Флорентієць
(з гірким докором, майже крізь ридання)
Ти ж був один з блискучої плеяди!
Життя було до тебе не скупе.
То як же так?! І хто з вас кого зрадив —
ти свій талант чи твій талант тебе?
І що ж тепер? Якби ж було знаття!
Я ж міг створити незабутні речі!
На що ж потратив я своє життя?!
Старий
На риштування біля порожнечі.
Самий лиш постамент у відсвітах багаття. Коня немає, він уже розтав.
Десь піє півень по той бік Луари. Чкурнув зі сходів Чортик в бузину.
І дев’ять преціозних дам — придворних муз, затягнутих в корсажі,—
повільно дотанцьовують гавот.
Флорентієць
(зіщулено і безпорадно спершись на виламану дошку з риштувань)
Як тісно в пам’яті сторіч!
Як рідко зводяться титани!
Створити річ,
створити річ,
котра ніколи не розтане!
Це був життя мого девіз,
мій сніп ілюзій іскрометних.
І що ж із цього я довіз
на ці останні кілометри?
Старий
(з безмірним жалем, стомлено і тихо)
На що мій труд пішов потрійний?
І що я створював щодня?
Кому на світі був потрібний
той постамент того Коня?
Чи так би шлях мій завершився?
Душа б зазнала цих тортур,
якби на світі десь лишився
мій Сад Нетанучих Скульптур?!
Флорентієць
На це немає індульгенції.
Велика доля не збулась.
Ти обійшовся без Флоренції.
Флоренція без тебе обійшлась.
Старий
Та краще б я був осликом у долині Арно,
ніж так прожить безслідно і нездарно!
Та краще б я в палючому промінні
убогу землю потом поливав!
Та краще б я овечок на камінні,
як Джотто у дитинстві, малював!
Кому тепер слова мої прощальні?
О, як мені їх тяжко вимовлять!
Хреститель флорентійської хрещальні,
благослови прийдешніх немовлят!
Хто пригадає, хто мене оплаче?
Кому я рідний тут на чужині?
Я, що створив надгрібок над Боккаччо,—
чи буде хоч горбочок по мені?!
Флорентієць
(відкинув дошку, з гіркотою, з гнівом)
Чого ж покинув ти Флоренцію?
В які повіявся світи?
Де ти хотів собі свободу
нічим не сковану знайти?
Усі володарі — Прокрусти.
Твоя душа по той бік Апеннін,
де навіть стіни викладені р у с т о м —
закам’янілим іменем твоїм!
Де на порталі, вище брам і веж
твого стокрот розтерзаного міста,
стоїть твій твір у відблисках пожеж,
а ти тут ліпиш коники із тіста!
Старий (з розпачем)
О Фіоренцо, мати моя мила!
Чого я тут, поклич мене, верни!
Я — Рустичі, я — рустика, я — брила.
Я хочу спати під твої терни!
Флорентієць
Ти ж сам пішов,
чого ж тепер ти ремствуєш?
Палаццо мав, тепер цей божий дім.
Старий
(руками ловлячи повітря, як сліпий)
Скажи мені, в який тут бік Флоренція?
Флорентієць
Уже у бік безвиході. Ходім.
ДІЯ III
Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць.
З’являються невиспані ченці, у чорних рясах — як рухомі тіні.
Один — із фоліантом під пахвою.
Перший монах
Ну, вже отут. Усі ще сплять. Дограєм.
Другий монах
Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є.
Перший монах
Що за життя? Отак і повмираєм,—
все хтось дограти в шахи не дає.
Другий монах
А що ж ти зробиш, коли гра запретна?
Абат казав, що вгодна сатані.
Перший монах
Чкурнем у ліс?
Другий монах
Дак брама ще заперта.
Перший монах
Є незапретна дірка в бузині.
Другий монах
(оглянувши себе критично по периметру)
Це не для нас. Вживаєм дужо страви.
Перший монах
Ну, спробуй, ну!
Другий монах
Якби ж то я проліз!
Перший монах
(руками прогорнувши бузину)
А там диви, які високі трави!
Який густий і несходимий ліс!
Туман у кручах… і луги… і стежка…
Яке село по той бік вдалині!
Отож він — шась! Хіба за ним устежиш?
Велике діло — дірка в бузині.
Другий монах
Давай сюди, оно густіші віти.
Дограєм хутко. Де твій фоліант?
Перший монах
Але чому розсипані тут квіти?
У нас в саду нема таких троянд.
Другий монах
А й справді, глянь, ще навіть не зів’яла.
І лілія. І пахне. Ну й діла!
Перший монах
Колись ми у Флоренції стояли,
там отака в гербі у них була!
Другий монах
Ти звідки знаєш? Ти бував у битвах?
Ти воював? За кого з королів?
Перший монах
Ні. Я чернець. Я хоронив убитих.
Святий Мартин жаліти всіх велів.
Другий монах
То гарний герб, якщо на ньому квітка.
Перший монах
Вона давно вже скупана в крові.
Другий монах
Але оця, посеред саду, звідки?!
А що ото блищить у кропиві?
Ой, знак лихий,— то дзеркальця уламок.
Чого він тут, між яблунь і між слив?
Закинуть треба. Хто тут був під ранок?
Ні, не дістану, руки пожалив.
Перший монах
Та кинь його! Постав свічу в каплиці.
Який туман піднявся з низини!
