Вечером был у Семена, и милейшая Александра Ивановна играла лучшие места из «Трубадура». Очаровательно играла. Повернувся я з Сибірі, Та не маю долі, Хоч, здається, не в кайданах, Та не маю волі. Слідять мене злії люди День, час і годину, — Прийде туга до серденька, То ледве не згину. Комісари, ісправники За мною ганяють; Більше вони людей вбили, Чим я грошей маю. Зовуть мене розбойником, Кажуть, що вбиваю, — Я нікого не вбив іще, Бо сам душу маю. Возьму гроші в багатого, Убогому даю, І так людей поділивши, Сам гріха не маю. Маю жінку, маю діток, Однак їх не бачу; Як згадаю про їх долю, То гірко заплачу. Треба мені в лісі жити, Треба стерегтися, Хоть, здається, світ широкий, Та ніде подіться. Сочинение этой весьма немудрой песни приписывают самому Кармелюку. Клевещут на славного лыцаря. Это рукоделье мизерного Падуры.
13 [июля] СОН На панщині пшеницю жала, Втомилася. Не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом; Розповила, нагодувала, Попестила і, ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться: бо й сам Уже не панський, а на волі Та на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть… Та й усміхнулася небога. Прокинулась – нема нічого. На Йвася глянула, взяла, Його гарненько сповила; Та щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла… Остатню, може; Бог поможе, То й сон твій справдиться. |
