Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

– Та річ не в цьому,– сказав Кролик.– Річ у тому, що невідомо де її встромлено, оту вісь!

– О, це ми скоро знайдемо,– впевнено сказав Крістофер Робін, і вони з Кроликом повернулися до гурту.

Паць лежав горілиць на траві й мирно собі хропів. Крихітка Ру хлюпався в річці, миючи писок та лапки, і Кенга, сповнена гордості, пояснювала всім по черзі, що її Крихітка Ру оце вперше в своєму житті вмивається самостійно, а Сова розповідала Кензі дуже цікаву історію, пересипану довжелезними словами, такими як "енциклопедія", "рододендрон", хоча Кенга її зовсім не слухала.

– Не до душі мені усі ці вмивання,– буркотів Іа-Іа.– А надто ота нова безглузда мода – мити за вухами. Як ти на це дивишся, Пуше?

– Ну,– сказав Пух,– я дивлюся так...

Однак ми так ніколи і не дізнаємось, як на це дивився Пух, бо нараз від річки почувся сплеск, а далі тоненький писк Ру і зляканий крик Кенги.

– Довмивався! – сказав Іа.

– Крихітка Ру впав у воду! – закричав Кролик і побіг слідом за Крістофером Робіном на порятунок.

– Дивіться, як я плаваю! – пропищав Крихітка Ру. Він був уже далеко від берега, посеред плеса, і течія прудко несла його до водоспаду.

– Ру, любий мій, ти не потонув? – стривожено гукала Кенга:

– Ні! – відповів Ру.– Дивись, як я пла... Буль, буль! – і він надовго зник під водою, випірнувши аж посеред наступного плеса.

Кожен, як міг, старався допомогти Крихітці Ру.

Паць, який хутенько прочумався від сну, підстрибував на місці й верещав:

"Ой, ой! Що тепер буде?" Сова пояснювала, що в разі раптового занурення під воду найголовніше – це тримати голову над водою. Кенга величезними стрибками мчала вздовж берега і все допитувалася: "Ру, любий мій, ти й справді не потонув?", а Ру, долаючи плеса й водоспади, завжди відповідав одне: "Дивіться, як я плаваю!"

Іа-Іа обернувся задом до річки й опустив хвоста у воду, саме туди, куди перед тим упав Крихітка Ру. Так він і сидів, спиною до всього, що діялося навкруги, стиха щось бурмочучи собі під ніс та примовляючи:

– Бач, до чого призводять умивання! Але ти тільки хапайся за мого хвоста, Крихітко Ру, і все буде гаразд".

А Крістофер Робін із Кроликом бігли понад берегом і всіх підбадьорювали:

– Ру, тримайся, я йду до тебе! – гукав Крістофер Робін.

– Гей, ви там, перекиньте що-небудь через річку, отам, трохи нижче,– командував Кролик.

Та Пух і без нього вже щось надумав. Він стояв за два плеса нижче від того місця, де зараз борсався Ру, і тримав у лапах довгу тичку. Мить – і Кенга теж була біля нього. Схопивши тичку за другий кінець, вона одним махом перестрибнула через річку. Тепер Пух тримав тичку з одного, а Кенга – з другого боку річки, а далі вони разом опустили її до самої води, і невдовзі Крихітка Ру, який усе ще захоплено булькав: "Дивіться, як я плаваю!" – вчепився за тичку й вибрався на берег.

– Ну що, бачили, як я плаваю? – гордо пищав Крихітка Ру, не звертаючи уваги на бурчання Кенги, поки вона його витирала.– Пуше, ти бачив, як я плаваю? Оце називається плавати!.. Кролику, ти бачив, що я робив? Я плавав!.. Гей, Пацику! Чуєш мене? Як, потвоєму, що я робив? Я плавав!.. Крістофере Робіне, ти бачив, як я...

Але Крістофер Робін нічого не чув і не бачив. Він дивився на Пуха.

– Пуше,– сказав він,– де ти знайшов оцю вісь?

Пух глянув на тичку, котру все ще тримав у лапах.

– Ну, йшов і знайшов,– сказав він.– То це – вісь? А я гадав – звичайна собі палиця, може, на щось знадобиться. Бачу – стирчить у землі, я її й висмикнув.

– Пуше,– урочисто сказав Крістофер Робін.– Експедицію закінчено. Це – земна вісь. Ти відкрив Північний полюс!

– Та ну?! – сказав Пух.

......................................

Коли всі повернулися на лужок, Іа все ще сидів на тому самому місці, де його залишили, і мочив у воді свого хвоста.

– Гей, скажіть хто-небудь Крихітці Ру, нехай він там швидше,– попросив Іа.– У мене дубіє хвіст. Я б не став про це говорити, та правди не приховаєш. І я зовсім не скаржуся, хоча це правда. Хвіст мій добряче змерз.

– А я вже ось! – пропищав Ру.

– О, то ти вже тут!

– Ти бачив, як я плаваю?

Іа витяг хвоста з води і помахав ним.

– Так я і знав,– сказав він.– Нічого не відчуває. Затерп і занімів. Он до чого дійшло. Зовсім задубів. Та коли це нікому не завдає клопоту, значить, так воно й мусить бути.

– Бідненький мій Іа! Я його зараз витру,– сказав Крістофер Робін. Він витяг носовичок і став витирати осликові хвоста. '

– Дякую тобі, Крістофере Робіне. Ти тут єдиний, хто розуміється на хвостах. Усі інші не здатні мислити. У цьому їхня біда. Вони не мають уяви. Для них хвіст – це не хвіст, а просто якась собі китиця поза спиною.

– Не журися, Іа,– сказав Крістофер Робін, щосили розтираючи хвоста.– Тепер йому краще?

– Так, тепер він начебто відчуває себе хвостом. Відчуває, що він комусь належить. Якщо ти тямиш, про що я кажу...

– Привіт, Іа,– сказав Пух, підходячи до них зі своєю віссю.

– Моє шанування, Пуше. Дякую за увагу...

...Пух розгублено подивився на Крістофера Робіна.

– Пух саме знайшов Північний полюс,– сказав Крістофер Робін.– Чудово, правда, Іа? Ось земна вісь!

Пух скромно опустив очі.

– Оце? – спитав Іа.

– Так! – сказав Крістофер Робін.

– То ми шукали оцю штуку? – спитав Іа.

– Саме її,– сказав Пух.

– Гм,– сказав Іа.– Ну що ж. Принаймні дощу не було,– додав він.– І то вже добре.

Вони встромили вісь у землю, і Крістофер Робін прив'язав до неї дощечку з написом:

ПІВНІЧНИЙ ПОЛЮС.

ВІКРИТИЙ ПУХОМ.

ПУХ ЙОГО НАШОВ.

Потому всі розійшлися по домівках. І здається, хоч я й не зовсім у цьому певен, Крихітці Ру довелося прийняти гарячу ванну й одразу лягти спати.

А Пух так пишався своїм подвигом, що, опинившись у власній хатці біля власного буфета, мусив перш за все гарненько підкріпитися.

22
{"b":"98073","o":1}