Вибух будинку замів сліди Вір Норіна в місті Центру Мудрості. Тепер справа була за надійним сховищем для астронавігатора і його подруги.

А поки Вір Норін, походжаючи перед СДФ, пояснював своїм супутникам, причини, за яких він залишається на Тормансі. Якщо раніше у нього були вагання, невпевненість у слушності вчинку, то зараз немає і сліду сумнівів.

Фай Родіс загинула, не встигнувши закріпити світлої справи, — він же залишається для допомоги тормансіанам. Він усвідомлює, що йому не замінити Родіс, і що в наявності смертельна небезпека і наскільки величезна втрата прекрасної Землі. Але в нього з’явилася душевна опора, корінь у чужому ґрунті, втіха від великого коханця. Вір підштовхнув до екрана знічену Сю-Те. Вона стояла з розпухлими від сліз очима й носом, з розпашілими щоками, опустивши голову, маленька, добра й чарівна.

Земляни зрозуміли: розлука не буде безутішною для його друга, а загибель в ім’я гігантської мети ніколи не лякала жителів Землі.

— Виконуйте заповіт Родіс, любі друзі! — сказав Вір Норін. — Пам’ятайте її останні слова. Тільки ми з вами чули їх, Ріфт!

— Які? Чого ж ви мовчите? — запитала Чеді, заплакана не менше від Сю-Те. Вона стояла осторонь від інших, притиснувшись до Евізи Танет. У цій скорботній і тужливій позі, записаній відеохронікою корабля, їх увічнили автори пам’ятника «Темному Полум’ю».

— Дізнаєтесь із записів. У мене не стачить сили повторити. Але останні слова начальниці експедиції ви мусите знати негайно: «Кораблю — зліт!»

Гріф Ріфт побілів. Здавалось, командир зараз упаде. Евіза кинулась була до Ріфта, але він відсторонив її і випростався.

— Є щось потрібне вам і Таелю, Вір Норін? — запитав він мертвим, без інтонації, голосом.

— Так! Пошліть нам останній дискоїд. Віддайте всі фільми про Землю, всі матеріали для виготовлення детектора біострумів та ІКП, усі запасні батареї СДФ і… — астронавігатор замовк: — Трохи земної їжі й води. Щоб тормансіанські друзі час від часу відчували на смак наш світ. Якнайбільше ліків, які не вимагали б спеціальних знань. Все.

— Будемо готувати, — відповідав Гріф Ріфт, — давайте посадочне місце.

Командир торкнувся пульта, і пілотський сфероїд зорельота оперезався вогнями — сигнал підготовки до відльоту. Серце Вір Норіна защеміло від туги. Він мовчки вклонився співвітчизникам і вимкнув СДФ.

Зореліт «Темне Полум’я» припинив усяке спілкування з Тормансом, ніби перебував на отруйній для земного життя планеті. Прибрали вихідні галереї і балкони. Гладенький корпус корабля нерухомо височів у гарячому повітрі дня і мороці ночі, як мавзолей загиблим землянам. Усередині біля екранів беззмінно сиділа Олла Дез. Її чутливі руки і слух чекали сигналів Вір Норіна чи Таеля, але обидва мовчали. Навіть зовсім незнайома з Тормансом людина могла впіймати у планетних передачах нотки бентеги і неспокою, хоч не було сказано ні слова про загибель Родіс і гадану смерть Вір Норіна. Навіщось виступив Зет Уг з короткою промовою про дружбу між землянами і мешканцями Ян-Ях. Ні Ген Ші, ні Ка Луф не з’являлись у передачах. Чеді з Евізою пояснили супутникам звичай приховувати від народу всі надзвичайні випадки, тим більше, коли сталося щось «нагорі», як у просторіччі звалась олігархічна верхівка.

Минула доба. Несподівано припинилися всі передачі по загальних каналах планети. Чойо Чагас викликав «Темне Полум’я» по секретній мережі, обіцяючи роз’яснити все, що трапилось, і запевнив, що вжито заходів для розслідування і покарання винуватців. Йому не відповідали. Говорити з ним не було про що. Просити подбати про астронавігатора — це означало передати його до рук людей, у яких не було ні честі, ні вірності слову, ні добрих намірів. Домовлятися про повернення експедиції, про доставку медичного й технічного обладнання, фільмів, творів мистецтва? Це суперечило усій політиці олігархічного суспільства. Та й про яку домовленість могла йти мова, якщо на планеті не було законів, нарад Честі й Права, ніхто не рахувався з громадською думкою!

Володар наказав викликати зореліт до вечора, а потім перейти до погроз. Настала ніч, і над чагарником узбережжя все ще височів безмовний купол величезного корабля. І все-таки ще раз зорелітникам вдалося побачити своє «Темне Полум’я» збоку.

Після припинення зв’язку з Вір Норіном за галактичним годинником «Темного Полум’я» проминуло вісім стотисячних секунди, що приблизно відповідало чотирнадцяти земним годинам. Олла Дез відмовилася залишити пост, хоч їй і пропонували заміну решта членів екіпажу, які закінчили підготовку до відправки дискоїда й відльоту. Тільки Мента Кор і Дів Сімбел продовжували налагодження пілотних установок.

Гріф Ріфт, женучи невідступні думки про Родіс, роздумував над списками завантажених у дисколіт речей, намагаючись не пропустити істотно важливого, немовби Вір Норіна залишали на безлюдній планеті. Відсутність зв’язку починала непокоїти командира. Думати про якісь нові жертви серед землян чи Тормансіанських друзів було нестерпно. А столиця вперто мовчала, і невідомість того, що відбувалося, болісно розтягувала час навіть для терплячих землян.

Ріфт подумував, чи не відповісти Чойо Чагасу і обережно розпитати про долю Таеля, коли нарешті задзвенів виклик і на екрані з’явився Вір Норін… Нишпорки «лілових» усе-таки дісталися до підземелля Храму Часу, але знайшли його пороже нім і обробленим розчином, який знищує запахи. Архітектори відшукали просторе сховище на околиці столиці, недалеко від пересохлого озера; Туди, на стародавнє поле битви, і треба посадити безполітний дискоїд.

Вір Норін дав координати й відступив убік. Інженер Таель низьким поклоном привітав земних друзів і підніс до приймача СДФ два стереознімки. Без пояснень Вір Норіна зорелітники не дізналися б, хто ці сановники, які сиділи мертвими у розкішних чорних кріслах, із спотвореними від жаху обличчями. Страшні ножі Ян-Ях, які не можна витягти, стирчали із скоцюрблених тіл. Ген Ші і Ка Луф були заслужено покарані, не дочекавшись суду й слідства Чойо Чагаса, на якому б вони зуміли вивернутися. Сотні по-рабськи слухняних людей заплутали б володаря нагромадженням брехні. Та втрутилися інші судді — «Сірі Ангели», які відновили свою діяльність з нечуваною могутністю.

— Покарані на смерть іще двадцять головних винузатців нападу, — з гнівним торжеством повідомив інженер.

— Чого ви цим досягнете? — запитав Гріф Ріфт.

— Це було необхідно. Треба бути систематичними і абсолютно нещадними в захисті від беззаконня, брехні і безчестя. Ви самі на Землі пильно дотримуєтесь у громадських стосунках третього закону Ньютона: дія дорівнює протидії — протиставляючи негайну протидію, а не намагаючись чекати, як у давні часи, втручання бога, долі, володаря… Довго чекали люди покари своїм катам, а віки минали, накопичуючи зло й посилюючи владу лихих людей. Тоді ваше суспільство взяло на себе функцію божественної відплати Немезіди: «Мені відомщення, і аз віддам!» — швидко викоренивши підлість і муки. Ви не уявляєте, скільки накопичилось у нас людської нечисті за багато віків винищення кращих людей, коли переважно виживали дрібнодушні пристосуванці, донощики, кати, гнобителі! Ми повинні керуватися цим, а не сліпо наслідувати вас. Коли таємно і безславно почнуть гинути тисячі «Змієносців» і їхніх підручних — катів «лілових», — тоді високе становище у державі перестане приваблювати негідників. Ми багато чого навчилися від Родіс і від усіх вас, але способи боротьби доведеться розробляти нам самим. Прекрасні картини Землі і могутній розум Вір Норіна стануть нашою опорою на довгому шляху. Немає слів вдячності вам, браття! Ось цей пам’ятник назавжди залишиться з нами, — Таель показав знімок «Темного Полум’я», зроблений телеоб’єктивом з найближчих до зорельота висот.

Олла Дез негайно перефотографувала його. У поле зору ввійшла Сю-Те, яка щось казала Вір Норіну.

— Дискоїд опустився за сто метрів від нас! — вигукнув Вір Норін і ледь чутно додав: — Тепер усе.

Таель, Сю-Те і Вір Норін зупинились перед дев’ятиніжкою. Восьмеро землян вишикувались прощальною шеренгою. Чеді, не витримавши мовчання, гукнула: