— Це я просив тебе увімкнути фари!

— От бачиш… Та хіба ж я коли послухаюсь? Ох, зараз би випити! І я таки вип’ю! Погляньте, ось вона, любенька, ціла-цілісінька!

— Тут протікає,— поскаржився Кристі.— На мене тече.

Вождь Зелений Вуж одкоркував пляшку віскі, зробив добрячий ковток і передав далі, як люльку миру. Лежачи один на одному, всі по черзі пригубили й собі — опріч Кристі, який марно намагався намацати ручку дверцят. Пляшка глухо бемкнула йому об голову, і віскі полилося за комір.

— Гей, хлопці, давайте якось вибиратися звідси! — смикаючись, наче в конвульсіях, зарепетував він. — Ми тут захлинемося!

— Є там хто живий? — стривожено запитав голос Мудренджера, і звідкілясь ізгори ударив промінь ліхтарика.

— Мудренджер! — хором загорлали всі й заходилися втягувати його крізь віконце в машину, коли він спустився з насипу, щоб їм допомогти.

— Ні, ви тільки погляньте на них! — обурено гукнув Мудренджер до Макпростака, котрий шкірив зуби за кермом штабної машини. — Валяються в багнюці, мов п’яне бидло! І ти з ними, Кристі! Який сором! Ну, гаразд, допоможи мені витягти їх звідти, поки не схопили запалення легень!

— А це, між нами кажучи, ідея! — глибокодумно промимрив Вождь Зелений Вуж. — Я от певний, що схоплю запалення легень і здохну.

— Це чому ж?

— А чом би й ні? — запитав у свою чергу Вождь Зелений Вуж і з насолодою розтягся в грязюці, любовно пригортаючи до себе пляшку.

— Ні, ви тільки полюбуйтесь на нього! — не на жарт розсердився Мудренджер. — Ану перелазьте до нас! Ми розвеземо всіх вас по наметах.

— Тільки не всіх. Хтось мусить допомогти Вождеві з машиною… Вона з парку, взята під розписку… Отже, треба її повернути.

— Нехай капітан Гадд її повертає,— аж захлинаючись од захвату, гордовито заявив Вождь Зелений Вуж, вмощуючись у штабній машині.— Я щойно свиснув її біля офіцерського клубу, а ключі в мене ті самі, які він зранку шукає, бо думає що десь посіяв!

— А, щоб тебе!.. За це треба випити!

— Може, годі пити? — знову сварливо озвався Мудренджер, як тільки Макпростак увімкнув газ і машина рушила. — Ви лиш погляньте, на кого ви схожі! Ви ж так і справді коли-небудь налижетесь до смерті або потонете в якійсь калюжі!

— А чим це гірше, ніж горіти в повітрі?

— Гей, піддай-но газу, газку піддай, — під’юджував Макпростака Вождь Зелений Вуж. — І вимкни фари, так воно цікавіше.

— Док Дайлік має рацію, — провадив далі Мудренджер. — Люди розучилися шанувати власне життя. Тьху! На вас навіть дивитися гидко!

— Геть з машини, патякало! — наказав Вождь Зелений Вуж. — І ви всі теж геть, усі, крім Йоссар’яна. Де ти, Йо-Йо?

— Відчепися, сатано, — реготнув Йоссар’ян, одпихаючи Вождя від себе. — Ти весь у грязюці.

— А найбільше я дивуюся тобі, Кристі,— не вгавав Мудренджер. — Од тебе за милю тхне! Замість хоч якось стримувати свого дружка, ти впиваєшся разом з ним. Сподіваюся, в клубі сьогодні не було Везунбі? — Йоссар’ян хихикнув, і Мудренджерові очі полізли рогом: — Що, знову побилися?

— Сьогодні — ні,— мовив Данбар.

— Ні, сьогодні — ні. Сьогодні до бійки не дійшло.

— Сьогодні він завівся з підполковником Порком.

— Справді? — зойкнув Мудренджер.

— Що, справді? — у захваті вигукнув Вождь Зелений Вуж. — Ну, за це варто випити!

— Який жах! — остаточно впав у відчай Мудренджер. — Ну, якого біса було заводитися з підполковником Порком?.. Гей, що там зі світлом? Чому не видно дороги?

— Я вимкнув, — одказав Макпростак. — Вождь каже правду — без фар куди цікавіше!

— Та ти здурів! — знову жахнувся Мудренджер і хутко рвонувся вперед, щоб увімкнути фари. Потім, зриваючись на істерику, накинувся на Йоссар’яна. — Ти бачиш, що робиться?! Ось як ти на них впливаєш! Любуйся: твоя філософія в дії! А що, як до ранку пере дощить і доведеться летіти на Болонью?! Ви уявляєте, в якій ви будете формі?

— Не передощить. Ні, друже мій, такий дощик може лити вічно!

— А вже не дощить! — промовив хтось, і в машині відразу стало тихо, як у труні.

— Нещасні ви, хлопці,— співчутливо зітхнув за хвилину Вождь Зелений Вуж.

— Невже й справді передощило? — не своїм голосом запитав Йоссар’ян.

Щоб пересвідчитися, Макпростак вимкнув «двірники». І справді, дощ перестав. Небо поступово прояснювалося. Крізь легку брунатну імлу проглянув ріжок місяця.

— Двом смертям не бути, однієї не минути, — розважливо проспівав Макпростак.

— Не переживайте, хлопці! — порадив Вождь Зелений Вуж. — Зльотна смуга так розкисла, що завтра все одно не злетиш. А там — хто зна, може, знову задощить?

— Ах ти смердючий сучий виродок! — долинув до них пронизливий зойк Голодного Джо, коли машина в’їздила до розташування ескадрильї.

— О господи, він уже тут! Його ж послали з поштою до Рима!

— Ой! Оу! Оооой-оооууу! — верещав Голодний Джо.

— Од нього можна запросто стати заїкою, — здригнувшись, похмуро признався Вождь Зелений Вуж. — До речі, а де зараз капітан Флюм?

— От від кого можна стати заїкою!.. Якось я здибав його в лісі — він жер дикі ягоди. В трейлері вже не ночує. Заріс, як лісовик!

— Голодний Джо боїться, що його пошлють на Болонью замість когось із хворих?

— Тю! Хто ж це зараз дає хворим звільнення?!

— Коли б ви його бачили того вечора, як він хотів пристрелити Тупермейєра, а сам звалився в щілину біля Йоссар’янового намету!

— Ой! Оу! — верещав Голодний Джо. — Ооой-оууу!

— А це й добре, що капітан Флюм перестав ходити до їдальні. А то тільки й чуєш: «Подай мені солі, Уоллі!»

— Або: «Подай компоту, У оте»!

— Або: «Подай салату, Пате!»

— Геть, геть, геть! — горлав Голодний Джо. — Кажу тобі, геть, смердючий сучий виродку!

— Нарешті ми дізналися, що йому сниться, — криво всміхнувся Данбар. — Йому сняться смердючі сучі виродки.

Цієї ночі Голодному Джо приснилося, ніби Хлюпове кошеня вмостилося б нього на обличчі й намагалося його задушити, а прокинувшись, Джо виявив, що Хлюпове кошеня справді вмостилося в нього на обличчі. Пойнятий жахом, Голодний Джо загорлав так, як ніколи. Від того страшного, пронизливого, нелюдського зойку, схоже, аж заколихався навколишній світ, немов від нищівного удару стихії. Потім усе навкруги неначе заклякло, а тоді знову намет перетворився на розбурханий вулкан.

Першим туди ввірвався Йоссар’ян. Ще з порога він побачив, як Голодний Джо, з пістолетом у руці, видирається з розпачливих Хлюпових обіймів, щоб уколошкати кошеня, а те кошеня несамовито плигає по підлозі, вигинає спину й люто сичить на Джо, щоб урятувати самого Хлюпа… Обидва — й Хлюп, і Голодний Джо — були в самих підштанках. Гола електрична лампочка гойдалася, мов скажена, туди й сюди на довгому дроті, по стінах гасали химерні чорні тіні — здавалося, весь намет підскакує в шаленому танці. Йоссар’ян у першу мить навіть схопився мимоволі за брезент, аби зберегти рівновагу. Але тут же зробив незрівнянний стрибок уперед і приземлився одразу ж на всіх трьох забіяк. Рукопашна скінчилася тим, що Йоссар’ян підвівся, тримаючи в кожній руці по бійцеві: правою стискав за карк Голодного Джо, лівою — Хлюпове кошеня. Супротивники дарували один одному кровожерливі погляди. Кошеня презирливо бризкало слиною в обличчя Голодному Джо, а Голодний Джо силкувався заїхати йому кулаком у щелепу.

— Ні, ні, панове, поєдинок відбудеться за всіма правилами, — голосно розпорядився Йоссар’ян, щоб його почув увесь гурт переляканих льотчиків, які юрмились біля входу. У відповідь ті схвально загомоніли: їм одразу відлягло од серця. — Тож прошу провести бій за всіма правилами, — ще раз звернувся він до Голодного Джо та Хлюпового кошеняти, коли виволік їх надвір, усе ще тримаючи за карки. — Дозволяється лише холодна зброя — кулаки, кігті, зуби, ніяких пістолетів! — попередив він Голодного Джо. — А ви перестаньте плюватись, сер, поводьтесь достойно! — суворо зауважив він кошеняткові.— Як тільки я вас відпущу, починайте! Із клінча виходити без удару, знову сходитися по команді! Бій!