— Пекаем?

— Плата в кінці місяця, сер. «Месершміт» із вантажем коноплі треба відправити до Белграда в обмін на півтора літака С-47 з недов’яленими фініками з Хартума за попередньою домовленістю, коротше — П. Д. Виручку за португальські анчоуси, продані Ліссабону, пустити в оплату єгипетської бавовни, коли її повернуть нам із Мамаронека, а також для закупки максимальної кількості іспанських апельсинів. За naranjas завжди платіть готівкою.

— За naranjas?

— Так у іспанців називаються апельсини, а це іспанські апельсини. І не забудьте про палеолітика.

— Кого-кого?

— Палеолітика із Пілтдауна,^[54] Пілтдаунську людину, сер! Інститут Смітсона у Вашінгтоні, за браком коштів, поки що не може придбати у нас другої Пілтдаунської людини, та незабаром має віддати кінці їхній улюблений меценат, і тоді…

— Майло…

— Франція готова закупити в нас оптом всю петрушку, і це безперечно, в наших інтересах, бо нам потрібні франки для обміну на пфеніги для оплати фініків, коли їх повернуть назад. Крім того, я замовив у Перу величезну партію бальзового дерева, яке треба розподілити на паях серед усіх їдалень синдикату, строго пропорційно до кількості їдців.

— А навіщо їдальням бальзове дерево?

— Добряче бальзове дерево в наші дні — дефіцит, полковнику. Треба бути дурнем, щоб упустити таку нагоду!

— Так, так, — не дуже впевнено проказав полковник Пескарт. Він мав вигляд людини, в якої починається приступ морської хвороби. — Сподіваюсь, ти не переплатив?

— Ще й як переплатив, сер! — бадьоро відказав Майло. — Вони заправили скажену ціну! І все-таки довелося платити, тим більше, що продавець — одна із наших філій, тож чим дорожче, тим краще. Далі — шкури.

— Кури?

— Шкури.

— Шкури?

— Еге ж, шкури. В Буенос-Айресі. Їх треба негайно видубити.

— Видубити?

— Негайно ж, на Ньюфаундленді. І відразу ж відправити морем до Хельсінкі і БПО, до початку весняної відлиги. До початку весняної відлиги в Фінляндії все йде по системі БПО.

— Без попередньої оплати, — висловив здогад полковник Пескарт.

— Поздоровляю, полковнику! Ви кмітливий хлопчина, сер! І не забудьте про партію корка.

— Корка?

— Негайно до Нью-Йорка, а черевики — до Рейк’явіка, мерлузу — до Тулузи, з Панами — піжами, мокко — до Марокко, мандарини — до Палестини.

— Майло!..

— До Ньюкасла^[55] ми завезли вугілля, сер!

Полковник Пескарт у розпачі підняв руки вгору.

— Майло, благаю тебе, годі, годі! — скрикнув він, ладний заплакати. — Не гаймо по-дурному часу. Ми з тобою абсолютно незамінні,— що ти, що я. — Він пошпурив геть олівець і, роздратований, схопився на рівні.— Отож забудь про всілякі додаткові вильоти! Ти в мене не зробиш більше жодного вильоту! Не дай бог з тобою щось станеться — розвалиться вся система!

Вдоволений Майло добродушно закивав головою.

— Отже, ви взагалі забороняєте мені літати на бойові завдання, сер? — добродушно закивав головою, сяючи від вдоволення, Майло.

— Саме так, Майло! Я категорично забороняю тобі літати на бойові завдання! — твердим, владним, невблаганним тоном оголосив полковник Пескарт.

— Але де ж тоді справедливість, сер? — тяжко зітхнув Майло. — Виходить, іншим пілотам — і ордени, і слава, а бідному Майлові — що з носа впаде?! Отака мені дяка за мою каторжну працю в їдальні?

— Так, Майло, я згоден, це таки несправедливо. Але нічого не вдієш, треба терпіти, друже!

— Я от думаю, сер, а чи не міг би хто політати за мене?

— Я от думаю, а чи не міг би хто політати за тебе, га, Майло? — мовив полковник Пескарт. — Я, далебі, зроблю запит на тих шахтарів, що страйкують в Пенсільванії та Західній Вірджінії, так?

— їх довелось би надто довго вчить літати, сер, — рішуче мотнув головою Майло. — Може, краще знайти когось у нашім полку, сер, та навіть у моїй ескадрильї? Кінець кінцем, для кого ж я стараюсь, як не для них? То нехай би зробили щось і для мене.

— Слухай, а чому б нам не знайти когось у нашім полку, Майло, та навіть у твоїй ескадрильї?! — плеснув себе долонею по лобі полковник Пескарт. — Кінець кінцем, для кого ж ти стараєшся, як не для них?! То нехай зроблять щось для тебе!

— Цілком слушно, сер.

— Цілком слушно, Майло.

— Врешті, вони б могли літати по черзі, сер!

— Врешті, вони могли б літати за тебе по черзі, Майло!

— А кому за те буде честь і слава?

— Звичайно ж тобі, Майло?! Адже це будуть твої бойові завдання! І якщо, виконуючи їх, хтось заслужить ордена, то цей орден, звичайно, одержиш ти.

— А що, як його підіб’ють?

— То так і буде, Майло. врешті, як і підіб’ють, то який тобі клопіт? Гірше інше…

— Ви про норму бойових вильотів, сер? Звичайно, її доведеться знову збільшити.

— Я, звичайно, міг би її збільшити, Майло, тільки я не певний, що мій новий наказ примусить їх літати. Вони і так уже ремствують, що я підвищив норму до сімдєсяти. От коли б умовити хоч одного з офіцерів, можливо б, інші наслідували його приклад…

— Кристі згодний літати понад норму, сер, — доповів Майло. — Щойно я довідався по секрету, що Кристі ладний на все, аби тільки не розлучатися з однією кралею, без якої він жити не може.

— От і чудово! — вигукнув полковник Пескарт і ляснув долонями на знак перемоги. — Я не проти, нехай літає й далі! Я навіть підніму норму до вісімдесяти, хай знає наших генерал Бидл! А щоб цей клятий Йоссар’ян більше тут не смердів, я знову посаджу його в літак і в бій, поки й не гигне!

— Йоссар’яна?! — На чесне, простацьке Майлове обличчя набігла раптом тінь глибокої стурбованості, і він задумливо покрутив кінчик свого рудуватого вуса.

— Саме його! А то, кажуть, ходить тут і натякає, що своє відлітав, і прощавай, зброє! Нехай він і справді відлітав своє, але ж він ще не відлітав твого, правильно я кажу, Майло, га? Ха-ха! Ото буде йому подаруночок!

— Йоссар’ян — мій приятель, — спробував заперечити Майло. — І я не хотів би, щоб він постраждав через мене, сер. Я багато чим зобов’язаний йому. Може, ви могли б зробити для нього виняток, га?

— Ні, ні, тільки не це, Майло! — закудкудакав, шокований такою пропозицією полковник Пескарт. — Ми не можемо заводити собі фаворитів серед підлеглих! Це було б несправедливо щодо інших, хіба ж не так?

— Йоссар’ян мені, звичайно, дорогий, — провадив Майло, і далі самовіддано вигороджуючи Йоссар’яна. — Та, на жаль, є ще й справедливість, а справедливість мені дорожча. Отже, Йоссар’янові доведеться ризикувати нарівні з усіма, слушно я кажу?

— Слушно, цілком слушно, Майло.

— Що слушно, то слушно, сер, — погодився Майло. — Бо чим він, власне, кращий за інших, га?.. То з якої рації він повинен мати якісь особливі привілеї?

— Справді, з якої рації, Майло? Що справедливо, то справедливо!

На цей раз Йоссар’ян не мав навіть часу, щоб лягти до шпиталю: полковник Пескарт оголосив свій наказ про обов’язкових вісімдесят вильотів під вечір того ж самого дня, так само Йоссар’ян не встиг відтворити Кристі від участі в наступному вильоті, не встиг і змовитися зі Жлобсом ухекати полковника Пескарта; на ранок, щойно розвиднілося, полк підняли по тривозі. І, сяк-так нагодувавши льотчиків сухим пайком, тут же загнали до грузовиків, які швидше вітру помчали спочатку на інструктаж, далі на аеродром, де гуркотливі бензозаправники вже перекачували бензин у баки літаків, а збройові команди квапливо піднімали лебідками тисячофунтові фугаски для бомбових відсіків. Усі бігали, як божевільні, а тільки-но літаки заправилися, механіки почали прогрівати мотори.

Розвідка доповіла, що цього ранку німці збираються відбуксувати із ремонтного доку в Спеції пошкоджений італійський крейсер і затопити його перед вузьким входом до гавані, щоб таким чином унеможливити кораблям союзників, коли ті займуть місто, швартуватися в порту. На цей раз дані розвідки виявились напрочуд точними. Коли літаки підійшли з заходу до гавані, величезний крейсер був уже на півдорозі до місця затоплення, і вони рознесли його вщент. Кожна ланка відзначалась прямим попаданням, і всі страшенно пишалися з того, аж поки не потрапили всі, як один, під лютий обстріл зенітних батарей: гармати били звідусіль, з усієї величезної підкови, що її утворювало гористе узбережжя. Навіть незворушний Тупермейєр і той зненацька удався до найкарколомніших протизенітних маневрів, щоб вирватись із вогню, а Жлобс, ведучи передній літак ланки, повернув праворуч по команді «ліворуч» і, зачепивши крилом сусіднього літака, геть-чисто відчикрижив йому хвоста.