Машина зупинилася перед резиденцією абверу. У коридорах було порожньо, в кабінеті Клосса на письмовому столі горіла лампа, а на маленькому столику стояли пляшка коньяку і дві чарки.
— Було це так, — почав Клосс. — Фройляйн Данка зателефонувала до мене й сповістила про напад. Подумавши, я вирішив, що бандити намагатимуться доправити вас у ліс, і вирішив відрізати їм шлях. Це була єдина можливість урятувати вас.
— Прекрасний коньяк, — похвалив італієць, сідаючи в м’яке крісло. Вони ще нічого не сказали один одному, обидва мали підстави боятися, і обидва не були впевнені…
— Як вони виглядали? — запитав Клосс і простяг руку по записник.
— Хто?
— Ці бандити.
— Їх було кілька чоловік, — відповів Ріолетто.
— Скільки?
— Важко сказати, я був напівнепритомний.
— Обличчя? Характерні прикмети?
— Було темно, — промовив італієць. — Боюся, що нічого не зможу вам сказати. Ми неодмінно повинні про це говорити?
— Треба ж з чогось почати.
— З панною Данкою, звичайно, нічого не сталося?
— Ні, — усміхнувся Клосс.
— Я так і думав. — Італієць простяг руку по сигару. — Відкриємо карти?
— Можливо, ранувато? — сказав Клосс. Він підвівся, підійшов до дверей, раптово відчинив їх і знову зачинив. — Ці сигари, — вів далі Клосс, повертаючись на своє місце, — належать панові Пушке. Я дістав їх від нього в подарунок.
— Он як, — здивувався Ріолетто.
— Пан Пушке, — провадив Клосс, — чоловік надзвичайно цікавий. Це чоловік з багатою біографією. І в нього часом бувають прекрасні думки. — Він засунув руку в кишеню і подав італійцеві акуратно складені аркуші паперу. — Прочитайте це.
Ріолетто уважно прочитав зізнання Пушке, потім поклав аркуші на стіл і затягся димом.
— І що ви збираєтеся з цим робити? — запитав він.
— Тут усе правильно?
— Я не скажу вам ні “так”, ні “ні”, — відповів Ріолетто. — Що ви збираєтесь робити?
— Уявімо собі, — промовив Клосс, — що все було інакше. Старий агент англійської розвідки, пан Пушке, намагався завербувати чесного італійця Ріолетто до праці проти рейху. Але Ріолетто не погодився. Тоді Пушке наслав на нього бандитів, і тільки завдяки пильності обер-лейтенанта Клосса Ріолетто вдалося уникнути халепи.
— Мене такий варіант цілком влаштовує, — усміхнувся Ріолетто. — Але хто ви такий?
— Це безглузде запитання, — відповів Клосс. — Годі й того, що я ладний ризикувати.
— Я теж.
— Що ви думаєте про Пулковського? — Клосс знову наповнив чарки коньяком.
— Це козирний туз, — відповів Ріолетто. — А Пушке, — додав він, — бита карта. Зіграємо разом?
— Іншого виходу в нас немає, — сказав Клосс. — Варто випити за співпрацю союзників.
— Варто, — усміхнувся Ріолетто.
10
Гра наближалася до кульмінаційного моменту, карти були вже роздані гравцям. Клосс розумів, що коли навіть йому і вдасться виграти два робери, то найважчим буде третій. Чи Бруннер дасть себе пошити в дурні? Чи повірить, що його суперником у цій грі був опецькуватий німець, пан Пушке? Бруннер мав козирі, якими не можна було легковажити — в його лапах знаходилися Едвард і Казик. Клосс знав, що засада в квартирі на Валовій досі не знята, але туди, звичайно, ніхто не приходив. Едвард і Казик поки що мовчали, але ж гестапівці ще не починали їх допитувати по-справжньому. Клосс зважував усі варіанти, але все-таки передусім треба було визволити Пулковського. Вранці десятого травня Пулковський і Райл вирушають на полігон; необхідно підготувати операцію і заодно того самого дня ліквідувати справу пана Пушке. Боявся Клосс і за Данку: вона мала зникнути дев’ятого ввечері, тобто в останню хвилину. Ріолетто вважав, що вона повинна щезнути раніше. Вони й досі до пуття не знали, що відомо Бруннерові.
Дев’ятого травня Клосс зателефонував до штурмбанфюрера. Почувши в трубці його захриплий голос, обер-лейтенант відразу сказав, що вони повинні зустрітися — у нього є дуже важливі новини.
— Справді, Гансе? — промовив Бруннер. — Ти й справді хочеш почати говорити? — У його голосі не відчувалося захоплення.
Коли Клосс зайшов до кабінету штурмбанфюрера в гестапо, Бруннер був не сам. Обіч нього сидів Глаубель. Вони обидва дивилися на Клосса з напруженою увагою.
— Викладай, що там у тебе, — почав Бруннер.
— Не квапся, не квапся, Отто. Як там твоя засада?
— Я казав, — втрутився Глаубель, — що треба було ще почекати. Цей Оконь сам би мені все розповів.
— Дурниці! — пирхнув Бруннер. — Там сидять спеціалісти, любий мій. Оконя не було — і крапка. Почекаємо ще якийсь день і візьмемо дівчину. — Бруннер уважно дивився на Клосса, але нічого прочитати на його обличчі не зміг.
— Можете її взяти, — спокійно сказав Клосс. — Але це плітка.
— Плітка! — схопився Бруннер. — А де ж щупаки? Ти ходив за цією дівчиною, Гансе, не відмагайся. Що ти знаєш?
Клосс дістав сигару.
— Бачиш, Бруннер, — промовив він, — я хотів би мати гарантію в тому, що це буде не тільки твій успіх.
— Хочеш мати підвищення?
— Можливо, — відповів Клосс.
— Хочу тебе попередити, — голос Бруннера звучав твердо, — що в нашого приятеля Глаубеля є концепція, яка могла б тебе особливо зацікавити.
— Жартуєш, — сказав Клосс, але все-таки відчув легку тривогу. Ні, супротивника недооцінювати ніколи не можна. — Що б ти сказав, — спокійно провадив він далі, — про такого собі пана Пушке?
— Пушке? — здивувався Бруннер і глянув на Глаубеля. — Що ти на це скажеш?
Глаубель стенув плечима. Пушке ніколи його не цікавив.
— У мене є інтересні матеріали, — тим часом говорив Клосс. — Немає сумніву, що саме Пушке давав ворожій розвідці інформацію про завод Райла. Вчора він пробував завербувати одного італійця на прізвище Ріолетто.
Клосс говорив і стежив за їхніми обличчями. Вони обидва були захоплені зненацька і обидва відчували себе обдуреними. Як вони зреагують? Чи захочуть заарештувати пана Пушке негайно? Клосс глянув на годинник. Ріолетто повинен встигнути, вони все обміркували докладно, але все одно риск був великий.
— Заарештуєш Пушке? — запитав він.
— Подумаю, — буркнув Бруннер. — Я не люблю поспішати.
Клосс засунув руки в кишені, долоні у нього спітніли. Він знову подивився на стінного годинника. Зараз Ріолетто повинен бути в квартирі Пушке. Він залишить там кілька компрометуючих документів: повідомлення про виїзд Райла на полігон, план розташування заводу…
— Я радив би тобі взяти цього чоловіка негайно, — сказав він.
— Я завжди дуже цінував твої поради, Гансе, — усміхнувся Бруннер. — Не забуду, що ти мені допоміг.
— Дякую, — промовив Клосс. — Ти дозволиш мені доповісти про це й моєму шефові?
З резиденції гестапо він вийшов увечері. На нього чекала ще зустріч з Данкою, а потім ніч перед операцією. Клосс не любив таких ночей. В такі моменти він проклинав свою роботу, яка не давала йому права особисто брати участі в операції, самому боротися зі зброєю в руках.
На Баштовій вулиці він побачив Ріолетто. Італієць чекав на нього коло вітрини квіткового магазину.
— Усе гаразд? — запитав його Клосс.
— Огидна робота, — відповів Ріолетто. — Пушке повернувся додому на кілька хвилин раніше… Краще б він захищався, а то тільки кричав, пронизливо кричав. Але це тривало всього кілька секунд…
— Так, гидка робота, — ствердив Клосс. — Тепер підготуйтесь до розмови з Бруннером. Вона буде нелегкою.
Ріолетто кивнув.
— Знаю. Я до цього звик. Коли вже нарешті скінчиться оця війна?
— Коли-небудь скінчиться, — відповів Клосс.
— Я за фахом хімік, — сказав Ріолетто, — і хотів би знову бути тільки хіміком.
Швидко темніло. На околиці було безлюдно, навіть патрулі з’являлися тут рідко. Клосс пройшов до покинутої майстерні на кілька хвилин раніше, сів на купу залізяччя і відпочивав. Як добре, що настав цей останній вечір. Данка повернеться в загін… Ще тільки завтрашня операція,
Данка прибігла засапана.