портрет Гітлера. Фюрер тримається за спинку стільця і страшним поглядом дивиться поперед себе. Здається — він вискочить із рами і навіжено кинеться на людей.
Маєр підвівся із-за столу, подав Юркові руку.
— Сідай, Юрген, ми маємо обговорити з тобою серйозну справу. Правда, ти ще хлопчак, але це не завадить зробити мені послугу. Я маю, Юрген, до тебе прохання, чи правильніше — пропозицію. Ти станеш моїм компаньйоном. І якщо нам пощастить здійснити задумане — ми станемо надзвичайно впливовими і могутніми людьми. Так, так! Хай тебе не дивують мої слова. Ми дійсно станемо могутніми і впливовими людьми, незалежними і нікому не підвладними.
Юрко здивовано дивився на гестапівця, він не чекав подібної розмови. Маєру потрібна його допомога, і він запрошує його в свої компаньйони. Дійсно, несподіванка. А може, це якась провокація?..
Маєр поклав руки на бильця крісла, відкинувся на спинку і довгим вивчаючим поглядом дивився на юнака, ніби намагався зазирнути своїми холодними драглистими очима йому в душу.
— Я бачу, Юрген, що ти здивований. Чи не так?
— Так, пане Маєр.
— Є причина для дивування. Доросла людина, штандартенфюрер СС, запрошує в компаньйони. Але… Ти згоден?
— Я не розумію, пане Маєр, що означає слово «компаньйон». Але я дуже хочу вам допомогти, звичайно, якщо зумію. Я все зроблю, пане Маєр, щоб ви були мною задоволені.
Обличчя Маєра просвітліло, тонкі губи розпливлися в посмішці.
— Компаньйон — це співучасник в якомусь ділі. Перш ніж вести розмову, я все продумав. І мушу сказати, що кращого компаньйона, ніж ти, мені знайти просто неможливо. Слухай уважно. Я відкрию тобі важливу таємницю, за розголос будеш суворо покараний. І ти, і твоя родина, і вродлива дівчинка Леся, до якої ти так зворушливо ставишся, — всі ви будете розстріляні.
Маєр запалив сигарету, зробив кілька глибоких затяжок, підвівся із-за столу, підійшов до вікна, довго дивився на парк і ніби забув про Юрка. Нарешті докурив сигарету, знову сів у крісло і сказав:
— Так, Юрген, це таємниця надто великої ваги. Від неї залежить не лише життя твоєї родини, а також і моя безпека та добробут. Отже, Юрген, ти нікому, жодній людині, ні матері, ні своїй подружці Лесі не повинен обмовитися про нашу розмову жодним словом. Можу я на тебе сподіватися?
— Так, пане Маєр.
— Тоді слухай. Спершу я поясню тобі, чому я вирішив взяти тебе в свої помічники. Я, Юрген, вірю в інтуїцію. Ти знаєш, що таке інтуїція? — І, не чекаючи відповіді, Маєр задумливо, так, ніби він розмовляв сам з собою, неголосно продовжував: — Інтуїція — це шосте почуття, здатність людини, звичайно не кожної, передбачити майбутнє. Я вірю в свою інтуїцію. І вона мене ніколи не підводила. Ніколи! Я інтуїтивно відчуваю повну довіру до тебе, Юрген, до твоєї родини. Все це може здатися безглуздям, якимось хворобливим маренням, але я вірю в свої передчуття! — Гестапівець дістав білу хусточку, витер нею спітніле обличчя, потім старанно розчесав гребінцем рідке рудувате волосся. — Тепер поговоримо про справу. Ти пам'ятаєш, як минулої осені нам пощастило знайти в пана Шудрі мішок з грішми?
— Пам'ятаю, пане Маєр.
— Ті гроші — фальшиві, хоча вони надзвичайно майстерно зроблені. Мені пощастило їх обміняти на справжні долари. Це було нелегко, але я знайшов надійний канал для проведення операції. Гроші, знайдені в пана Шудрі,— фунти стерлінгів — надзвичайно цінна валюта. Її дуже важко виготовити. І як це не дивно, саме тут, у вашому селі, виготовлялися порівняно недавно фунти стерлінгів. Пани Хоткевичі мали під Білою вежею фальшивомонетню. Про це мені розповідав мій друг пан Хоткевич, який так безглуздо загинув на горищі цього таємничого палацу. Але Біла вежа зруйнована, її льохи залиті водою, відпомпувати її неможливо. Спеціалісти заявляють, що в льохах пробились джерела. — 3 цими словами Маєр дістав з папки, що лежала на столі, потемнілий від часу пергамент, уважно проглянув його, сказав роздумливим голосом, в якому явно бриніли нотки сумніву: — Пан Хоткевич запевняв мене, що фальшивомонетня збереглася і в неї можна проникнути. Там лишилися матриці і купюри надрукованих фунтів стерлінгів. Що мій друг Олександр Хоткевич казав правду, свідчать гроші, знайдені в пана Шудрі. І це ще не все. Пан Хоткевич розповів мені, що його батько довго жив у Лондоні. Там він познайомився з майстром — працівником британського монетного двору. Майстер вчинив тяжкий злочин, йому загрожувало суворе покарання. Пан Хоткевич, батько мого друга, зумів таємно вивезти майстра з Англії. Цей іноземець жив у вашому селі незадовго до того, як до влади прийшли більшовики. Пан Хоткевич вирішив скористатися вмінням майстра і створити фальшивомонетню. Він витратив на неї багато грошей, але всі вони окупилися сторицею. Майстер досконало знав свою справу і випускав фунти, які без підозри приймали навіть англійські банки. Фальшивомонетня діяла ще в 1916 році. Нам треба знайти хід до цього підземелля — і ми станемо багатими людьми.
