— Господи боже мій, щоб я ще коли-небудь приклався до проклятого зілля! Подумати тільки, допився до рожевих слонів…

— А що це за “зілля”, про яке ти згадуєш, воскреслий? — зацікавлено спитав Йоал.

— Первак, сивуха, отрута в пляшці із задньої кишені, молоко від скаженої корови, чим тільки не напувають у цьому кишлі, о господи боже мій!

Капітан Горсід запитливо подивився на Йоала.

— Чи варто продовжувати?

Йоал, помовчавши, відповів:

— Зачекайте, це цікаво.

Потім знову звернувся до воскреслого:

— Як би ти повівся, коли б я тобі сказав, що ми прилетіли з іншої зірки.

Воскреслий витріщився на нього. Він був явно зацікавлений, але страх виявився сильніший.

— Послухайте, — сказав він, — я їхав у своїх справах. Хай я перехилив зо дві зайвих чарки, але в усьому винна ця погань, що нею зараз торгують. Клянуся, я не бачив іншої машини, і якщо це новий спосіб карати тих, хто п’є за кермом, я здаюся. Ваша взяла. Клянуся, до кінця днів моїх більше не вип’ю й краплі, тільки відпустіть мене.

— Він водить “машину”, але про неї зовсім не думає, — мовив Йоал. — Ніяких таких “машин” ми не бачили. Вони не подбали, щоб зберегти їх у своєму музеї.

Інеш помітив, що всі чекають, коли хтось ще задасть запитання. Відчувши, що розмова на цьому й скінчиться, якщо він сам не заговорить, Інеш сказав:

— Попросіть його описати “машину”. Як вона діє?

— Оце інша річ, — зрадів воскреслий. — Скажіть, чого ви хочете, і я відповім на будь-яке запитання. Я можу нализатися так, що в очах двоїтиметься, але машину все одно поведу. Як вона діє? Просто. Вмикаєш стартер і ногою даєш газ…

— Газ, — втрутився технік-лейтенант Віїд. — Двигун внутрішнього згоряння. Все ясно.

Капітан Горсід подав знак стражеві з променевою рушницею…

Третя людина сіла і якийсь час уважно дивилася на них.

— З зірок? — нарешті запитала вона. — У вас є система чи ви потрапили до нас цілком випадково?

Генейські радники, що зібрались під склепінням зали, неспокійно завовтузились у гнутих своїх кріслах. Інеш зустрівся очима з йо-алом. Історик був вражений, і це стривожило метеоролога. Він подумав: “Двоноге чудовисько здібне ненормально швидко пристосовуватись до нових умов і має надто гостре відчуття дійсності. Жоден генеєць не зрівняється з ним у швидкості реакції”.

— Швидкість мислі не завжди є ознакою переваги, — зауважив головний біолог Хамар. — Істоти з повільним широким мисленням займають у ряді розумних особнів почесні місця.

“Річ не в швидкості, — мимоволі подумав Інеш, — а в правильності, в точності мислі”. Він спробував уявити себе на місці воскреслого. Чи зміг би він отак одразу зрозуміти, що довкола нього чужі істоти з далеких зірок? Навряд.

Усе це вмить вилетіло з його голови, коли людина встала. Інеш й інші радники не спускали з неї очей. Людина швидко підійшла до вікна, виглянула в нього. Один миттєвий погляд, і вона обернулася до них.

— Скрізь те саме?

Знову швидкість, з якою воскреслий усе зрозумів, вразила генейців. Нарешті Йоал вирішив відповісти:

— Так. Спустошення. Смерть. Руїни. Ви знаєте, що тут скоїлось?

Воскреслий підійшов і зупинився перед силовим екраном, що за ним сиділи генейці.

— Чи можу я оглянути музей? Я повинен прикинути, в якій я добі. Коли я жив, ми мали деякі руйнівні засоби. Який саме було застосовано — залежить від того, скільки проминуло часу.

Радники дивились на капітана Горсіда. Той повагався й наказав стражеві з променевою рушницею:.

— Стеж за ним!

Потім подивився воскреслому у вічі.

— Нам зрозумілі ваші заміри. Ви хочете скористатися становищем і подбати про свою безпеку. Хочу вас застерегти: жодного зайвого руху — й тоді все скінчиться для вас добре.

Чи повірив воскреслий в цю брехню, чи ні, важко було зрозуміти. Ні поглядом, ні жодним рухом не виказав він, що запримітив розплавлену підлогу там, де променева рушниця спалила й обернула в ніщо двох його попередників. З цікавістю підійшов він до найближчих дверей, уважно подивився на другого стражника, що стежив за ним, і швидко попрямував далі. Слідом пройшов страж, за ним рушив силовий екран і, нарешті, всі радники один за одним.

Інеш переступив поріг третім. У цьому залі було виставлено моделі тварин. Наступний знайомив з добою, яку Інеш для зручності назвав “цивілізованою”. Тут зберігалось безліч апаратів одного періоду. Усі вони свідчили про досить високий рівень розвитку. Коли генейці проходили тут уперше, Інеш подумав: “Атомна енергія”. Це зрозуміли й інші. Капітан Горсід з-за його спини звернувся до людини:

— Нічого не чіпати. Один недозволений крок — і страж спалить вас.

Людина спокійно зупинилась посеред зали. Всупереч тривожній цікавості, Інеш замилувався її самовладанням. Вона повинна була розуміти, яку долю уготовано їй, і все-таки стоїть перед ними, про щось глибоко замислившись. Нарешті людина заговорила:

— Далі йти нема потреби. Можливо, вам пощастить визначити точніше, який проміжок часу лежить між днем мого народження й оцими машинами. Ось апарат, що, як засвідчує табличка, лічить розщеплені атоми. Коли їхня кількість досягає межі, автоматично вилучається певна кількість енергії. Періоди розраховано так, щоб запобігти ланцюговій реакції. За моїх часів існували тисячі грубих пристроїв для уповільнення атомної реакції, але, щоб створити такий апарат, потрібно було дві тисячі років від початку атомної ери. Ви можете зробити порівняльний розрахунок?

Радники очікуюче дивились на Віїда. Інженер був розгублений. Нарешті він зважився й заговорив:

— Дев’ять тисяч років тому ми знали безліч способів запобігати атомним вибухам. Але, — додав він уже повільніше, — я ніколи не чув про прилад, який відлічує для цього атоми.

— І все-таки вони загинули, — промимрив ледь чутно астроном Шюрі.

Запанувала мовчанка. її порушив капітан Горсід.

— Вбий чудовисько! — наказав він стражеві.

Тієї ж миті охоплений полум’ям страж повалився на підлогу. І не страж, а вся сторожа! Усіх їх водночас змів і поглинув блакитний вихор. Полум’я лизнуло силовий екран, відсахнулось, рвонулося ще лютіше й знову відсахнулось, розгоряючись все яскравіше. Крізь вогняну завісу Інеш побачив, як людина відступила до дальніх дверей. Апарат, що лічив атоми, світився від напруги, охоплений синіми блискавками.

— Перекрити всі виходи! — прогавкав у мікрофон капітан Горсід. — Поставити охорону з променевими рушницями! Підвести бойові ракети ближче й розстріляти чудовисько!

Хтось сказав:

— Розумовий контроль. Якась система керування думкою на віддалі. Нащо тільки ми в це встряли!

Вони відступали. Синє полум’я шугало до стелі, намагаючись пробитися крізь силовий екран. Інеш в останній раз подивився на апарат. Напевне, він усе ще продовжував відлічувати атоми, тому що довкола нього клубочились пекельні сині вихори.

Разом з іншими радниками Інеш добрався до зали, де стояв воскреситель. Тут їх захистив другий силовий екран. З почуттям полегшення сховалися вони в індивідуальні гондоли, вилетіли з музею й поспішно піднялися в зореліт. Коли величезний корабель злинув у вись, від нього полетіла атомна бомба. Вогняна безодня розкрилася внизу над музеєм і над усім містом.

— А ми так і не взнали, чому загинула раса цих істот, — прошепотів Йоал на вухо Інешу, коли гуркіт вибуху завмер удалині.

Блідо-жовте сонце зійшло над горизонтом третього ранку після вибуху бомби. Пішов восьмий день їхнього перебування на цій планеті. Інеш разом з іншими опустився в ще одне місто. Він вирішив зашкодити будь-якій спробі провадити оживлення.

— Як метеоролог, — мовив він, — я заявляю, що ця планета цілком безпечна й придатна для генейської колонізації. Не бачу ніякої необхідності ще раз ризикувати. Ці істоти збагнули таємниці своєї нервової системи, й ми не можемо допуститися…

Його перебили. Біолог Хамар глузливо сказав:

— Якщо вони знали так багато, то чому ж не переселилися на іншу систему й не врятувались?