43 До гончара недавно я забрів, Що з глини й Бога б виліпить зумів. Та бачив я (сліпий хіба не бачив), Що він не глину мне, а прах батьків. 44
Як скажуть вам, що я лихий пияк, Невірний і найгірший із гуляк, — Це правда. В кожного своя вподоба. I в мене теж. Такий у мене смак! 45 Навіщо хмуриться і день у день журиться? На цім шляху тобі не трапиться криниця. Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі Скорися загодя – так мудрому годиться. 46 Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі, За тиждень схиляться і спорохніють долі. Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко — I не зоглядишся – як стануть луки голі. 47 Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне. Дав душу в позику мені Господь – і я Знов поверну її, коли мій строк настане. 48 Цей світ – прихилище для звірів і людей, Світань і сутінків стобарвний мавзолей, Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів, Кістки Баграмові, що поглинає глей. 49 Що я живу й помру – хто з того користь має? З верстата нашого хто полотно знімає? Небесне полум’я найкращим людям очі Щодня випалює – й хоч би димок! Немає. 50 Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне, Ніхто не розбере письмо незнане. Є наша бесіда біля завіси: Завіса упаде – і нас не стане. 51 В житті недовгому не сподівайсь відради: Тут кожна грудочка – Джемшіди й Кай-Кубади. Цей світ – та що цей світ? Увесь великий всесвіт — Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади. 52 Чи діждемо жаданого спокою, Чи дійдемо до хати над водою? О, як я хочу після тисяч років Зійти з землі хоч травкою малою! 53 Найкращу з гурій дай, замість вина налий Живущої води у келих золотий, Дай слухати Зухру, з Ісою 10 розмовляти — Навіщо це мені, коли мій дух смутний? 54 Немов на грищі м’яч, тебе життя ганяє. Корись, бо виходу в нас іншого немає! Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну, Один керує всім, один про все гадає. 55 Шукав поради я у зошитах сторіч — I скорбний друг мені таку промовив річ: «Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!» 56 Часу скороминущого не бійся. Змагає смерть найдужчого – не бійся: Цю мить, що ти живеш, віддай утіхам! Забудь старе – й грядущого не бійся! 57 Боюсь, що більше ми не вернемось додому, Ні з ким не стрінемось у обширі земному. Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм! Бо що нас потім жде – не дано знать нікому. 58 Вино нам вічність одкриває – пий! Від нього серце оживає – пий! Хоч палить, як вогонь, зате турботи, Немов жива вода, змиває – пий! 59 Не знаєм істини – то й що ж? Хіба сердезі Отак і мучитись, немов на гострім лезі? Тримайся келиха, не випускай із рук — I добре житимем, не п’яні й не тверезі. 60 Хвилину радості в турботах не губи, На порох не стирай під жорнами журби! Немає жодного, хто б угадав майбутнє. Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби! 61 Фортуні попелу на голову насип, З місяцевидою гуляй і пий! Звели б Тебе давно у гроб думки, якби піддався. Нікого не вернув землі холодний глиб! 62 Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми? В очах у розуму зіниця й зір – не ми? Це коло всесвіту скидається на перстень, А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми. 63 Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся, З тюльпановидими, веселими впивайся. Впивайся, та не так, щоб дивувались люди: Потроху, зрідка пий і від людей ховайся. 64 Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана, Хай дівчина тобі всміхається кохана! Бо незабаром смерть, як чорна буря, зірве Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана! вернутьсяЗухра – легендарна красуня, Венера, «небесний музикант». Іса – Ісус. |
