— Викладай, — не вгамовувався Боб.
— Якщо хочете знати, — похмуро відповів фера, — цар Алеріан живе в тому часі, який ви
називаєте двотисячним роком до вашої ери.
— Тоді як же…
— Та почекайте! — розсердився молодий фера. — Я вам усе поясню.
Він витер спітнілі руки об білий светр.
— Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар
стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок, — те й інше я легко постачив би йому. Цей
розділ чаклунства входить у програму першого семестру. Одначе коштовного каміння в царя було
досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що
б ви думали? “Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац
прохолоду”.
— Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних
семінарах. Напевне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип.
Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю “Клімат”. Заклинання
виявились надто складні для мене. Просити в когось допомогти я не міг. Адже це означало заявити
про свою непридатність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування
кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім
цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я повернувся по холодильник. Потім…
— І все це ти підмикав до генератора? — спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього
питання.
— Так. Я, можливо не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю.
“А в нього кінці з кінцями сходяться”, — подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до
нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю
крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не
давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно…
— Ні, не розумію, — сказала Джейніс. — У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові?
— Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові, — підтвердив фера із
задерикувато-гордовитою посмішкою.
“Може, ацтекський, — думав тим часом Боб, — хоч у цьому мало вірогідного…”
— Що ж, — порадила Джейніс, — звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не
пограбувати великий універсальний магазин у столиці.
— Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові, — пояснив фера. — Він підняв
вентилятора. — Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не
одержу іншої посади. Ім’я моє буде приречене на забуття.
І він зник.
Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу
добу. Вони пили чорну каву й напівголосом перемовлялися.
— Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис. —
Демони! Фери!
— Доведеться тобі повірити, — стомлено обізвався Боб. — Адже ти бачила своїми очима.
— Не можна вірити всьому, що бачиш, — твердо відповіла Джейніс. Одначе нараз згадала про
втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі. — Ну, та
гаразд, — сказала вона. — Ой, любий, що ж нам робити?
— З магією треба боротись за допомогою магії, — повчально випалив Боб. — Завтра вночі він
знову прийде. І вже тут ми підготуємось.
— Я теж так вважаю, — підтримала його Джейніс. — Я знаю, в кого можна позичити вінчестер…
Боб похитав головою:
— Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана
магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють.
— А яка саме магія? — спитала Джейніс.
— Щоб діяти напевне, — відповів Боб, — ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що
я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна…
— Ще кави? — спитав служка, що раптом виріс перед ними.
Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла.
— Ходімо звідси, — запропонувала вона. — Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо
посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка.
Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи
матеріал. Здобутком його зусиль були двадцять п’ять аркушів, з обох боків змережані незграбними
карлючками.
— А все-таки шкода, що ми не маємо вінчестера, — сказала Джейніс, прихопивши із секції
металевих виробів шоферського домкрата.
О 23.45 з’явився фера.
— Вітаю! — кивнув він. — Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті
вогнища йому набридли. Надто протяг великий.
— Щезни в ім’я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста.
— Прошу вибачити, — люб’язно відгукнувся гість. — Фери з християнством не зв’язані.
— Щезни в ім’я Намтару й Тіамат! — вів далі Боб, бо в його конспектах першою стояла
Месопотамія. — В ім’я володаря пустель Шамаша, в ім’я Телаля й Енліля…
— Ага, ось вони, — промимрив фера. — Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це
електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий.
— Закликаю творця човнів Рату, — як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію, — і
заступника трав’яних фартухів Хіну…
— Ще б чого, не новий, — розізлилась Джейніс, в її душі ділові інстинкти перемогли, —
гарантія на рік напевна.
— Волаю до Небесного Вовка, — перекинувся Боб до Китаю, коли Полінезія не зарадила. — До
Вовка, що стереже ворота Верховного божества Шан Ді. Заклинаю бога грому Лі Куна…
— Стривайте, адже це інфрапроменева духовка, — сказав фера, недосяжний заклинанням. — Її
мені якраз і треба. І ще ванну. У вас є ванни?
— Кличу Ваала, Буєра, Форкія, Мархоція, Астарту…
— Ванни тут, чи не так? — спитав фера в Джейніс, і та мимохіть кивнула. — Мабуть, візьму
найбільшу, цар досить-таки дорідна людина.
— …Єдинорога, Фетида, Асмодея й Інкуба! — закінчив Боб.
Фера не без поваги покосився на нього.
Боб гнівно закликав перського володаря світу — Ормузда, а за ним — божество амонів Молоха й
божество давніх філістимлян Дагона.
— Більше я, мабуть, не понесу, — міркував фера вголос.
Боб згадав Дамбаллу, потім став благати аравійських богів. Він спробував фессалійську магію
і заклинання Малої Азії. Він пробував розчулити малайських духів і розворушити ацтекських ідолів.
Він повів на герць Африку, Мадагаскар, Індію, Ірландію, Малайю, Скандінавію і Японію.
— Це досить пристойно, — признався фера, — але все одно нічого не дасть. — Він навалив на
себе ванну, духовку й камін.
— А чому? — задихнувся від подиву Боб, який зовсім вибився з сил.
— Бачиш, на фер діють тільки заклинання рідної країни. Точнісінько так джінни підкоряються
магічним законам Аравії. Окрім того, ти не знаєш, як мене звати; запевняю тебе, небагато зробиш,
виганяючи демона, чиє ім’я тобі невідоме.
— З якої ти країни? — спитав Боб, витираючи піт з чола.
— Е ні, — похопився фера. — Коли знатимеш країну, то зможеш знайти потрібне заклинання. А в
мене й так клопоту по горло.
— Слухай, — втрутилася Джейніс. — Якщо цар такий багатий, то чому б йому не розквитатися з
нами?
— Цар ніколи не платить за те, що може одержати даром, — відповів фера. — Тому він і
багатий.
Боб і Джейніс прошили його лютими поглядами, збагнувши, що весілля відпливає в безпросвітне
майбутнє.
— Завтра вночі побачимось. — З цими словами фера миролюбно помахав рукою і щез.
— От тобі й маєш, — мовила Джейніс, коли фера зник. — Що ж тепер робити? В тебе є ще
які-небудь блискучі ідеї?
— Аж ніякісіньких, — відповів Боб, важко опускаючись на тахту.
— Може, ще спробуємо магію? — спитала Джейніс з ледь вловимою іронією.
— Нічого не вийде, — відрубав Боб. — У жодній енциклопедії я не знайшов слів “фера” й “цар
Алеріан”. Він, напевно, з тих країв, про які ми й гадки не маємо. Можливо, з якогось карликового
князівства в Індії.