Іван Білик
Меч Арея
В літо 376-е
Великий князь київський Велімир повстав усією Руссю, й скинув іго конунга Германаріха готського, й помстився Германаріхові за смерть князя Буса волинського, та його синів, та боляр, що були розіпнуті на хрестах, і була січа велія, й ратилися русини літо, й осінь, і зиму, й побігли готи з землі Руської, а хто лишився, то став платити київському князеві дань.
В літо 382-е
Упочив князь Великий київський Велімир, і сів на вітчому столі син його старійший Данко, й сів у городі Витичеві, й правити почав Руссю, й Деревами, й Сіверою, й Лугами, й готами, й усіма язиками, кої платили йому дань, і ходили в рать по Великому князеві, й славили його.
В літо 395-е
Місяця стичня в 17 день переставивсь імператор Теодосій Перший, і Римська держава знову розділилася надвоє — Західню й Всхідню. В Римі сів на стіл Гонорій, який полюбляв циркусні бої, та вино, та жін. У Константинополі ж воцарився слабовільний імператор Аркадій.
Місяця листопада в 27 день. Убито галла Руфіна, який вершив усіма справами Константинополя, й посів місце його інчий варварин — готин Гайна, котрий відав тепер цілим грецьким військом, та колишній роб — євнух Євтропій. І поділився цар-город навпіл, і тягли одні руку за готів, а другі супротиву їм, і найдужче ненавидів тих зайд Авреліан, і многі слухали його.
В літо 399-е
Вокняживсь у городі Києвому Милодух, син Данків, і був недуж вельми, й не міг ратитися, й правила при ньому жона його Рада.
В літо 400-е
Місяця липня в 12 день Гайна, готин, спробував захопити Константинополь, але люди стольні потягли за Авреліаном і вигнали варварів з царя-городу. Й стояла над городом зоря стрілою, й вельми знаменно було.
В те ж літо на Маковія вродився князеві київському Милодухові син, і дано ім'я йому Богдан, бо довго ходила княгиня Рада впорожні.
Гайна, готин, спробував захопити Константинополь, але люди стольні потягли за Авреліаном і вигнали варварів з царя-городу. Й стояла над городом зоря стрілою, й вельми знаменно було.
В те ж літо на Маковія вродився князеві київському Милодухові син, і дано ім'я йому Богдан, бо довго ходила княгиня Рада впорожні.
В літо 401-е
Прийшов на Рим візіготський конунг Аларіх, який уже володів частиною Всхідньої імперії — Іллірією. Але венед Стилигон, що був справдешнім правителем держави, дав відсіч Аларіхові.
В літо 404-е
Двір константинопольський, долаючи опір народу, заслав до Вірменії архієпископа Йоана Золотовуста, де він по трьох літах і переставився.
В літо 408-е
Місяця квітного в перший день переставивсь імператор константинопольський Аркадій. Умираючи, він заповів своєму давньому ворогові, цареві перському Єздегердові, бути захисником, і покровителем, і вихователем малолітнього Теодосія Другого, який по вітцевій смерті був посаджений на стіл.
У те-таки літо в Римі скарано на горло Стилигона.
В літо 410-е
По кончині Стилигоновій Аларіх, конунг готський, укотре обложивши Рим, нарешті з допомогою рабів зумів здобути город і вщент пограбував його. Але, готуючись іти полками на Сіцілію й Африку, нагло вмер, і Західня імперія знову повстала й возродилась із попелу.
В літо 411-е
Імператор Гонорій віддав розбитим візіготам Аквітанію — землю на березі океану Західнього, й поселилися готи в Галлії між Піренеями й Луарою. І сулив імператор римський оддати їм ще й Іспанію, якщо виб'ють звідти венедів.
Готи ж убоялися могутніх сусід своїх.
У те ж літо студінь міцна зціпила землю Руську. Дніпро замерз у місяці листопаді, й крига скресла тільки в травному, й паводки були велії, й усілякі зла чинила дика вода й у Руській країні, й у Деревській, і в Сіврській. І настав голод, і впали недуги по людях.
І пішов Великий князь руський Данко, син Велімирів, полками многими в землю грецьку, речену Всхідня Римська імперія, й появся по дань.
В літо 412-е
Місяця квітного
Ніщо не вістувало наближення страшної небезпеки. День видався напрочуд ясний, що траплялось досить рідко в сю пору; ледве починався п'ятий місяць року. Та весняні повені й зливища відгомоніли ще в травному, й уже добру сідмицю стояло на годині, справжнє тобі літо, хоч дерева обабіч Хрещатого Яру ледве вбрались у прозорі світло-зелені шати, схожі на єдвабні корзна молоденьких князівен.
У яру вовтузилося душ із двадцятеро чи й усі тридцять робів і челядників під наглядом гладкого тивуна Малка. Тивун сидів у холодку під калиною, що нависала дрібним листячком над самий яр, і лінькувато ляскав себе гарапником по вичовганій підошві поробошень-постолів. Поробошні в Малка були з доброї кабанячої скори, виверненої щетиною назовні, й скидалися на ведмежі лапи. Та й уся постава тивунова нагадувала лісового бродника: здоровенні ручиська, якими легко гнути підкови, черево, що перевисало на коліна, й могутні, дарма що вимощені салом, рамена. Такому б дуже личило ім'я Бурмило, чи Громило, чи ще якось, тільки зовсім не оте Малко, та вже коли людину названо з народження, то ім'я лишається їй до самої смерті, й тут нічого не вдієш.
Очі в Малка натомість відповідали його йменню, були дрібненькі й ховалися межи щоками та волохатими брівми, але тивунові слугували вони пречудове, й роби та челядники працювали з усіх сил.
Десь поза калиновим кущем форкав кудлатий степовий кінь, Малко його не бачив, але вороний поводився спокійно, й тивун тихо мугикав собі в рудий вус:
«Ой травиченько, та моріжечку, ти гляди не вколи мені й ніжечку...»
Поки Малко так ото мугикав, а він мугикав майже завжди, роби й челядники були певні, що ніякого підступу сподіватись не треба. Одні тачками возили з-під кручі вогку глину, висипали її під самий берег річки на довгу купу, інші рискалями вирівнювали ту купу, треті ж важкими гатилами трамбували. Все йшло розмірене й звично, без поспіху й зайвої сіпанини, аби день до вечора, однаково ж роботу челядина ніхто не поцінує й не похвалить. Се знали й вони, роби, знав і тивун і спокійно мугикав собі в руді вуса.
