Почали думати, як це зробити в натурі.
Додумалися до того, що коли влаштувати тривіяльний замах (ну, там розстріляти президентський броньований «Запорожець» із кумулятивного вогнемета «Джміль», що дає об'ємний вибух з температурою дві тисячі градусів), то поліція змушена буде шукати зловмисників і, звичайно, нікого не знайде, це викличе нездорове хвилювання у соціумі і прикрі чутки, можуть навіть десь там перелякано дошептатися, що це, мовляв, справа рук Трьох. Цього нікому не треба.
Самогубство? Ніхто же ж не повірить. Всі знають, що Трипільський маніяк, але зовсім не у бік суїцидности, радше навпаки. Бо життєлюб наш президент рідкісний!
Нещасний випадок? Це вже ближче до теми. Але чи не буде весь світ сміятися з України, якщо її президента вб'є струмом від несправного електрофона? Або коли він втопиться у власній ванні, попередньо посковзнувшись і вдарившись головою об мармуровий борт? Або — президент наддержави вбився, зашпортавшись об зібганий килим? Не солідно.
А чи не може президент України померти своєю смертю? Від старости він ще не швидко помре, бо ще й сімдесяти не має, а ось від хвороби… Чи не хворіє наш президент на СНІД, Бухо?
— На СНІД не хворіє, — відповів генерал Копитович, — а ось на рак, то, на жаль… Хоча він ще сам не знає, що у нього рак серця.
— Як ти це зробиш, Бухо? — спитав його Вернидуб.
— Магія. Чорна магія.
— Наскільки нам відомо, — сказав Крутивус, — сотня бойової магії знаходиться у структурі армії, а Жовтовод-Водяник по-псячому відданий Тріпакови і ніколи проти нього не піде.
— Чи я виглядаю на такого наївняка, аби собі теж не завести підрозділ бойової магії, після того, як цю зброю було впроваджено у ВНУ? — тверезів від важливости моменту Копитович.
— Але ж на тебе може впасти підозра, — фальшиво зобразив стурбованість Вернигора.
— Не впаде, — заспокоїв того Копитович, — по-перше, мій підрозділ бойової магії надійно засекречений, а по-друге, укомплектований він поки що лише однією бойовою одиницею
— чорним магом шостого ступеня Ордену Порожнього Місяця…
— Ти нам давай кажи, хто він, — обірвав генерала Вернидуб,
— кажи, хто він, надійний тип?
— Це молодий офіцер, хорунжий Тит Яблуненко, випускник Чернівецького інституту. Чи надійний, чи ні, не знаю, але шкурник великий. До того ж є два чинники безпеки…
— Ну, про один ми знаємо, — перебив Копитовича Крутивус, — цього Грушенка потім ти в бетоні замість арматури використаєш.
— Так, — посміхнувся генерал, — а до того ще й цей Яблуненко не знатиме, КОМУ він насилає рак серця.
— Це як? — зацікавився Вернидуб.
— Технологія така, — пояснив генерал, — маг здійснює ритуал над голограмою об'єкта, колись це робили над восковою фігуркою, з розвитком цивілізації — над фотознимком, а тепер
— маємо голографічне зображення. Проводити церемонію мій бойовий маг вже навчився навпомацки, тож цього разу я особисто міцно зав'яжу йому очі і сам особисто ввімкну голограму Тріпака.
— А-а… — почав Вернигора.
— А коли президент помре від насланої хвороби, сам маг уже зміцнюватиме своїм кістяком свіжий бетонний фундамент.
— Як арматура? — засміявся Крутивус.
— Отож, — генерал теж засміявся, бо зрозумів, що зараз йому дадуть випити.
Він не помилився.
Після того, як Копитович, випивши три склянки коньяку, горілки і віскі, ліг собі спочивати на травичці біля басейну, олігархи приступили до найважливішої частини своєї розмови.
Хто замінить Трипільського?
Розглянувши кілька наперед непрохідних персонажів, вони дійшли висновку, що нема нікого. Нема такої особи, яка б, з одного боку, успішно грала роль президента України перед посполитими і рештою світу, з іншого — аби на сто відсотків забезпечувала інтереси Трьох. Не так, як цей Тріпак останнім часом!
Ще трохи пометикувавши сяк і так, ці шановані люди зрозуміли, що нема іншої ради, як самим ставати на чолі держави. Тобто те, що є де-факто, оформити де-юре. По тому, як усі троє зійшлися, що це єдиний вихід, настав ще більш напружений момент.
Хто замінить Трипільського? Хто з них Трьох?
Довго не могли зартикулювати жодної комбінації, бо боялися, що перестріляються. Ясно було одне — у державі є три високі посади: президент, прем'єр-міністр і голова Верховної ради, і їх теж троє…
Довго терли вони цей базар, аж поки не погодилися, що розподіл найкраще визначить жереб. А попередньо кожен поклявся найстрашнішою клятвою — на зуб, на опущення в сексменшину, на волю в історичному вимірі, що визнає результати жеребкування і гідно прийме посаду, на яку його покличе до служіння Великий Український Народ.
Жереб (записки у картузі генерала Копитовича) розподілив посади так: президент України — Вернидуб, голова Верховної ради — Вернигора, прем'єр-міністр — Крутивус, до того ж усі троє мали обратись Генеральними секретарями ЦК Панукраїнської партії. Начальника ТАДЕПО генерал-полковника Буху Копитовича після успішного завершення операції запланували нагородити медаллю «Чисті руки». Хорунжого Яблуненка — медаллю «Гаряче серце» (посмертно).
