Звичайно, Мікша видає це за жарт, але хіба не можна прийняти хоча б як робочу гіпотезу:
“людина нізвідки” — щось на кшталт штучно створеної копії інквізитора Мюнха, “підкинутої”
внаслідок помилки або якогось прорахунку в обчисленнях не в той період земної цивілізації?
“Всесвітня телевізія-88”:
Таємниця мозку “людини нізвідки”.
Бесіди перед камерою.
На сьогоднішню зустріч ми запросили в студію відомого фахівця-психофізіолога доктора Каму
Дарецьку — вченого, яка, незважаючи на молодість, є автором ряду цінних наукових праць, зокрема
теорії, що стосується межі помилки в статистично-вибірковому методі психозондування. Ми хочемо
поговорити про наслідки досліджень, які доктор Дарецька протягом трьох місяців провадить в
Інституті мозку в Радові, розв’язуючи загадку Модеста Мюнха. Доктор Дарецька досліджує психіку
цієї людини, а також експериментує в царині перевиховання й адаптації.
ВТВ: Останнім часом у деяких газетах з’явились сенсаційні повідомлення про те, що ви дійшли
висновку, ніби знайдена у Карконіському заповіднику людина — це інквізитор Модестус Мюнх, котрий
загинув у XVI столітті. Чи можливо це з точки зору фізіології?
КАМА ДАРЕЦЬКА: Мені відразу хотілося б розвіяти певні непорозуміння, які, на мій погляд,
спричинилися до появи ряду неправильних повідомлень у газетах. Передусім я ніколи не
стверджувала, що людина, знайдена метеоритологом Мікшою, й інквізитор XVI століття Модестус Мюнх
— одна й та сама особа. Ця досить цікава проблема не входить ні в царину
моїх досліджень, ні в коло наукової компетенції. Це питання вивчали доктор Балич та магістр
Мікша, і, як відомо, наслідки виявились негативними. Я досліджувала й досліджую нинішній стан
індивідуальності цієї людини, об’єм інформації, яка, популярно кажучи, фіксувалась у його мозкові
протягом понад тридцяти років. Отож об’єм інформації — від елементарних вражень до найскладніших
комплексів навичок, уявлень І понять, — свідчить: ця людина не могла прожити тридцяти чотирьох
років у XXI столітті. Більше того, дані зондування над і під межею його свідомості співпадають з
тим, що він говорить про себе. Річ не лише в тім, що він називає себе Модестусом Мюнхом, а й у
тім, що зміст інформації в його мозкові такий самий, який, за моїми
уявленнями, мав бути у Модестуса Мюнха XVI століття. Найглибше зондування не дає підстав гадати
інакше. Одначе я не стверджую, що це та сама людина.
ВТВ: Розумію. Є принципова різниця між формулюваннями “той самий” і
“такий самий”, але на слух вона здається настільки незначною, що легко
помилитися. А тепер я хотів би прохати вас, уже зовсім неофіційно, відповісти ще на одне питання.
Якої ви думки особисто про походження людини, знайденої в Карконіському заповіднику?
КАМА ДАРЕЦЬКА: Передусім я хочу зауважити, що не поділяю своїх поглядів на особисті й
офіційні. Але коли вже ви хочете знати мою думку, то скажу вам: я весь час вагаюсь. Наслідки
зондування свідчать: Мюнх завітав до нас із XVI століття. Однак ця гіпотеза така неймовірна, що
розумом її важко осягнути. А втім, це аж ніяк не впливає на хід моїх досліджень і
експериментів.
ВТВ: Дозвольте сформулювати запитання інакше: яка з гіпотез щодо походження Мюнха, на вашу
думку, найближча до істини?
КАМА ДАРЕЦЬКА (усміхаючись): Підступне запитання! Відповідь на нього,
напевне, можна передбачити. Я вважаю, що навіть ті, хто вперто й послідовно захищає гіпотезу
сучасного походження нашого Мюнха, воліли б, аби це був… справжній інквізитор Модестус Мюнх. Але
наші бажання в даному разі не мають ніякого значення.
“Ранкова фотогазета”:
Космоліт чи космольот?
Внаслідок копітких пошуків метеоритолог Стеф Мікша врешті натрапив на слід космічного
об’єкта, що впав уночі з шістнадцятого на сімнадцяте березня у Карконіському заповіднику. В
невеликій улоговині, схили якої поросли густим лісом, за вісімсот метрів од місця зустрічі з
Модестом Мюнхом, на галяві виразно видно коло, де з-під висохлої трави пробивається свіжа зелень.
Поперечник кола близько трьох метрів, а ґрунт у його межах усипаний мільйонами крихітних сталевих
диполів, схожих на залишки якоїсь складної конструкції. Диполі, яких зібрано близько двох
кілограмів, чинять надто великий опір корозії. Дослідження показали, що рослинність загинула три
місяці тому, тобто саме тоді, коли впав таємничий космоліт. Найцікавіше те, що рослинність
загинула не від високої температури, а саме навпаки — від переохолодження. Дивно, що немає слідів
якоїсь механічної дії з боку цього об’єкта. Складається враження, ніби “космічний гість” не
зіткнувся з поверхнею Землі й не вибухнув у атмосфері, а плавно приземлився на галяву й протягом
кількох годин майже повністю випарувався.
Поки що важко вгадати, чи таємничий об’єкт мав природне походження, чи, як дехто
намагається довести, то був космічний корабель, на якому Мюнх прилетів на Землю. Правда, коли
Мюнха привели на це місце, він ствердив, що саме тут прийшов до тями після перебування в
“чистилищі”. Хоч загадкові диполі й нагадують штучні утворення, все ж подібний крок, зроблений
якимись невідомими розумними мешканцями Космосу, здається нам надто дивним.
Те, що уявний корабель майже до решти випарувався, змушує нас думати: техніка, яку мають у
своєму розпорядженні мешканці Космосу, геть відрізняється од земної. Отже, питання й надалі
лишається відкрите.
“ВІРЮ ТОБІ, КАМО!”
На стінах з’являлися ілюстрації й написи:…ІНСТРУМЕНТ… ІНСТРУМЕН Т… ІНСТРУМЕНТ… І ЦЕ ТЕЖ
ІНСТРУМЕНТ… МОЛОТ — ЦЕ ІНСТРУМЕНТ… ЛЮДИНА ТРИМАЄ В РУЦІ ІНСТРУМЕНТ… І ЦЕ ТЕЖ МОЛОТ… МЕХАНІЧНИЙ
МОЛОТ… МАШИНА… МАШИНА — ЦЕ ІНСТРУМЕНТ ЛЮДИНИ… ЛЮДИНА КЕРУЄ МАШИНОЮ… АВТОМАТ… АВТОМАТ… АВТОМАТ —
ЦЕ МАШИНА, ЩО ДІЄ САМОСТІЙНО…
Мюнх натиснув кнопку, і напис на екрані застиг.
— Не розумію. Що означає “діє самостійно”?
— Це машина, яка працює без втручання людини, — пояснила Кама. — Людині не треба керувати
машиною. Вона самостійно виконує наказ, що його віддає людина. Так само, як механічний годинник.
Тільки багато точніше. Розумієш?
— Авжеж. Як годинник. А це… автомат? — Мюнх показав на пульт дидактомата.
— Звичайно. Коли натискаєш кнопку, автомат дістає твій наказ. Ти щойно звелів йому зупинити
проекцію. Рух зображення, — витлумачила Кама.
— Так. Мій наказ… А хто зробив цей автомат?
— Його виготовили інші автомати.
— Виготовили?.. Інші автомати… А хто… виготовив інші?
— А, розумію, — здогадалась Кама. — Перші автомати людина створила власними руками. Але це
було давно. Тепер машини самі створюють інші машини. За програмою, яку вкладає в них людина.
— Не збагну.
— Це надто складно. Але поступово ти зрозумієш і те, як діють найскладніші автомати.
Наберися терпцю.
— Я терпеливий… І… вірю тобі.
Кама дружньо потисла його руку.
— І це добре. Для початку, — додала усміхаючись. — Ну, тепер далі?
Він заперечно похитав головою.
— Тоді, може, візьмемося за історію? Натисни “четвірку”.
— Я мушу?
— Ні. Коли не хочеш, можна закінчити урок. Хочеш, прогуляємося містом? Як учора?
— Не хочу.
— Я бачу, ти сьогодні не в гуморі. Зле себе почуваєш?
— Ні. Не те… Даруй.
— Тобі ні в чому вибачатися.
— Я не хочу бачити людей.
— Тоді, можливо, полетімо за місто? Погода чудесна.
Він не відповів.
Кама натисла кнопку під пультом дидактомата. Кімнату залило тепле сонячне проміння.
— Ні, ні! Не треба…
— Чому?
Кама захвилювалась.
Мюнх уже чотири місяці перебував у Інституті мозку. Як він змінився! Був заляканим старцем
з лицем у зморшках і плямах, з чорними вищербленими зубами, розкошланою посивілою бородою, а став
молодим мужчиною з гладенькою шкірою, блискучими зубами й буйним темним волоссям. Борода й чуб
підстрижені. Носив чорно-біле вбрання. Воно трохи скидалось на сутану, але водночас відповідало
вимогам сучасної моди.