Ми занадто схожі на них, брате Мінья, — подумки сказав він у простір неба. І ми дуже швидко просуваємося у тому самому напрямку — «це ворог, з яким все можна». Напрочуд швидко. Так, вони підштовхнули нас, вчинивши тут справжній Голокост — але швидкість нашого прогресу в бік «Бий їх всіх, бо діло наше праведне!» показує, що ми були вже готові. Ось, чому мешканці Мінато уникають нас.

Саґара зітхнув, відсалютував двом братам на варті та попрямував всередину корабля — вечеряти та провадити вечірню молитву.

Ранковий бріфінг також провадили на «Леві». Частково тому, що «Лев» (тобто, звичайно, «Ричард Лев’яче Серце», але всі брати казали просто «Лев») був тут першим, і традиція склалась так само непомітно, як і традиція визнавати неформальне старшинство Саґари. Але була й суто практична причина: ані на «Ваґнері» Яґдберґів, ані на «Чаклунці» Соланів, не кажучи вже про вантажник імперської місії, шатл-«прилипалу» сестер-мінервинок та шатли Шезаарів — ніде не було такого просторого тренувально-молитовного залу, що гарно став у пригоді при проведенні щоденних нарад місійних представників, які правили тут за тимчасовий уряд, бо ніякого іншого поки не було. Себто, були якісь там чиновники на станції Ходері, але якби хтось зі станціонерів ступив ногою на землю Мінато — місцеві просто розірвали б його. Зі дня на день очікували прибуття адміністрації домініону Шезаар — але ті щось не квапилися.

— Розпочнемо, — сказав капітан «Ваґнера» Гельтерман.

— Ще нема пана Ревана, — нагадав Саґара.

— До біса з цим Реваном. Навіщо його чекати, маємо діла по самісіньку горлянку.

— Це неввічливо, — заперечила сестра Сільвія.

— І нерозважливо, — додала сестра Гелена. — Нам ще працювати з ним. Ви волонтер, пане Гельтерман, а ми виконуємо завдання імператора, і не можемо, на відміну від вас, полишити планету через зіпсовані стосунки з представником домінатора.

— Домінатор, — пхикнув Гельтерман. — Рудольф Шезаар — домінатор Сунаґіші. А де він був, цей домінатор, коли людей тут смажили живцем?

— Домініон Шезаар не мав достатньо військової сили, аби змагатися з Третім флотом Ріва та Безсмертними, — розглядаючи власні нігті, сказала капітан «Чаклунки» Шейла Твіддл.

— Але достатньо, щоб підбурювати Маеду на повстання та постачати його зброєю, — пробурмотів парцефалець. — Ріва хоча б вовки. А це шакали.

— Припиніть будь ласка, — сказав центуріон Марко Сео Сал.

Сео був молодший за Саґару — і не такий стриманий. Тож Саґара тихо потиснув під столом його лікоть. Не мало жодного сенсу сваритись з Гельтерманом.

— Я запевняю вас, — сказав Саґара, — що пан Реван затримався з поважної причини.

— Що таке? Чому ви щось знаєте, а ми нічого? — пані Твіддл припинила розглядати нігті та пильно вдивилася в обличчя Саґари.

— Тому що ми тримаємо на високій орбіті супутника-спостерігача, — відповів командер.

Сестра Гелена посміхнулася.

— І ви нічого не сказали нам? — нахмурила брова капітан Твіддл.

— Я намагався це сказати на цій нараді, але я, мабуть, зачекаю пана Ревана, аби він сам сказав. До того ж, пана Іто також ще нема.

— Ах, пан Іто… — представник Яґдберґів знизав плечима. — Що ж, почекаємо…

Гельтерман ставився до пана Іто як до собаки, якого з жалю пустили в хату та нагодували. Але все ж таки робив свою частину роботи. Без важкої техніки, яку він привіз, марно було б і думати про розчищення завалів у центрі міста та приведення космопорту у щось близьке до ладу.

— Вибачте за запізнення, — пан Реван ввійшов до залу разом з паном Іто. — Доброго ранку, пані та панове. Ми затрималися з дуже поважної причини — пан радник Пеґю вийшов на зв’язок і сказав, що завтра буде тут. Прибув флот домініону Шезаар. Вісім кораблів за чотири дні пристануть на Ходері. У першу добу на поверхню Сунаґіші сядуть двадцять чотири вантажні катери з продовольством, будівельною технікою, медичним обладнанням та поселенцями.

— Поселенцями. Он як… — проказала упівголоса сестра Катерина. Світле пасмо волосся вибилося з-під велона, і інквізиторка безтямно накручувала його на палець.

— А що, власне, вас засмучує? — спитав Реван і почервонів. Цей дватцятитрьохрічний юнак завжди червонів у присутності сестри Катерини. Проте сьогодні він почервонів якось… густіше, ніж завжди.

— Нічого, — сестра Катерина заправила золотаве пасмо під велон та поклала руки на стіл. — Крім проблем з житлом та питною водою. Скільки їх буде?

— Спочатку — тисяча двісті, - Реван чогось уникав погляду інквізиторок — а ті навпаки, пильно вдивлялися в нього. — Самі чоловіки. Це… питання логістики, знаєте… Вони, власне, будуть розвантажувати наступні човни, монтувати обладнання, житлові споруди…

— Це зрозуміло. Але що там за чоловіки? — спитала сестра Катерина.

— В-власне кажучи… — промимрив Реван, — це… люди з правовими обмеженнями. Д-добровольці…

— Тобто, каторжани, яким замінили відбування строку посиланням сюди, — сестра-інквізиторка розрізала голосом якусь невидиму нитку, і невидиме веретено впало на підлогу, деякий час вертячись намарне.

Реван жував губи.

— П-послухайте, — сказав він, нарешті набравшись духу. — Ми не могли в такий короткий строк набрати людей… інші партії — вони будуть… іншими, але спочатку…

— Каторжани! — вихопилося у Марко Сео. — Цхао ні цзу цзун ши ба дай!

— Три доби на хлібі й воді, - сказав Саґара стиха.

— Призначте шість діб, отче, — попросив Марко. — Я ще не все сказав.

— Гадаю, ми всі подумали приблизно одне й те саме, — посміхнулася сестра Гелена. — Тож, центуріоне, не треба зайвого разу висловлювати загальну думку.

Гельтерман спідлоба зиркнув на сестру Катерину. Справа була, крім усього іншого, в тому, що в миру сестра носила фамілію фон Яґдберґ, і була якоюсь троюрідною племінницею домінатора. Наскільки знав Саґара, вона ніяк не користувалася цим спорідненням — але про нього не забував домінатор.

— Наскільки я розумію, — сказав Саґара, — ми вже нічого не вдіємо. Кораблі не повернуть назад. Добре, що ви нас хоч попередили, пане Реван.