Робота пленуму відкривалася доповіддю першого секретаря Ровенського обласного комітету КП СРУ, члена ЦК КП СРУ товариша Манасенка Тараса Панасовича. «Мусимо особливо відзначити» — наголосив вже у перших рядках своєї доповіді тов. Манасенко, — «що останнім часом, не зважаючи на успіхи в економічному розвитку села, суттєве поліпшення постачання продовольства в обласному центрі та кроки назустріч у нормалізації відносин між Соціалістичною Республікою України і ЗУР, до яких з повним правом можна віднести й нещодавнє придбання комп'ютерного томографа для ровенського лікувально-санітарного управління, з боку певних кіл Західної України, й зокрема окупованого західного сектора міста Ровно, чиняться незрозумілі, часом і відверто провокаційні кроки в зовсім протилежному напрямку. Яскравим свідченням цього була поява торік в одному з реакційних львівських видавництв книги авторства Шлойми Ецірвана «Стіна». Цей, з дозволу сказати, «роман» аж цвиркає злобою та домислами, направленими на зруйнування атмосфери стабільності й добросусідства, досягнутої між двома сусідніми державами.» (Вигуки «Ганьба!», загальне обурення в залі.) «Тож сьогодні усі ми повинні з усією відповідальністю сказати наше рішуче «ні» подібним ворожим проявам та спробам звести нанівець ті наші спроби нормалізації наших стосунків, які безперечно й беззаперечно залишаються нашою внутрішньою справою, рівно ж як і права людини та свобода слова, про яку так багато полюбляють побалакати псевдо-захисники прав людини з Заходу, водночас навмисно не помічаючи у себе під носом грубого нехтування правами трудящого народу.» — зазначив далі товариш Т.П. Манасенко. — «Ми, трудящі соціалістичного Ровно, повинні з усією відповідальністю дати гідну гнівну відсіч будь-яким спробам вбити клин між двома частинами розділеного українського народу. Таким, як Ецірван, та їхнім опусам знайдеться належне місце на смітнику історії, котра, як відомо, всіх розсудить і кожному дасть належну оцінку згідно справедливих законів діалектики й матеріалізму. Ецірвани минущі, а народ Соціалістичної України, який будує своє світле майбуття, цей народ вічний.» — такими словами закінчив свою доповідь перший секретар обласного комітету КП СРУ. Доповідь неодноразово переривалась і супроводжувалася бурхливими оплесками аудиторії, вигуками схвалення й цілковитої підтримки.

Думки, висловлені в доповіді товариша Т.П. Манасенка, продовжив і розвинув у своєму виступі Правчук Микола Павлович, секретар обкому КП СРУ з ідеологічних питань, кандидат філософських наук. Він, зокрема, сказав: «Сьогодення несе нам чимало випробувань, передусім в галузях економіки, зміцнення й розбудови народно-господарчого комплексу, підвищення якості забезпечення трудящих продуктами й товарами першої необхідності, скорочення термінів житлового та промислового будівництва. За підсумками третього кварталу цього року Ровенська область має впевнено ввійти у двадцятку провідних економічних регіонів СРУ. На жаль, в цей складний час не обходиться і без певних ексцесів, зокрема на фронті ідеологічному. Так, наприклад останнім часом в обласному центрі й ряді райцентрів області незначна кількість несвідомих громадян, переважно з числа молоді та незрілої інтелігенції, потрапивши під вплив опусів Ецірвана і йому подібних «літераторів», втрачають будівничий ентузіазм і натхнення, починають ставити під сумнів ряд наших досягнень, заражаються хворобою нездорового скептицизму. Тому ми всі повинні ще більше працювати в напрямку якнайретельнішого донесення наших ідеологічних норм і вимог до кожного ровенчанина, грунтовно проробляючи на партійних зборах і зборах трудових колективів матеріали останнього партійного з'їзду, теоретично-методичні праці керівників партії та уряду й зокрема — книгу Т.П.Панасенка «Ровенщина: шлях у майбуття», в якій у стислому, сконцентрованому вигляді викладено плани й накреслено шляхи нашого подальшого розвитку, шляхи до розбудови й процвітання нашого древнього поліського краю.»

Кибукевич Уляна Йосипівна, доярка-ланкова колгоспу ім. Джамбула, с. Старе Село Рокитнівського району розпочала свій виступ словами: «Я мати. В мене підростають четверо дітей — двоє хлопчиків і двоє дівчаток. І тому мені страшно навіть подумати, що колись їм до рук можуть потрапити опуси псевдо-письменника Ецірвана з західного сектора міста Ровно. Такі книги можуть тільки нести зло, сіяти ворожнечу, розпалювати між людьми найстрашніші відносини, сповнені злоби і кривавого людиноненависництва. Я не читала цих книг, але закликаю всіх присутніх зробити все можливе, все, що у їхніх силах, щоб оборонити підростаюче покоління від «шедеврів» подібного роду. Описані в таких книгах вимислені події, викривлені взаємини між людьми нічому хорошому не вчать. Вони лише штовхають людину на слизьку доріжку легкої наживи, на шлях виродження й повної деградації особистості. Та Ецірвани лютяться даремно, і марними є їхні жалюгідні спроби посіяти між нами зерна ворожнечі — народ Соціалістичної України впевнено торує шлях у світле майбуття. Як говорять мудрі люди, собака бреше, вітер носить.» «А нам своє робить, як писав поет трудящих і пригноблених Максим Тадейович Рильський.» — такими словами закінчила свій виступ доярка-ланкова У.Й.Кибукевич.

Янтарьов-Бернштейн Самійло Авраамович, викладач кафедри прикладної астрономії Ровенського інституту інженерів водного господарства відзначив, що прогресивна трудова інтелігенція обласного центру одностайно підтримує боротьбу з аморальними проявами в сучасній літературі. «Роман Ецірвана «Стіна» — це виклик усім нам, це ляпас, це плювок у найсвятіше. Ецірван зробив предметом свого роману наше місто, показавши його у викривленому і спотвореному вигляді, одягнувши собі на очі щонайчорніші окуляри. Але що найгірше — він намагається такі самі окуляри одягти й на очі читачеві, примусити його дивитися на рідне місто його, ецірвановими очима. Ецірван — безбатченко, який вилив відро помиїв на найсвятіше, що є в серці кожного ровенчанина, на рідне місто. А це наше місто, місто орденоносне, місто, овіяне легендами партизанських часів, місто, яке навіть у розділеному стані, з вини агресивних кіл Заходу, залишається містом будівничих і трударів, містом молоді і студентів, містом весни. Ецірван же змалював його містом бруду й непотребу. Що ж, кожен бачить те, чого вартий сам. І ця його жалюгідна книжечка припаде пилюкою на смітнику, куди її віднесуть грядущі покоління ровенчан. Без сліду кане в минуле, як і жалюгідні намагання деяких псевдо-діячів спродати наше місто оптом і в роздріб західним урановим магнатам та іншим грошовим мішкам за жалюгідну жменьку срібняків-доларів.»

Васькевич Василь Васильович, слюсар-наладчик гарячого селітреного цеху виробничого об'єднання «Азот», делегат ХХХІ з'їзду КП СРУ: «Під час робочих засідань останнього партійного з'їзду в Києві багато говорилося про той вплив, який намагаються закорінити, зміцнити й закріпити «панове» з Західної України на території України соціалістичної. Розділений силоміць, український народ прагне нового возз'єднання, нового Переяслава. Але не всі на Заході хочуть цього возз'єднання. Знаходяться там і людці, які його панічно бояться, запродавшись з потрохами й бебехами фінансовим магнатам Уолл-Стріту. Саме до таких людців і належить «письменник» Шлойма Ецірван, який, народившись у нашому місті, вигодований хлібом, вирощеним трударями Ровенщини, вчинив не просто аморальний вчинок — а сягнув глибин аморальності, надряпавши й випустивши у світ свою книгу «Стіна». Ецірван вчинив гірше за свиню. Він у прямому й переносному значенні цих слів нагидив там, де їсть і живе, в рідних стінах, у рідному місті. Його опус недаремно заборонений до розповсюдження в Ровно й на усій території СРУ. Ця книга злочинна, а злочинні книги, так само, як і злочинних людей, слід ізолювати від суспільства, аби вони не завдали йому іще більшої шкоди.»

Зубчук Трохим Дормидонтович, відповідальний секретар і голова Ровенського відділення Спілки письменників СРУ в своєму виступі відзначив, що завданням літератора у наш час повинна бути безперервна, безперестанна боротьба за мир, чого аж ніяк не видно у творах так званого письменника Ш.Ецірвана, що проживає в західному, окупованому секторі м. Ровно. Його ранні вірші та п'єси створювали помилкове враження, нібито в літературу прийшов новий, непересічний автор з власним стилем, власним голосом. Але поступово це враження змінилося іншим — в літературу прийшов професійний очорнювач, цинічний висміювач найсвятіших для нашої людини понять. Його справжнє, хиже, звіряче обличчя ми зуміли розгледіти лише після насильницького розділення нашого міста. Оселившись у західному, окупованому секторі, Ецірван неначе зумисно помічає в нашому житті лише прикрі, недостойні змальовування моменти й насолоджується, фіксуючи їх на сторінках своїх творінь, смакуючи їх. Він також робить псевдо-філософські узагальнення, хитро пересмикуючи та жонглюючи етичними поняттями й моральними цінностями, оспівуючи примарні свободи буржуазного суспільства, які наяву є лише ефемерними міражами, витвореними продажними писаками-кухарчуками на ідеологічній кухні дядька Сема. Тому завданням кожного члена оновленої Спілки Письменників СРУ є створення таких віршів, романів та повістей, які були б належною відповіддю творінням Ецірвана та йому подібних, які б переконливо та аргументовано доводили б читачеві переваги соціалістичного способу життя над капіталістичними псевдо-цінностями на кшалт «вільного підприємництва» й «свободи сексу». В битві за читача нам, письменникам Ровенщини відступати нікуди. Але ми неодмінно переможемо в цій битві, бо на нашому боці правда, а вона, як відомо — запорука перемоги.

Комсомолець Олесь Фіалко (Баранюк), студент педагогічного училища, початкуючий поет сказав з трибуни партійного пленуму: «Сьогодні вдень я цілком випадково ознайомився зі Шлоймою Ецірваном особисто. Не стану приховувати, що до цього я помилково перебував під враженням його попередньої творчості й навіть почасти пропагував її в колі своїх однолітків, що зараз мушу визнати, як прикру й неприпустиму помилку. Та після того, як старші товариші пояснили мені глибоко згубну неприпустимість такого знайомства й такого ставлення до творчості Ш.Ецірвана, я створив вірша, якого зараз хотів би зачитати з цієї високої трибуни. Епіграфом до цього свого вірша я взяв поетичні рядки відомого російського поета «Моцарт отечества не выбирает», які гранично яскраво відображають ідею, котру я хотів висловити у своєму вірші:

(Оплески в залі.)

Виступом молодого поета закінчилась офіційна частина відкритого пленуму обласного комітету КП СРУ.