– А хіба я пропоную щось смішне?

– Тоді в чому резон?

– Знаєш, як казав Олекса Опасистий: резон не резон, а за чужий я не відповідаю сон*. Дай мені спокій. Бувай!

_____________________________

Сатиричний роман «Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес» письменник Віктор Парфенійович Рафальський (1918-1997) – прозаїк, поет та драматург – написав 1966 року, в один із недовгих періодів свого перебування на волі, а в подальший час його доробив, додавши деякі деталі, епізоди і заключний розділ «Діялоґ».

Майже три десятиліття свого життя Віктор Рафальський був політв'язнем радянського режиму, жертвою каральної психіатрії. Вперше був заарештований ще у 1937 році. З 1954 по 1987 роки, з невеликими перервами, він, цілковито психічно здорова людина, утримувався у психіатричних спецлікарнях, де його «лікували» від претензій до комуністичної партії та радянської влади (втім так і не «вилікували»: комуністично-радянський режим він не полюбив) і від потягу до творчої діяльності. Відносно незалежні психіатри визнавали його цілковито нормальним, психічно повноцінним, але КДБ це не влаштовувало і його піддавали огляду інших «лікарів», що перебували під впливом спецслужб, і ті на догоду КДБ визнавали Рафальського душевно хворим. У часи перебування на волі між періодами примусового «лікування» він працював зокрема шкільним учителем та директором школи. Лише у добу горбачовської перебудови, у 1987 році він був остаточно визнаний психічно здоровим і назавжди відпущений на волю. 

Написану у 60-х роках книгу «Незвичайні пригоди трьох Обормотів у Країні Чудес» опубліковано лише після зникнення комуністичної влади і набуття Україною незалежності (як і деякі інші його твори): у 1994 році (видавництво «Відродження», Дрогобич; наклад 2000 примірників). Уривки з роману були оприлюднені раніше, ще за радянської влади, в часи так званої горбачовської перебудови, у львівському самвидавівському машинописному часописі «Кафедра», № 6 за 1988 рік. Втім, тут роман представлено не за книжковою чи журнальною публікацією, а за авторським рукописом (тобто машинописом).

У романі багато фактів, котрі мали міце в реальній дійсності, але автор не дотримується їхньої чіткої хронології (адже цей твір не документальний, а художній), тому деякі події, котрі насправді були відокремлені одна від одної декількама місяцями, або роками, у романі близькі за часом, або розташовані в іншій послідовності.

В оформленні обкладинки даної інтернетної публікації використано малюнок із журналу «Перець», № 20 за 1966 рік (рік написання роману).

Викладені нижче коментарі у категорії «Примітки», та статті у категорії «Додатки» (крім «З приводу роману...», присутньої і в машинописі) додані упорядником даної інтернетної публікації 2018 року.

А щоби серце від журби не згіркло, – Не будь рабом і смійся, як Рабле. – Рядки з п'ятої строфи вірша Ліни Костенко «Пісенька з варіаціями». Але процитовано неточно (можливо, Віктор Рафальський написав по пам'яті і помилився). От уся строфа:

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!

Спека – річ неприємна, від неї не втечеш, і я, правду кажучи, віддаю перевагу доброму морозові. Там хоч піч порятунок. – Треба зважати, що, коли писалася ця книга, у СРСР не було конденціонерів. До 60-х років радянська влада взагалі вважала, що конденціонери – то буржуазні витребенькі, непотрібні радянській людині. Перші побутові конденціонери у Радянському Союзі почали виготовляти лише у 70-х роках, та широкого розповсюдження ці апарати набули на цих теренах вже після розпаду СРСР, але, звісно, не радянські, а закордонні.

... до найбільшого в місті кінотеатру «Мундіаль»... – «Мундіаль» (Mundial) в перекладі з іспанської означає «Світ».

«Балада про госпи». – В романі деякі поняття замінені непрозорими натяками: замість «колгоспи» і «радгоспи» – «госпи», замість «колгоспники» – «госпники», замість «комуністи» – «муністи», замість «комунізм» – «мунізм», замість «Країна Рад» (тобто Радянський Союз) – «Країна Чудес», замість «радянський» – «країнчудесівський», замість «Йосип Сталін» – «Йосип Мудрий», замість «Микита Хрущов» – «Микита Немудрий», замість «НКВС», «МВС» і «КДБ» – «Органи», замість «Варшавський договір» – «Шавський договір», і т.д.

Продай, кум міа, ряба теліса, Вип'єм, кум міа, чако п'ятніця… – Дещо змінені рядки з четвертого куплету української народної пісні «Ой, куме, добра горілка». От увесь куплет:

Продаймо, куме, рябу телицю,

Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю.

А від п'ятниці та й до суботи,

Бо у суботу нема роботи.

Ревета стогне в Дніпр сіроко, Сердіта вітер бон-віван... – Це, зрозуміло, дещо викривлені перші рядки пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» композитора Данила Крижанівського. Текстом її є три перші строфи поеми Тараса Шевченка «Причинна». Сіроко (правильніше сироко, від італійського scirocco) – сильний теплий вітер, що дме з Сахари до країн Середземномор'я. Бон-віван (правильніше бонвіван, від французького bon vivant) – людина, яка любить пожити собі на втіху. От уся строфа:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

… в залі було досить і українців… – Переселення українців до Аргентини почалося у 1897 році. На час написання роману пройшло вже три хвилі переселення: 1897-1914, 1922-1939, 1946-1951. А тепер триває четверта хвиля, що почалася у 1994-му. Приблизно половина української діаспори в Аргентині мешкає у столиці – Буенос-Айресі. Українські діаспори є також в інших країнах Латинської Америки. Наприклад, у бразильському місті Прудентополісі переважна більшість жителів (75 %) – етнічні українці.

«не весело було і так не скушно, – на великодніх як святках» – трохи змінена цитата з «Енеїди» Івана Котляревського (частина 3, вірш 121):

Ні холодно було, ні душно,

А саме так, як в сіряках,

І весело, і так не скучно,

На великодних як святках...

... суміш Шаляпіна і Поля Робсона... – Федір Іванович Шаляпін (1873-1938) – російський оперний та камерний співак-бас. Поль Лерой Бестілл Робсон (1898-1976) – американський чорношкірий співак-бас, актор, правозахисник; був дуже відомий і популярний у Радянському Союзі; у 1952 році отримав Сталінську премію «За зміцнення миру між народами».

А ще нижче в терцію… – Терція (в поліграфії) – друкарський шрифт, кегель (розмір) якого дорівнює 16 пунктам (6,02 мм). Застосовується для набору заголовків у книгах, журналах і газетах, набору обкладинок, титульних аркушів і т.п.

Згадали, між іншим, о пристрасті під час постави Шекспірового «Коріоляна» в Берлінському театрі десь у 1929 році. – Напевно йдеться про постановку цієї п'єси режисером Еріхом Енгелем (прем'єра відбулася 1925 року), що мала гучний резонанс серед глядачів і критиків і що ту постановку Бертольд Брехт назвав «рішуче важливою» для епічного театру. Але які такі особливі «пристрасті» щодо цього згадує автор роману, авторові цих коментарів наразі невідомо. Може, ці «пристрасті» якось пов'язані з виконавцем головної ролі – Коріолана – Фрицем Кортнером, соціал-демократом, що брав активну участь у парламентських виборах 1928 року.