Фай Родіс стомилася. Знявши псевдотормансіанський одяг із тонкої тканини, вона виконала найскладнішу систему вправ і закінчила імпровізованим танцем. Нервовий перебіг думок зупинився, і Родіс знову стала здатною до спокійних роздумів. Сівши на краю величезного стола в класичній позі стародавніх східних мудреців, Родіс зосередилася так, що все навколишнє зникло і в уяві лишалася тільки рідна планета.

Навіть вона, фахівець з найкритичнішого й найгрізнішого періоду розвитку земного людства, не уявляла весь обсяг і всю глибину інферно, через яке пройшов світ шляху до розумного й вільного життя.

Древні люди жили в цих умовах усе життя, іншого в них не було. І крізь цей частокіл убогості та жорстокості з покоління в покоління віками протягувалися золоті нитки чистого кохання, сумління, благодатного співчуття, допомоги і самовідданих пошуків виходу з інферно. «Ми звикли схилятися перед титанами мистецтва і наукової думки, — міркувала Родіс, — але ж їм, одягненим у панцир відчуженої творчості чи пізнання, було легше пробиватися крізь злигодні життя. Куди важче доводилося звичайним людям — не мислителям і не художникам. Єдиним, чим могли вони оборонитися від ударів життя, були заяложені й пом’яті в його незгодах мрії і фантазії. І все ж… виростали нові, схожі на них, скромні й порядні люди непомітної праці, по-своєму віддані високим прагненням. І за Ерою Роз’єднаного Світу настала Ера Світового Возз’єднання і Ера Загальної Праці, і Ера Рук, які Зустрілися.

Лише тепер не розумом, а серцем збагнула Фай Родіс усю незмірність ціни, заплаченої людством Землі за його комуністичне сьогодення, за вихід з інферно природи. Збагнула по-новому мудрість охоронних систем суспільства, гостро відчула, що ніколи, ні за яких умов не можна допускати ані найменшого відхилення до минувшини. Ні кроку вниз по сходах, назад до тісної безодні інферно. За кожним щаблем цієї драбини стояли мільйони людських очей, тужливих, мрійливих, стражденних і грізних. І море сліз. Який великий і який пророчий був учитель Кін Рух, що поставив теорію інфернальності в основу вивчення стародавньої історії! Лише після нього остаточно з’ясувалася найважливіша психологічна обставина давніх епох — брак вибору. Точніше, вибір був, проте — настільки ускладнений суспільною невлаштованістю, що будь-яка спроба подолання обставин виростала в морально-психологічну кризу чи в загрозливу фізичну небезпеку.

Слідом за думками про вчителя перед Фай Родіс зринув образ іншої людини, яка також не побоялась душевного тягара дослідника історії ЕРС.

Організатор славнозвісних розкопок, артистка і співачка Веда Конг ще з дитинства стала для Родіс незмінним ідеалом. Давним-давно тіло Веди Конг випарувалося в блакитному спалаху високотемпературного поховального променя. Але чудові стереофільми Ери Великого Кільця як і раніше несуть через століття її живу чарівну зовнішність. Немало молодих людей запалювалися прагненням пройти тим же шляхом. У суспільстві, де історія вважається найважливішою наукою, багато хто обирав цей фах. Однак історик, котрий співпереживає всі незгоди й труднощі людей епохи, яку вивчає, зазнає іноді нестерпного психологічного навантаження. Більшість уникає грізних Темних Віків і ЕРС, проникнення в які вимагає особливої витримки й духовного загартування.

Фай Родіс відчула весь тягар минулого, що ліг на її душу, тягар віків, коли історія була не наукою, а лише інструментом політики і гноблення, нагромадженням брехні. Фальсифікатори докладали дуже багато зусиль, аби принизити рядових людей давніх часів і тим самим немовби компенсувати неповноцінне, жалюгідне життя їхніх нащадків. Для людей нових, комуністичних ер історії Землі, які безстрашно й самозречено заглиблювалися в минуле, незмірність наявного там страждання лягала чорною тінню на все життя.

Родіс так глибоко поринула в свої роздуми, що, не почула скреготу броньованих дверей, які обережно відчинив Чойо Чагас. Горішнє освітлення було вимкнуте. Лише бліді промені фіолетових газових ламп перехрещувалися в сутінках підземної зали. Чойо Чагас не одразу збагнув, що бачить свою гостю в скафандрі, який облягав її, наче власна шкіра, і хтиво став її роздивлятися. Фай Родіс отямилась, легко зіскочила зі столу й під пильним поглядом Чойо Чагаса підійшла до стільця, на якому лежала її одіж. Чойо Чагас підняв руку, зупиняючи Родіс. Вона нерішуче глянула на нього, поправляючи волосся.

— Невже всі жінки Землі такі прекрасні?

— Я звичайнісінька, — усміхнулася Фай Родіс і запитала: — Мій вигляд у скафандрі вам подобається?

— Ще й як! Ви просто чарівна.

Фай Родіс скрутила тонкий одяг у пишний джгут і обгорнула навколо голови, на зразок широкого тюрбана. Одягнений трохи набакир, тюрбан надав правильним і дрібним рисам земної жінки безтурботного й лукавого виразу.

Чойо Чагас запалив горішнє світло й не поспішав іти, дивлячись на гостю з неприхованим захопленням.

— Хіба в зорельоті є жінки ще кращі від вас?

— Так. Олла Дез, наприклад, але вона сюди не прийде,

— Шкода.

— Я попрошу її затанцювати для вас.

Вони повернулися до зеленої кімнати, яку Родіс покинула три дні тому. Чойо Чагас запропонував їй відпочити, Родіс відмовилась.

— Я поспішаю, бо завинила перед супутниками. Мої друзі, мабуть, тривожаться. Фільми земного минулого змусили мене забути про це. Але я так вдячна вам за відвертість! Легко уявити, наскільки важлива для історика ця зустріч з документами й творами стародавнього мистецтва, втраченими у нас на Землі.

— Ви одна з дуже небагатьох, хто бачив це, — суворо сказав Чойо Чагас.

— Ви зв’язуєте мене обіцянкою нічого не говорити жителям вашої планети?

— Саме так!

Фай Родіс подала руку, і знову Чойо Чагас спробував затримати її в своїй. Пролунав легенький свист переговорного пристрою. Володар відвернувся до столика, сказав кілька нерозбірливих слів. Невдовзі до кімнати зайшов схвильований інженер Таель. Спинившись біля дверей у шанобливій позі, він вклонився Чойо Чагасу, не відразу помітивши Родіс у глибині кімнати.

— Гості Землі шукають свою володарку. Вони з’явилися в Залу Засудження і привели з собою один із дев’ятиногих апаратів. Які будуть накази?

— Ніяких. Їхня володарка тут, вона зараз прийде до них. А ви лишитесь, треба порадитись!

Інженер Таель повернувся і остовпів. Металева Родіс, увінчана хвацьким чорним тюрбаном, під яким сяяли її незвичайні зелені очі, видалася йому могутнім створінням незнаного світу. Вона стояла незалежно й вільно, що було немислимо для жінки Ян-Ях, повністю відкрита і водночас така далека й неприступна, що інженерові стало боляче до нестями.

Фай Родіс усміхнулась йому і звернулась до голови Ради Чотирьох:

— Ви дозволите невдовзі побачитися з вами?

— Аякже. Не забудьте про вашу Оллу й танці!

Фай Родіс вийшла. Вона тепер ходила без супроводу через безлюдний коридор і безлюдні зали. В першій залі з рожевими стінами з клинописом чорних стріл і ламаних ліній стояла жінка. Родіс упізнала дружину володаря, яка свого часу дала ім’я цілій планеті. Красиві губи Янтре Яхах скривилися в зверхній посмішці, чіткішим став недобрий злам брів.

— Я бачу вашу гру, але не чекала від ученого ватажка прибульців такої безсоромності й зухвалості!

Фай Родіс мовчала, згадуючи семантику забутих на Землі лайливих слів, з якими довелося познайомитись на Тормансі. Це ще більше розгнівало тормансіанку.

— Я не дозволю, щоб ви розгулювали тут у такому вигляді! — закричала вона.

— У якому вигляді? — здивовано оглянула себе Фай Родіс. — А, здається, я розумію. Але ваш чоловік сказав, що цей вигляд йому до вподоби.

— Сказав! — задихнулася від гніву Янтре Яхах. — Ви не розумієте, що ви непристойні. — Вона з підкресленою відразою оглянула Родіс.

— Вбрання за вашими звичаями не годиться для вулиці, — погодилася Родіс— Але в житлах? Ваш одяг, приміром, мені здається і красивішим, і зухвалішим.