Литмир - Электронная Библиотека

«Годі!» — вирішила зорелітниця і зникла. Психологічна гра у зникнення відома кожній дитині Землі, і полягає тому, щоб відволікати увагу суперника, зосередити його на чомусь сторонньому, тихенько зайти йому за спину й не виходити із сектора невидимості. Це можна зробити лише на відкритому місці, завбачаючи всі повороти противника.

Шотшек озирався дико й здивовано, поки Чеді не з’явилась у полі його зору.

— Ага, ось де ти! Не втечеш! — загорлав тормансіанин, підносячи кулак.

Чеді блискавично присіла й завдала паралізуючі удари у два нервових вузли. Шотшек звалився їй під ноги. Він звивався, силкуючись підвестися на неслухняних ногах, і дивився на Чеді з невимовним подивом. Та підтягла його до стіни, щоб він міг обіпертися об неї спиною, поки не оговтається. Компанія юнаків і дівчат зупинилась біля них. Безцеремонно показуючи пальцями на зганьбленого Шотшека, вони хихотіли, кидаючи колючі слівця. Чеді вперше зустрілася з манерою людей Ян-Ях грубо висміювати все незрозуміле, насміхатися над бідою своїх же співгромадян. Чеді стало соромно. Вона швидко рушила вниз вулицею. У вухах усе ще звучав зухвалий сміх, а в очах усе ще стояли повні здивування очі Шотшека. Дивне, нове почуття заволоділо нею. Схоже на смуток, воно стиснуло їй серце. Але смуток приносив з собою відчуття відчуженості, а зараз Чеді ніби заплуталась у тенетах невизначеної провини. Вона не розуміла, що до неї прийшла жалість — давнє почуття, зараз майже не знайоме людству Землі. Співчуття, милосердя, бажання допомогти володіли людиною Ери Рук, які Зустрілися. Але жалість, що народжується від безсилля відвести лихо, виявилась для Чеді Даан чимось новим і примусила її з тривогою осмислювати свою поведінку. Невдо-волена собою, вона намагалася знайти помилку, не підозрюючи, що її друзі — Евіза й Вір — так само болісно спотикалися на перших кроках життя в столиці.

Чеді поспішала додому, щоб у відсутність Цасор не накоїти ще якихось дурниць. Зустрічаючи здивовані погляди перехожих, вона й не підозрювала, наскільки відрізняється від мешканціз Ян-Ях своєю поставою — високо піднятою головою і гордо відведеними плечима. Чоловіки оглушливо свистіли вслід, виказуючи своє захоплення. Жінки озиралися з обуренням і називали її соромітницею. Чеді не здогадувалася, що це всього лише спроба вивищитись, ганьблячи вродливу конкурентку. Звичайну на Тормансі недоброзичливість усіх до всіх Чеді відчувала фізично вагомим тягарем. Вона з полегкістю зітхнула, опинившись за порогом маленької квартирки. Їй стали близькими почуття людей древності, які ховались у своїх оселях від зовнішнього життя. Зараз їй було до душі безладдя у квартирі, яке спочатку здивувало її, манера тормансіан розкидати свої речі, створюючи хаос із одягу, зім’ятих брошур (тут читали друковані видання), обгорток від харчів, косметики.

Цасор зраділа поверненню гості, згадавши раптом, що залишила її без грошей. Тут-таки вона примусила Чеді взяти кілька потертих пластмасових квадратиків з ієрогліфами й кодовими знаками. Знову Чеді подивувалася з недбалої щедрості «кжи», які абсолютно не берегли ні свого, ні чужого достатку. Вони не намагалися збирати гроші, як це було заведено у давні часи на Землі. Лише згодом Чеді зрозуміла, що коротке життя «кжи», повністю залежне від свавілля правителів, котрі могли будь-якої миті забрати у них все, навіть життя, не мало майбутнього. Не було сенсу збирати гроші, берегти речі… Навіть діти не втішали людей без майбутнього. Весь час і шла глуха боротьба між жінками, які не бажали народжувати, і державою, яка зобороняла протизаплідні засоби та’аборти. Щоб підняти низьку народжуваність, недавно володарі удостоїли матерів деякими привілеями. Річ у тому, що створилась загроза зменшення числа людей, настільки відчутна, що володарів це стало турбувати: покірні юрби— опора олігархії.

Слухняно прийнявши гроші, Чеді розповіла Цасор про свої пригоди. Тормансіанка дуже злякалась.

— Це небезпечно! Образити чоловіка! Ти ще не знаєш, які вони мстиві! Я знаю, він заздрить, чоловіки страшенно заздрісні… як і жінки, — подумавши, додала Цасор.

Чеді не відразу зрозуміла, чому повинен заздрити Шотшек, лише набагато пізніше вона збагнула, що та ж сама заздрість до багатства, цього разу не матеріального, а духовного, викликала цю ненависть, тим більше сильну, що цей вид багатства був абсолютно недосяжним для таких людей, як Шотшек.

— Але ж образив він мене, — заперечила вона Цасор.

— Це не має значення. Чоловікам байдуже, що відчуваємо ми, жінки. Аби лиш їхня гордість була задоволена. І ми завжди винуваті… Цікаво, як на Землі?

Чеді почала розповідати про істинну рівність чоловіків і жінок у комуністичному суспільстві Землі. Про кохання, відокремлене і незалежне від усіх інших справ, про материнство, сповнене гордості й щастя, коли кожна мати народжує дитину не для себе й не як розплату за хвилини пристрасті, а дорогоцінним подарунком кладе його на простягнуті руки всього суспільства. Колись давно в ЕРС, при зародженні комуністичного суспільства, прибічники капіталізму знущались над етикою свободи шлюбу і спільності виховання дітей, не підозрюючи, наскільки важливе воно для майбутнього, і не розуміючи, на якому високому рівні треба вирішувати такі питання.

Цасор слухала як зачарована, і Чаді милувалася нею. Тормансіанка у повсякденному вбранні була схожа на хлопчиська. Широкий пояс, який підтримував штани з грубої тканини, косо лежав на вузьких стегнах, а під нього була заправлена блакитна сорочка з глибоким розрізом розстебнутого коміра й закачаними рукавами. Цупке волосся до плечей розділялось неакуратним проділом, спадаючи на тривожні, із страдницьки вигнутими бровами очі. Розкриті губи великого рота свідчили про граничну увагу. Цасор прихилилась до одвірка, вигнувши тонкий стан і схрестивши руки.

Підкоряючись раптовому почуттю (вона не схотіла боротися з ним чи намагатися зрозуміти його), Чеді обняла Цасор, по-материнськи ніжно гладила її волосся і щоки. Тормансіанка здригнулась, пригорнувшись до Чеді, і та сказала їй кілька лагідних слів земною мовою. Дівчина сховала гарячий лоб на грудях Чеді, як у матері, хоча різниця їхнього віку зовсім не велика.

Вони стояли, обнявшись, поки не скінчились швидкоплинні сутінки планети Ян-Ях. У кімнатці одразу запанував морок — освітлення вулиці було надто тьмяним. Цасор відірвалась від Чеді, запалила світло й засоромилась. Приховуючи ніяковість, Цасор почала наспівувати, і Чеді була вражена музичній прозорості й смутку її пісень, зовсім не схожих на ті, котрі вона чула на вулицях чи в місцях розваг, з їхніми грубими ритмами, різкими дисонансами й крикливою манерою виконання. Цасор пояснила, що чиновники засуджують меланхолійні пісні молоді, безпідставно вважаючи, що вони знижують і без того низький життєвий тонус. А старовинні наспіви, які так полюбляє старше покоління «джи», містять зайві спогади про минуле і теж викликають смуток. Тому схвалення властей отримують у всепланетних передачах лише бадьорі, величальні і, звичайно, бездарні пісеньки. Тепер Чеді стало ясно, чому тормансіани співають так мало. Їй самій весь час хотілося співати, але на вулиці вона боялась привернути увагу натовпу, а вдома — сусідів. Чеді пригадала, як люди Ян-Ях соромляться прояву ніжності, любові й поваги, водночас даючи цілковиту волю лайці, глузуванню і навіть бійкам. Вона вирішила, що Цасор необхідно зустрітися з іншими землянами. Цього вечора Чеді чекала побачення з Родіс по СДФ.

Вони пробралися до кімнати Чеді, не запалюючи світла, ретельно задрапірували вікно і лише тоді викотили з-під ліжка сріблясто-голубий СДФ. Від повороту диска на браслеті дев’ятиніжка запалила сигнал і, загувши, звелася на лапки. Вона налякала Цасор, яка сприйняла її за живу істоту.

Коли промінь-носій був спрямований по відомих координатах, Фай Родіс там не виявилося. Схвильована Чеді не зразу помітила німі сигнали, що бігли по стіні, на яку фокусувався СДФ. Нарешті вона побачила кільця, які йшли ланцюжком і зрозуміла, що Родіс покинула сади Цоам, залишивши там крихітний індикатор, який ввімкнувся від променя СДФ.

73
{"b":"109961","o":1}