Твоїй матері я залишаю все своє багатство; тітоньку доручаю господу богу, нехай у його милості знаходить розраду в останні роки свого життя, а сам іду за тобою — так треба.

Ти думаєш, я не боюся смерті? Боюся, тому що не знаю, як там, на тому світі, бачу там лише безкрайній морок і здригаюсь. Не знаю, чи там небуття, чи якесь існування поза простором і часом, чи, може, якийсь міжпланетний вихор переносить монаду людської душі з однієї зірки на іншу і вселяє її в щоразу нове життя; не знаю, чи там вічний Рух чи безмірний і блаженний Спокій, що його могли створити тільки Всемогутність і Вседоброта.

Але якщо ти через моє «не знаю» померла, то як же мені залишатися на цьому світі й жити?

І чим сильніше я боюсь, чим більше не знаю, що нас там чекає, тим глибше усвідомлюю, що не можу відпустити тебе туди саму; не можу, моя Анелько, і піду за тобою.

Нехай там разом канемо в небуття чи пройдемо разом призначену нам путь; а тут, де ми стільки настраждались, залишимо після себе тільки мовчання.

________