Нея Холлі перевела погляд на світло-кремову панель, де яскраво й рівно світилися сім зелених вогнів.

— Бачу сам! — вигукнув Ген, попрощався з Неєю і вимкнув робота.

— Ми все взнали! — сказав він Евізі й Віру. — Родіс жива, і сигнальний браслет на ній, але, можливо, її тримають… як це називається…

— У полоні! — підказав Вір Норін.

— г Хто в полоні? — продзвеніла позаду Чеді.

— Фай Родіс! Вір бачив її в Залі Темряви з Чойо Чагасом три дні тому, а ми зовсім з нею не зустрічалися.

— То ходімо в Залу Темряви, і хай Ген покаже, куди вони зникли, — Чеді хутко пішла попереду.

У кінці серпоподібної зігнутої галереї вони спустилися на чорні килими, оточені колом чорних колон, альковів і стін Зали Темряви, як її називали зорелітники.

Ген Атал відійшов до сходів з балюстрадою, подумав кілька секунд і впевнено попрямував до темного простору між двома зближеними колонами. Двері за ними виявилися замкнутими. Після кількох невдалих спроб відчинити їх Ген Атал різко постукав.

— Хто сміє вриватися в покої володаря Ян-Ях? — гаркнув згори посилений електронними приладами голос охоронця.

— Ми, люди Землі, шукаємо свою володарку! — зарепетував, удаючи підсилювач, Вір Норін.

— Нічого не знаю. Вертайтеся до себе і ждіть, поки володарі не вважатимуть потрібним з’явитися до вас!

Земляни переглянулися. Чеді шепнула щось Віру Норіну, і астронавігатор по-хлоп’ячому усміхнувся.

— Володар Торманса робить так! — і він клацнув пальцями. За кілька секунд почулося легке тупотіння дев’ятиніжки, І

в чорній залі появився червоно-фіолетовий СДФ.

— Що ви затіяли, Вір? — стурбовано запитала Евіза. — Коли б не нашкодити Родіс!

— Гірше не буде. Настав час дати невеликий урок всіляким там володарям та верховним істотам, яких тут так багато.

Евіза відійшла вбік з осудливим, проте зацікавленим виглядом, а Чеді й Ген Атал захоплено наблизилися до Вір Норіна. За командою астронавігатора СДФ висунув уперед круглу блискучу коробочку на грубому кільчастому кабелі.

— Закрийте вушні фільтри, — розпорядився Вір.

Несамовите вищання прорізало безмовність палацу. Коробочка СДФ описала в повітрі паралелограм, і величезні двері повалилися всередину темного проходу. Звідти почулись перелякані крики.

Вір Норін повів рукою, випромінювач ультразвуку сховався під СДФ, поступившись звичайному розтрубу фонопередавача.

— Фай Родіс! Викликаємо Фай Родіс! — від гучного ревіння СДФ згори посипалися шматочки скла, хитнувся і погас грушеподібний світильник, підвішений між колонами.

— Кличемо Фай Родіс! — ще голосніше залементував СДФ, і раптом земляни відчули, що підлога чорної зали пливе з-під ніг, а вони ковзають по похилій галереї. Від несподіванки, попри всю блискавичну реакцію землянина, Вір Норін не встиг вимкнути свій СДФ. Дев’ятиніжка продовжувала звертатися до Фай Родіс у непроглядній теміні підвалу, куди скотились усі четверо землян.

Вір Норін черкнув долонею по повітрі, і СДФ замовк. Сліпучі ліхтарі схрестили свої промені на обличчях землян. Вони ледве могли розгледіти, що провалилися в круглий підвал зі стінами з необробленого, грубо склепаного заліза. З п’яти боків зяяли низькі проходи, в кожному появилась група охоронників у ліловій уніформі, які спрямували чорні розтруби своєї зброї на зорелітників.

Дев’ятиніжка виставила випромінювач захисного поля, схожий на гриб із загостреною шапкою. Земляни зосереджено оглядалися, розмірковуючи, як вибратись із пастки. Спокійний вигляд порушників священного покою палацу розлютив охоронників. Роззявляючи чорні роти в нечутному крикові, вони кинулись до групи землян, але були відкинуті до залізних стін. З лівого проходу з’явились люди з нашивками «око в трикутнику».

— Підлий пристрій! — обурено вигукнула Чеді.

— Дотепний з їхньої точки зору, — сказав Ген Атал,

— Я думаю, як би пробити стелю і піднятися в Жовту Залу, — задумливо сказав Вір Норін. — Але на це піде надто багато енергії.

— Чи не ліпше зачекати, що буде далі? — порадила Евіза.

— Атож! — згодився астронавігатор.

Довго чекати не довелося. Лілові вартові зробили кілька пострілів із своєї зброї. Зорелітники нічого не чули — захисне поле не пропускало навіть звуків, лише помітили спалахи малинового полум’я, що виривалося з розтрубів. Відбиті захисним полем кулі вдарили рикошетом по тих, хто їх випустив. Ті, що стріляли, із спотвореними обличчями попадали на залізну підлогу.

Вір Норін занепокоєно глянув на покажчик — батареї виснажувались. Він шкодував, що ще чотири могутні помічники стоять у їхніх кімнатах нагорі без дії — Фай Родіс просила вимикати роботів, щоб якимось випадковим сигналом не змусити їх порушити суворі правила.

Несподівано — а тут, на Тормансі, все траплялося несподі-. вано, адже через незнання характеру і суспільних відносин Тормансіан гостям із Землі було важко передбачити розвиток подій — розгубленість минулась, і лілові охоронці, винісши поранених, сховалися в проходах, а в монотонне гудіння захисного поля врізався сигнал Фай Родіс.

— Вимкніть СДФ, Вір!

З полегкістю зітхнувши, астронавігатор сховав «парасольку» і почув у підсилювачах наказ Чойо Чагаса: «Непорозуміння припинити, розійтись, «очам» провести гостей нагору, до їхніх покоїв».

За кілька хвилин великий підіймач доставив чотирьох героїв до того згину коридора, звідкіля починалися хори Залу Темряви. Біля розчиненого вікна в сад виділявся чіткий силует Фай Родіс. Протяг ледь ворушив її коротке чорне волосся. Першою до неї кинулась Чеді. Родіс поклала руки на її плечі. Губи її усміхались, але очі були сумні, сумніші, ніж у перші дні перебування на Тормансі.

— Наробили переполоху, любі! — вигукнула Родіс без осуду. — Я ще не полонена… ще!

— Але так надовго зникнути! — покартала Евіза.

— Справді, я вчинила погано. Та стільки побачила за ці дні, що забула про ваше хвилювання.

— Все одно треба було трохи протверезити їх тут, — гнівно насупився Ген Атал. — Життя стає нестерпним від безглуздих обмежень, сміховинного самовдоволення і розсіяного довкола страху.

— Але Фай слід відпочити, — перебила Чеді.

Ставши під живильний душ негативних іонів, у той час як тонкі лапки СДФ легкими доторками біологічно активізованих рукавиць масажували її, Фай Родіс перебирала спогади про дні, проведені в покоях Чойо Чагаса. Це випробування похитнуло її впевненість у визначеному раніше плані.

Усе почалося з демонстрації стереофільмів Землі. З допомогою двох СДФ по спеціальному каналу «Темне Полум’я» почав передавати дуже натуральні яскраві зображення, які по-старовинному називають на Землі стереофільмами. Для жителів Ян-Ях вони виявилися дивом, живими картинами життя далекої планети.

Члени Ради Чотирьох, їхні дружини, кілька вищих сановників, інженер Таель, затамувавши подих, стежили, як перед ними розгорталися картини природи й життя людей Землі.

На превелике здивування тормансіан, нічого таємничого й незрозумілого в усіх сферах життя цього чудового будинку людства не було. Гігантські машини, автоматичні заводи і лабораторії в підземних чи підводних приміщеннях. Тут у незмінних фізичних умовах тривала невтомна робота механізмів, які наповнювали продуктами дископодібні будівлі підземних складів, звідки розбігалися транспортні лінії, теж сховані під землею. А під голубим небом розкинувся простір для людського життя. Тормансіани побачили неосяжні парки, широкі степи, чисті озера й річки, незаплямованої білизни гірські сніги й шапки криги в центрі Антарктиди. Після тривалої економічної боротьби міста остаточно поступилися зоряним і спіралеподібним системам селищ, між якими були розкидані центри дослідження й інформації, музеї та будинки мистецтва, пов’язані в одну гармонійну мережу, що простягалася по найзручніших для помешкання зонах помірних субтропіків планети. Інакше виглядали шкільні садиби різних циклів. Вони розташовувалися меридіально й надавали різноманітності умовам життя підростаючого покоління комуністичного світу.