Року 529 до РХ володар наймогутнішої тоді імперії Перської Кир на чолі величезного війська пробував воювати Скіфію. Скіфський король Ідантир розбив Кира. Наступник Кира Дарій знову пробував 513 р. до РХ воювати Скіфію і зазнав ще гіршої поразки, хоч мав величезне, як на ті часи, військо: 700 тисяч вояків, 600 бойових кораблів. Скіфи дощенту розбили 55 року в Дакії римське військо Маркуса Кракуса. Геродот писав про війну єгипетського фараона Сесостриса з Скіфією. Про ту війну писано й єгипетськими ієрогліфами, лише скіфів називають «рус». Сесострис жив у другому тисячолітті до РХ — тисячу років до вигаданого археологами приходу скіфів в Україну.
Скіфи завоювали майже всю Малу Азію і панували там 28 років (634–606 рр. до РХ). Вони не зайняли Єгипет лише тому, що фараон Псаметікус відкупився великою даниною. Про завоювання скіфами Палестини пише єврейська Біблія. Перебуваючи в Праукраїні, Геродот записав від скіфів їхню легенду: бог неба (батько родоначальника скіфів короля Таргина) скинув їм з неба золоті плуг, ярмо для волів, меч і келих, тобто благословив їх на життя, яке знаменували ті речі — рільництво, працю, цивілізацію, військову силу, державну незалежність, боротьбу, волю, шляхетність, лицарство, віру в Бога, пошану духовних цінностей, культуру. Коли вдуматися у зміст, у властивості всієї праісторії та історії України, то містика цих знамень виявиться пророчою. Хрест, меч, плуг знаменують історію України від Трипільської доби й досі, вказують на призначення України. Ця легенда створена нашими прапредками 3 тисячі років тому. У переговорах з Візантією наш король Святослав Великий сказав: «…без того скіфо-руси не замиряться». Отож, наші предки ототожнювали себе з скіфами.
Німецькі історики (а за ними й наші) твердять, що в 4-му ст. до РХ прийшла з Азії в Україну дика орда сарматів. Вони завоювали скіфів і запанували в Україні. Це — чергова вигадка. Саме в 4 ст. до РХ майже вся Греція живилася українським хлібом, а грецька промисловість — українською сировиною. Війна в Україні зупинила б це постачання, спричинила б голод і безробіття. Таке велике нещастя грецькі історики записали б разом з причинами його, бо грецькі торгівці їздили по всій Праукраїні. А в грецькій літературі того й пізнішого часу нема й натяку на якусь війну в Україні в 5–3 ст. до РХ. Натомість Геродот ще в 5-му ст. до РХ (отже, до вигаданого німцями приходу сарматів) писав, що сармати живуть в Україні на правому березі Волги. Сармати були одним зі споконвічних племен великого праукраїнського народу. Грецькі історики пишуть, що сармати і скіфи — це племена одного народу. Сармати сиділи на Волзі, в їхніх руках був великий торговельний шлях до багатого і культурного півдня: Малої Азії, Індії, Китаю. Сармати багатіли матеріально і культурно, про що свідчить археологія. Чому ж вони з’явилися на місце скіфів?
Причиною причин занепаду великих держав є моральний занепад їхньої провідної верстви. Надмірно збагатіла, вона дбала про свій добробут і веселе життя більше, ніж про добробут і безпеку держави. Ця доля спіткала Єгипет, Вавилон, Рим. З цієї причини втратило владу в Праукраїнській державі плем’я скіфське, а перебрало владу плем’я сарматське без ніякої війни. В могилах скіфської аристократії археологи знаходили величезну кількість золотих речей. Скіфи не змішувалися з греками ні кровно, ні культурно, і взагалі не втручалися в життя грецьких колоній на Чорноморщині, задовольняючись даниною з них. Звиклі до торгівлі Волзьким шляхом, сармати задумали перебрати в чорноморських греків монополію на зовнішню торгівлю до своїх рук. Сарматські торгівці, майстри, ремісники, аристократія оселювалися в Танаїсі, Ольбії, Пантикапеї, Херсонесі, Фанагорії та в інших чорноморських містах і помалу опановували торгівлю та промисел, а сарматські королі та урядовці сприяли їм. У чорноморських містах сармати і греки змішувалися культурно і кровно. Постала нова людина — греко-сармат. Розвинулася мішана греко-сарматська культура і релігія. Завершився цей розвиток створенням сарматсько-грецької держави — Босфор із сарматським родом королів Спартаків. Рим пробував підбити під свою владу Босфорську державу, але її королева Динама відбила ті спроби. Босфорська держава існувала тисячу років (480 до РХ — 360 по РХ).
Через наші чорноморські міста річками Дніпром, Доном, Кубанню, Дністром плила широким і глибоким потоком найвища культура світових її осередків: Єгипту, Малої Азії, Індії, Китаю, Візантії, Риму. І плила в Україну ця найвища культура дві тисячі років за Трипільської держави, тисячу років за скіфо-сарматської, півтисячі років за Антської, півтисячі років за Києво-Руської. Чотири тисячі років безперервного живого зв’язку України з осередками найвищої культури і цивілізації. Наша Чорноморщина від сивої давнини була великим вогнищем української культури. Нащадки босфорців — елінізованих праукраїнців, зукраїнізованих елінів — ці нащадки створили праукраїнську азбуку (другу по гітітській), переклали вже в перших століттях християнства Св. Євангеліє на праукраїнську мову. Вони, а не греки, побудували християнські храми на Чорноморщині і в самому Києві ще століття перед хрещенням Руси Володимиром. І першим митрополитом України-Руси був не чужинець грек, а українець Настас Корсунський (тобто з Херсонесу). І не чужинці, а самі українці побудували в Києві чудо тодішньої архітектури і мистецтва — Святу Софію.
Історики починають українську історію з ІХ ст., згадуючи лише кількома натяками про безмірно більше, безмірно багатше життя Праукраїни до ІХ ст. Читаючи їхні праці, можна подумати, що величезне культурне і матеріальне багатство і могутність Києво-Руської держави та її столиці Києва якось раптово постали з порожнечі і розвинулися до своєї величі за якихось два століття. Навіть школяр знає, що культура розвивається до великої тисячоліттями. А національну культуру творять і розбудовують не чужинці, а творчий геній власного народу. Коли ж народ і позичає щось у чужинців, то надає всьому власні національні форми і навіть зміст. Архітектура, мистецтво Київської Св. Софії — наскрізь своєрідні, таких немає ніде у світі. Мистецтвознавці ретельно шукали чужих впливів і не знайшли. Не знайти їх і в інших творах українського творчого генія, наприклад, у законодавстві. Отруєні почуттям своєї національної нижчості, малоукраїнці хворіють на рабську хворобу «впливоманію». Не лише в СРСР, а й у вільному світі малоукраїнські науковці чомусь вишукують і наголошують всілякі чужинецькі впливи на творчість українців.
Після хрещення України приїхало сюди багато греків-священиків, які привезли свої церковні закони, а тоді церковні закони правили і за державні. Наші законодавці читали грецькі закони, але складаючи українську збірку законів «Руську Правду», відкинули грецькі. «Руська Правда» — найетичніші, найлюдяніші, найпрогресивніші, найдемократичніші закони в тодішньому культурному світі. Чи могли вони виникнути за 2–3 покоління? Пригадаймо велику збірку гітітських законів з 16 ст. до РХ. Пригадаймо погляди скіфського філософа Анахарзиса, пригадаймо закони Босфорської держави. Вже в першому ж столітті після охрещення України з’являються в Києві значні богословсько-філософські твори. Не переклади, а написані українцями, які тоді їздили за кордон здобувати вищу філософську освіту, пригадаймо Св. Євангеліє і Псалтир праукраїнською мовою, що їх знайшов 860 року в Херсонесі св. Кирило.
В Х–ХV ст. українська порцеляна вважалася за кращу в Європі, бо українські гончарі мали понад 2-тисячолітній досвід. Пригадаймо, що мистецтвознавці ХХ ст. захоплюються мистецьким багатством трипільських гончарів з 2-го тисячоліття до РХ. В Х–ХV ст. у Європі найдорожче цінилися вироби українських ювелірів, бо їхня мистецька краса та техніка виробу перевершували інші. Нічого дивного: українські майстри мали тисячолітню школу ще з сарматських часів. Як свідчать чужинці, в Х–ХV ст. Київ був культурніший і багатший за Париж чи Лондон. Він займав понад 500 гектарів. Розбудувати таку культуру та багатство можна лише за тисячі років. І справді, Київ не набагато молодший за Дніпро-Славуту. Київські печери викопали пралюди старокам’яної доби 7 тисяч років тому. Ченці лише очистили їх від кісток, черепків, дивних кам’яних знарядь і т. п. речей безмірної археологічної вартості, слідів первісних людей Києва. Київ будувався і перебудовувався десятки разів. Споруджували великі будинки, прокладали вулиці, отже, копали і перекопували землю сотні разів, знищуючи тисячі археологічних свідків історії Києва. Проте археологи знайшли в Києві і печерах сліди великого поселення людей, що існувало безперервно 7 тисяч років тому. Навіть довше. В Києві знайдено кістки пралюдини, що жила 40 тисяч років тому.
