Фай Родіс обірвала мову, з подивом відзначивши, що володар Торманса раптом змінився на обличчі. Чойо Чагас уперше втратив самовладання.
— Годі! Не хочу! Ні слова про Землю! Ненавиджу! Ненавиджу прокляту Землю, планету безмежного страждання моїх предків!
— Ваших предків? — запитала Фай Родіс, і в неї перехопило в горлі: її здогад підтвердився.
— Так, так, моїх, так само, як і ваших! Це таємниця, яку оберігають багато століть, і розголошення її карається смертю!
— Чому?
— Щоб не виникали мрії про минуле, про інший світ, які підточують підвалини нашого життя. Людина не повинна знати про минуле й шукати в ньому силу, адже все це змінює її переконання й породжує ідеї, несумісні з підкоренням владі. Історію треба зрізати від кореня і почати з моменту, коли дерево людства прищепилося на Ян-Ях.
Чойо Чагас хвилину стояв у роздумах, потому сів, показавши Родіс на її крісло. Він курив, зосереджено дивлячись на кришталеву кулю, а гостя із Землі сиділа нерухома, як статуя, в глибокій тиші покоїв володаря. Чойо Чагас ковзнув поглядом по її незворушній постаті і, наважившись, підвівся. З потайного місця він видобув набір інструментів, схожих на старовинні ключі. Одним, коротким і товстим, він відімкнув непомітні дверцята з товстого металу, повернув щось усередині й знову ретельно зачинив їх.
— Ходімо, — просто сказав він, відкидаючи зелену завісу перед вузенькими, як щілина, дверима.
Фай Родіс, не вагаючись, рушила за ним. Чойо Чагас опустив голову і йшов, не оглядаючись, довгим проходом, ледве освітленим тьмяним світлом вічних газових ламп. Він обернувся лише біля дверцят підіймача, пропускаючи Родіс у кабіну. Пролунав скрегіт старого механізму. Кабіна стрімко полетіла донизу. У Фай Родіс, яка чомусь чекала підйому, перехопило подих. Вони спустилися на значну глибину й вийшли в коридор, по один бік якого були залізні опори і рейки. Чойо Чагас оглянувся, заводячи свою супутницю до невеликого темного вагона й сідаючи за важелі керування. Він увімкнув шляховий прожектор, і з гуркотом, як у старовинних машин Землі, вагон помчав у непроглядну темінь.
Родіс, усміхнувшись схвильованому володареві, тихо заспівала, піддаючись гіпнозу миготливих вертикальних різноколірних знаків, і помітила, що Чойо Чагас уважно слухає, часто оглядаючись на неї в полисках сигнальних люмінофорів.
— Що за пісня? — уривчасто запитав він, прискорюючи і без того шалений біг вагона.
— «Пірнути стрімко й невблаганно у мертву і страшну глибінь, щоб врятувати з дна грузького…» — почала перекладати Родіс мовою Ян-Ях.
— Ото й усе? — запитав Чойо Чагас.
— А що ви чекали?
— Чогось войовничого. Надто бадьора й ритмічна мелодія, — сказав володар, різко гальмуючи перед квадратом фіолетового люмінофора.
Вони вийшли в морок підземелля. Лише рисочки показчиків тьмяно світилися в підлозі, мовби плаваючи в темряві.
Чойо Чагас обережно взяв Родіс за руку. Наблизившись до квадратної колони, він знайшов у ній маленький люк, відкрив його і прислухався.
— Треба пересвідчитись, що вимикач у моїй кімнаті спрацював, — пояснив він безмовній Родіс, — інакше при спробі відчинити сейф із дверними реле кожен буде вбитий на місці.
Другим ключем із зв’язки він відчинив ще один люк, узявся за схожу на стрілу рукоятку і з силою потягнув на себе. Висунувся срібний стержень, і тієї ж миті зі скреготом розчинилися важкі, як ворота, двері до яскраво освітленої просторої зали. Ледве вони увійшли, як володар натиснув на кнопку й двері зачинилися.
Родіс огледілась, поки Чойо Чагас, нагнувшись над широким кам’яним столом, щось пересував на ньому й клацав тумблерами, схожими на важелі старовинних електронних машин, які Родіс часто бачила в історичних фільмах і музеях. Приміщення теж було схоже на музей. Височіли засклені колонки шаф і стелажів, ряди щільно засунутих шухляд були помережані тьмяними ієрогліфами. Східці пересувних драбин, що посіріли від пилу, де-не-де зберігали сліди ніг тих, хто піднімався по них до верхніх полиць.
Чойо Чагас випростався, урочистий і блідий. Він скидався на древнього жерця, хранителя сокровенних знань, та й насправді він ним був.
— Ви знаєте, куди ми прийшли! — хрипко запитав володар.
— Я збагнула. Тут зберігається те, що ви… ваші предки привезли на зорельотах із Землі. — Фай Родіс напружилась від хвилювання. Ще б пак, історик ЕРС потрапляє до сховища свідчень про найтемніший, певне, період ери великих переворотів напередодні ЕСВ — Ери Світового Возз’єднання! Родіс шанобливо торкнулася громіздкого пульта, очевидно, знятого із зорельота далеких часів — одного з перших кораблів, який відчайдушно пірнув у незвідані глибини всесвіту, що виявилися безмірно складними.
Чойо Чагас підбадьорливо кивнув збентеженій Фай Родіс і вказав їй на ряд жорстких стільців з металу й пластмаси в центрі зали.
— Я розумію, що тут для вас усе цікаво. Проте ми, не забувайте цього, продовжуємо розмову. Ви переглянете фільми, привезені предками як пам’ять про планету, звідки вони втекли. Втекли з примарною надією на порятунок, але знайшли незайману планету і нове життя, яке обернулося старим. Коли сумнів чи неясність шляху долає стомлені нерви, я приходжу сюди, щоб насититись ненавистю і в ній почерпнути силу.
— Ненависть до чого, до кого?
— До Землі і її людства! — з притиском сказав Чойо Чагас. — Подивіться ось цю серію. Мені не буде потреби пояснювати вам мотиви заборони ваших стереофільмів. Побачивши історію вашого раю, — з їдкою гіркотою сказав володар, — хто не засумнівається в правді показаних вами видовищ? Як могло статися, щоб пограбована, знівечена планета перетворилась на чудовий сад, а розлючені люди, котрі не вірили ні в що, зробилися ніжними друзями? Які знаряддя, які шляхи залізного страху тримають народи Землі в лещатах такої дисципліни? А втім, хіба ви скажете? Ви вмієте зваблювати. Я сам це відчув. Пам’ятаєте легенду про Цірцею, чаклунку, яка перетворювала людей у свиней? Іноді мені здається, що ви Цірцея…
— Цірцея — чудовий міф з давніх-давен, який виник ще від матріархальних божеств про сексуальну магію богині залежно від рівня еротичного прагнення: або вниз — до свинства, або вгору — до богині. Він майже завжди тлумачився неправильно. Врода і бажання володіти жінкою викликають свинство лише в психіці тих, хто не піднявся в своїх сексуальних почуттях вище тварин. Жінки в давні часи дуже рідко розуміли шляхи боротьби із сексуальною дикістю чоловіка, і ті, хто це знав, вважалися Цірцеями. Зустріч із Цірцеєю була пробним каменем для будь-якого чоловіка, щоб дізнатися, чи людина він в Еросі. Сексуальна магія діє лише на низький рівень сприйняття Краси й Еросу. Хочете спробувати? — запропонувала Родіс і, до невпізнання змінившись, спрямувала на володаря погляд широко відкритих владних очей, гордовито вигнувши свій величаво стрункий стан.
Темна сила скувала волю Чойо Чагаса, якась могутня пружина стала розвиватись у ньому, спираючи дихання, стискаючи щелепи і зводячи м’язи несамовитим бажанням.
— Ні! — знавісніло крикнув він.
Родіс опустила погляд, і володар важко сів на край стола, натиснувши на важільці.
Погасло світло, стіна підземелля зникла, пробита зображенням, яке по глибині навіть перевершувало звичайні ТВФ. І Фай Родіс забула про все, полинула у далеке минуле рідної планети.
Спочатку йшли інсценування. Чойо Чагас підібрав фільми в історичній послідовності подій. Для найдавніших часів ще не існувало фільмової документації. Довелося створювати реконструкції найважливіших подій. Однак ці події нещадно руйнували прекрасні казки Землі про добрих царів, мудрих королев, відважних рицарів — захисників гноблених і знедолених. Легенди про славетних полководців і борців за віру оберталися низкою кривавих убивств, жорстокого фанатизму й бузувірства, руйнуванням красивих міст, країн і родючих островів.
Земна історія, яку писали і вчили далекі предки, була спрямована на приховання істинної ціни завоювань, зміни володарів і цивілізацій. Але фільми-реконструкції пізнішої ЕРС ставили перед собою завдання показати, що зусилля людей до створення краси, упорядкування Землі, мирної праці й пізнання природи незмінно виявлялися марними, завершувалися бідами і руйнуваннями. То озвірілі людожери пожирали більш цивілізоване плем’я перед його турботливо оздобленими й опорядженими печерами. То на тлі палаючих міст ассірійські завойовники убивали дітей і старих, ґвалтували жінок перед натовпом по-звірячому зв’язаних чоловіків, прив’язаних до колісниць за протягнуті крізь нижні щелепи ремені. Нескінченною вервечкою проходили палаючі поселення, розграбовані міста, витоптані поля, юрби виснажених людей, яких гнали, наче стадо. Ні, ніякий скотар ніколи не поводився так зі своїми тваринами. Цілком очевидно, що людина цінувалась куди менше худоби. Більше того, люди постійно зазнавали садистських катувань. Їх повільно перепилювали навпіл на майданах Китаю, садили на палі по дорогах Сходу, розпинали на хрестах у Середземномор’ї, вішали на залізних гаках, як оббіловані м’ясні туші.
