Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

– Ні, інша. Але зміст її був той самий. Усе це дуже дивно.

– Неймовірно,– сказала Сова, знову вирячившись на записку. На мить їй здалося, ніби щось трапилося з носом Крістофера Робіна.– І що ж ти зробив?

– Нічого.

– Це найрозумніше,– премудро сказала Сова.

Але вона з жахом чекала нового запитання, і воно справді не забарилося.

– Ну, то що? – знову спитав Кролик.

– Авжеж, так воно і є,– пробубоніла Сова.

Якийсь час вона безпорадно кліпала очима, не в змозі більше нічого придумати, але раптом їй сяйнула щаслива думка.

– Скажи мені, Кролику,– сказала вона,– про що йшлося в першій записці? Тільки точно. Це дуже важливо. Від цього все залежить. Повтори ту записку слово в слово.

– Та в ній було те ж саме, що і в цій. Абсолютно!

Сова сердито зиркнула на Кролика й подумала, чи не краще його зіпхнути з дерева, але вирішила, що це вона завжди встигне, а тому продовжила свої розпити.

– Прошу повторити слово в слово ту першу записку,– сказала вона, ніби й не чула того, що сказав Кролик.

– Ну, там було написано: "Пішов. Скоровернус". Те саме, що й тут, тільки тут ще дописано: "Залнятий. Скоровернус".

Сова з полегкістю зітхнула:

– Ага, ось тепер наше становище дещо прояснилося.

– Так-то воно так, але в якому становищі Крістофер Робін? – сказав Кролик.– Де він тепер? Ось у чому річ!

Сова знову вирячилася на записку. І, звісно, для такої, як вона, грамотійки, тепер було зовсім не важко прочитати цю записку: "Пішов. Скоровернус. Залнятий. Скоровернус" . Нічого іншого в ній і не могло бути написано!

– Так от, любий мій Кролику, по-моєму, цілком зрозуміло, що саме трапилося,– сказала вона.– Крістофер Робін кудись пішов зі Скоровернусом. Він і отой... Скоровернус тепер чимось дуже зайняті. Ти останнім часом зустрічав у нашому Лісі якогось Скоровернуса?

– Гм,– сказав Кролик,– я ж оце й прийшов до тебе спитати... А який він із себе?..

– Ну,– сказала Сова,– плямистий або травоїдний Скоровернус – це просто е-е...

...Принаймні,– сказала вона,– найбільше він схожий на... е-е-е...

...звісно,– вела вона далі,– це залежить від того... е-е-е... е-е-е-е...

...словом, я просто не знаю, який він із себе,– щиро призналася Сова.

– Велике спасибі,– сказав Кролик і чимдуж помчав до Війні-Пуха.

Ще здалеку він почув якийсь загадковий шум. Кролик зупинився і прислухався. Шум був ось такий:

Вже метелики літають,
Дні зимові відлітають,
Перші квіти прозирають
Крізь сніжок.
В Лісі горлиця туркоче,
Синій пролісок мигоче,
Наче вискочити хоче
На лужок.
Бджоли крильця розправляють,
Тепле сонечко вітають,
Буде літо – всі це знають -
Буде й мед.
Вінні-Пух сидить, міркує,
Все те бачить, все те чує
І свіженький мед смакує
Наперед.
Бо весна іде полями,
Сипле жайворон піснями,
А дзвіночки під дубами
Дзень та дзень.
І зозуля закувала,
І водичка задзюрчала,
І весна всіх привітала:
"Добрий день!"
Сонце сяє-припікає,
Вінні-Пух сидить, куняє,
А довкола все буяє,
Все цвіте.
Вінні-Пух про літо мріє.
Хай з ним кожен порадіє
І міцніє, й не товстіє,
І росте.

– Здоров, Пуше! – сказав Кролик.

– Привіт, Кролику,– відповів замріяний Пух.

– Ти сам придумав цю пісеньку?

– Еге, я її начебто придумав,– сказав Пух.– Не те щоб я умів по-справжньому думати,– додав він скромно,– і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.

– Угу,– сказав Кролик, який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.– Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?

– Ні,– сказав Пух.– Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.

– Тигра нам ні до чого.

– Еге, – сказав Пух.– Я й сам так подумав.

– А Паця ти бачив?

– Бачив, – сказав Пух. – Мабуть, він теж ні до чого? – спитав він догідливе.

– Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.

– Він бачив мене,– сказав Пух.

Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.

– Завдання просте,– сказав він, – треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці ?

– А що ж він робить?

– Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?

– Можу, – сказав Пух. – Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок – невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...

– Так, так,– сказав Кролик,– усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?

– Та бач,– сказав Пух,– об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.

– А в чверть на дванадцяту?

– Та бач... – почав був знову Пух.

– А о пів на дванадцяту?

– Точно,– сказав Пух.– О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.

І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду – бачив, увечері – бачив, перед сніданком – бачив, одразу після сніданку – бачив, а тоді – "Ну, Пуше, до побачення" – і Крістофер Робін зникає на весь ранок.

– Ото ж бо,– сказав Кролик.– А куди?

– Ну, може, він щось шукає.

– А що? – спитав Кролик.

– Я саме про це й хотів сказати,– мовив Пух. – Мабуть, він шукає отого...

– Плямистого або травоїдного Скоровернуса?

– Еге, – сказав Пух. – Когось із них. Якщо його немає на місці.

Кролик суворо глянув на Вінні-Пуха:

– Здається, нічого путнього від тебе не доб'єшся,– сказав він.

42
{"b":"98073","o":1}