Директор видавництва висунув якусь шухляду й дістав невеличку синю картку. Потім пересів на ослінчик, легенько підтяг рукави піджака й рівно заклав картку до машинки. Трохи почаклувавши коло всіляких важільців, він задумливо провів указівним пальцем по носі, перебіг по клавішах і, зсунувши на носа окуляри, подивився, що в нього вийшло. Тоді вийняв картку з машинки, зім'яв її, викинув у кошик і дістаз з шухляди іншу.

Тепер директор друкував повільно й старанно. Після кожного удару він зсував окуляри й дивився, чи гарно вийшло.

Коли він зім'яв і викинув другу картку, усмішка його стала вже не така довірлива

Він дістав ще одну картку, а потім аж п'ять відразу.

Комісар Єнсен сидів просто, незворушно і, здавачося, дивився повз директора на келихи та прапорець.

Зіпсувавши сьому картку, директор перестав усміхатися. Він розстібнув коміра, попустив краватку і, вийнявши з нагрудної кишені чорну авторучку зі срібною монограмою, заходився писати чернетку на аркуші білого паперу зі скромним штампом фірми.

Комісар Єнсен не озивався й так само дивився на шафу.

Крапля поту скотилася директорові по носі й упала на папір.

Він стрепенувся, але й далі писав, шкрябаючи пером. Потім сердито зім'яв папір і шпурнув на стіл. Папір не влучив у кошик, а впав коло самих Єнсенових ніг.

Директор устав, підійшов до вікна, відчинив його й трохи постояв спиною до гостя.

Комісар Єнсен глянув на папір, підняв його й сховав до кишені.

Директор зачинив вікно і, всміхаючись, вернувся до столу. Він застібнув комір, поправив краватку і, натиснувши кнопку, сховав машинку. Тоді ввімкнув внутрішній телефон і сказав:

— Випишіть панові Єнсену перепустку на право вільного доступу до видавництва Він із будівельного нагляду. Зазначте, що перепустка дійсна до неділі включно. Додайте також універсального ключа

Голос був суворий, холодний і владний, але усмішка на обличчі не зникла

Рівно за дев'ятнадцять секунд увійшла жінка в зеленій сукні, несучи перепустку й ключа Директор насупився, критичним оком глянув на перепустку й стенув плечима

— Ну, гаразд, буде й так. Секретарка підвела очі.

— Я ж сказав, що буде й так, — гостро мовив директор. — Можете йти.

Він швидко підписав перепустку, простяг її разом з ключем Єнсенові й сказав:

— Ключ відмикає двері всіх відділів, які вас можуть зацікавити. Звісно, кабінет шефа ви ним не відчините і цих дверей теж.

— Дякую.

— Ви маєте ще якісь запитання? А то…

Він заклопотано позирнув на свого годинника

— Ще тільки одна детаіь, — мовив Єнсен. — Що являє собою спеціальний відділ?

— То проектна група, що працює над проектом нових журналів.

Комісар Єнсен кивнув головою, сховав ключа та перепустку в нагрудну кишеню і вийшов.

Перше ніж увімкнути мотор, він дістав з кишені зім'ятий аркуш, розгладив його й провів по ньому пучками.

Папір був дуже високої якості і начебто незвичайного

формату.

Письмо в директора було неріве, кутасте, як у дитини, але досить чітке. Єнсен прочитав:

«Інспекторові будівельного нагляду цим

Пан Н. Єнсен — уповноважений будівельного нагляду і має право доступу до всіх відділів, за винятком

Н. Єнсен — працівник будівельного нагляду і може заходити

Панові Єнсенові, пред'явникові цієї перепустки, дозволено заходити

Н. Єнсен із будівельного нагляду має особливе право

Комісар комісар

Пан Єнсен ЩОБ ТИ ЗДОХ»

Єнсен склав аркуш і сховав у теку, поверх якої лежав револьвер. Нахилившись до бічного віконця, він подивився на Дім. Погляд його був спокійний і ні про що не говорив.

У нього запекло під грудьми. Він був голодний, але знав, що як тільки з'їсть бодай крихту, йому знову стане погано.

Він увімкнув мотор і поглянув на годинника.

Пів на першу — і вже середа.

— Ні,— сказав лаборант. — Папір інший. Трохи іншого формату. Але…

— Що «але»?

— Великої різниці в якості нема Структура однакова Багато в чому та сама

— Ну й…

— Цілком можливо, що обидва аркуші виготовлено на тій самій фабриці.

— Он що.

— Ми якраз перевіряємо. Принаймні таке може бути. — Лаборант ніби завагався, тоді повів далі: — А те, що написане на другому аркуші, має якийсь стосунок до справи?

— Чому ви питаєте?

— Та до нас заходив один лікар із психіатричної лікарні. Він зразу визначив, що той, хто списав цей аркуш, хворий на словесну сліпоту. Він цілком певен цього.

— Хто допустив вашого психіатра до матеріалів слідства?

— Я. Він випадково зайшов, і виявилося, що ми знайомі. г зз

— Я подам на вас рапорт. — Комісар Єнсен поклав трубку. — «Цілком певен», — сказав він сам до себе.— І знову. — «Багато в чому та сама».

Він подався до туалету, приніс кухлик води, всипав три ложечки соди, помішав ручкою і випив.

Тоді вийняв з кишені ключа. Ключ був плаский, довгий, а дуже складні зубці його мали якусь чудну форму. Єнсен зважив його на долоні й позирнув на годинника.

Було двадцять хвилин на третю — середа й досі не скінчилася.

Із вестибюля Єнсен звернув ліворуч і сів у безперервний ліфт. Нескінченна низка кабін рухалася повільно, брязкаючи й скрегочучи, а Єнсен тим часом намагався роздивитися на все, що можна було побачити. Найперше пропливла велика зала, де електричні візки сновигали вузькими переходами поміж стосами пов'язаних у паки свіжих журналів, нижче робітники в комбінезонах розвозили відливні форми й оглушливо гриміли ротаційні машини. Ще нижче були душові кімнати, туалети, роздягальні з лавками та довгими рядами зелених металевих шафок. На лавках сиділи робітники — може, відпочивали, а може, скінчили вже свою зміну. Більшість їх байдуже гортали кольорові журнали — мабуть, щойно з друкарської машини. Та ось їзда скінчилася, і Єнсен опинився в паперовому складі. Тут панувала тиша, звичайно, не цілковита, бо звуки величезного будинку зливалися в суцільний гомін і його могутнє пульсування долинало аж сюди.

Комісар Єнсен трохи покрутився серед великих пак і складених сторчма сувоїв паперу. На очі йому трапився тільки блідий молодик у білому халаті, що злякано витріщився на нього, сховавши в кулаці запалену цигарку.

Врешті Єнсен залишив склад і поїхав нагору. Від першого поверху він уже мав товариство — чоловіка середніх років у сірому костюмі. Чоловік зайшов до тієї самої кабіни й піднявся разом з Єнсеном до десятого поверху, де треба було пересідати в інший ліфт. Чоловік не озивався й навіть не дивився в Єнсенів бік. Пересівши на десятому поверсі, Єнсен помітив, що чоловік у сірому костюмі вскочив у другу за ним кабіну.

На двадцятому поверсі Єнсен пересів у третій ліфт і за чотири хвилини був на самому верху.

Він опинився у вузькому бетонованому коридорі без вікон і килимів. Коридор утворював рівний чотирикутник навколо сходів і ліфтових механізмів, а на зовнішніх стінах його біліли численні двері. Ліворуч біля кожних дверей висіла невеличка табличка з одним, двома, трьома або чотирма прізвищами. Коридор був освітлений холодним, блакитняво-білим світлом люмінісцентних ламп, прилаштованих на стелі.

Із табличок видно було, що Єнсен потрапив у відділ масових видань. Він спустився на п'ять поверхів нижче — перед ним і далі був відділ масових видань. У коридорах рідко траплялися люди, але за дверима чути було розмову й клацання друкарських машинок. На кожному поверсі висіла дошка оголошень, перевалено з повідомленнями та наказами видавничого керівництва. Були ще там дзиґарі, контрольні годинники для нічних охоронців і автоматичні вимикачі на стелі.

На двадцять четвертому поверсі розташувалися чотири різні редакції. Єнсен побачив назви журналів і згадав, що всі вони оформлені просто й містять у собі переважно оповідання з кольоровими ілюстраціями.