Розділ І

Я був ще дитиною, коли мене забрали з батьківського дому, щоб почати навчання в школі доктора Лоренцо Марії Льєрас, заснованій в Боготі за кілька років до того і відомій на той час по всій Республіці.

Напередодні моєї подорожі, після вечері, одна з моїх сестер увійшла до моєї кімнати і, не сказавши мені ні слова ласки, бо її голос був сповнений ридань, відрізала кілька волосин з моєї голови; коли вона вийшла, кілька її сліз скотилися по моїй шиї.

Я заснула в сльозах і пережила неясне передчуття багатьох страждань, які мені доведеться пережити згодом. Ці волосинки, зняті з дитячої голівки, ця пересторога любові проти смерті перед обличчям такої великої кількості життя змусили мою душу блукати уві сні по всіх місцях, де я провів, сам того не усвідомлюючи, найщасливіші години свого існування.

Наступного ранку батько відв'язав мамині руки від моєї голови, мокрі від сліз. Сестри витерли їх поцілунками, прощаючись зі мною. Марія покірно чекала своєї черги і, заїкаючись на прощання, притулилася своєю рожевою щокою до моєї, здригнувшись від першого відчуття болю.

Через кілька хвилин я пішов за батьком, який сховав своє обличчя від мого погляду. Тупіт наших коней на гальковій доріжці заглушив мої останні ридання. Шум Сабалетів, чиї луки лежали праворуч від нас, з кожною хвилиною зменшувався. Ми вже огинали один з пагорбів, з якого з будинку можна було побачити бажаних мандрівників; я звернув очі в його бік, шукаючи одну з багатьох близьких: Марія була під виноградними лозами, що прикрашали вікна кімнати моєї мами.

Розділ ІІ

Шість років потому, останні дні розкішного серпня привітали мене з поверненням до рідної долини. Моє серце переповнювала патріотична любов. Це був вже останній день подорожі, і я насолоджувався найпахучішим ранком літа. Небо мало ніжно-блакитний відтінок: на сході, над високими гребенями гір, ще напівзабутих, блукало кілька золотистих хмаринок, схожих на марлю з тюрбану танцівниці, розвіяну подихом закоханого подиху. На південь пливли тумани, які вночі вкрили далекі гори. Я перетинав рівнини зелених пасовищ, политі струмками, прохід яким заважали красиві корови, що покинули свої пасовиська, щоб блукати в лагунах або стежками, склепіннями квітучих сосен і листяних фігових дерев. Мої очі жадібно вдивлялися в ті місця, наполовину приховані від подорожнього покровом вікових гаїв, у ті фермерські будинки, де я залишив доброчесних і привітних людей. У такі хвилини моє серце не зворушили б арії фортепіано У***: парфуми, які я вдихав, були такими приємними порівняно з її розкішними сукнями; у співі тих безіменних птахів були такі милі моєму серцю гармонії!

Я втратив дар мови перед такою великою красою, пам'ять про яку, як мені здавалося, збереглася в моїй пам'яті завдяки тому, що в деяких моїх віршах, якими захоплювалися мої однокурсники, були бліді відтінки цієї краси. Коли в бальній залі, залитій світлом, сповненій хтивих мелодій, тисячі змішаних ароматів, шепоту стількох спокусливих жіночих убрань, ми зустрічаємо ту, про яку мріяли у вісімнадцять років, і її втікаючий погляд обпікає нам чоло, і її голос на мить робить для нас німими всі інші голоси, а її квіти залишають по собі невідомі нам сутності, ми впадаємо в небесну прострацію: наш голос безсилий, наші вуха більше не чують її, наші очі не можуть більше слідувати за нею. Але коли через кілька годин вона повертається до нашої пам'яті, наші вуста шепочуть їй хвалу в пісні, і це та жінка, це її акцент, це її погляд, це її легкий крок по килимах, що імітує ту пісню, яку вульгарні вважатимуть ідеальною. Так небо, горизонти, пампаси і вершини Кауки змушують замовкнути тих, хто їх споглядає. Велику красу творіння не можна бачити і оспівувати одночасно: вона повинна повернутися до душі, потьмянілої від невірної пам'яті.

Ще до заходу сонця я вже побачив білий будинок моїх батьків на схилі гори. Наближаючись до нього, я тривожними очима рахував грона верб і апельсинових дерев, крізь які трохи згодом побачив світло, що перетинало його і розтікалося по кімнатах.

Нарешті я вдихнула той незабутній запах фруктового саду, який щойно сформувався. Підкови мого коня виблискували на бруківці двору. Я почув невиразний крик; це був голос моєї матері: коли вона стиснула мене в обіймах і пригорнула до своїх грудей, тінь впала на мої очі: найвища насолода, яка зворушила незайману природу.

Коли я намагався впізнати в жінках, яких я бачив, сестер, яких я залишив ще дітьми, Марія стояла поруч зі мною, і її широко розплющені очі були прикриті довгими віями. Саме її обличчя вкрилося найдивовижнішим рум'янцем, коли моя рука скотилася з її плечей і погладила її по талії; і її очі були ще вологі, коли вона посміхнулася на мій перший ласкавий вираз, як у дитини, чий крик заглушила материнська ласка.

Розділ ІІІ

О восьмій годині ми пішли до їдальні, яка була мальовничо розташована на східній стороні будинку. Звідти відкривався вид на голі хребти гір на зоряному тлі неба. Аура пустелі проходила через сад, збираючи аромати, щоб потім прийти і погратися з трояндовими кущами навколо нас. Мінливий вітер на мить дозволив нам почути дзюрчання річки. Здавалося, що природа демонструє всю красу своїх ночей, ніби вітаючи доброзичливого гостя.

Батько сидів на чолі столу, а мене посадив праворуч від себе; мати, як завжди, сиділа ліворуч; сестри і діти сиділи невиразно, а Марія була навпроти мене.

Батько, посивілий за час моєї відсутності, дивився на мене задоволеним поглядом і посміхався таким пустотливим і милим чином, якого я ніколи не бачив на чиїхось інших вустах. Мати говорила мало, бо в такі моменти вона була щасливішою за всіх, хто її оточував. Сестри наполягали на тому, щоб я скуштував закуски і креми, а вона червоніла, коли я звертався до неї з улесливим словом чи пильним поглядом. Марія вперто ховала від мене очі, але я міг милуватися в них блиском і красою, притаманними жінкам її раси, двічі чи тричі, коли вони, всупереч їй самій, зустрічалися з моїми очима; її червоні губи, вологі й милостиво наказові, лише на мить показували мені завуальовану манірність її гарних зубів. Вона, як і мої сестри, заплела своє рясне темно-каштанове волосся у дві коси, одна з яких була увінчана червоною гвоздикою. На ній була сукня зі світлого мусліну, майже блакитного, з якого було видно лише частину ліфа і спідниці, бо хустка з тонкої фіолетової бавовни приховувала її груди аж до основи тьмяного білого горла. Коли її коси були закручені за спину, звідки вони котилися, коли вона нахилялася, щоб прислужитися, я милувався нижньою частиною її апетитно вивернутих рук, і її руками, наманікюреними, як у королеви.

Коли вечеря закінчилася, раби підняли скатертини, один з них прочитав молитву "Отче наш", а їхні господарі завершили молитву.

Після цього розмова стала конфіденційною між мною і моїми батьками.

Марія взяла на руки дитину, що спала у неї на колінах, і мої сестри пішли за нею до покоїв: вони дуже любили її і змагалися за її солодку ласку.

Опинившись у вітальні, батько поцілував доньок у чоло, коли виходив. Мама хотіла, щоб я побачила кімнату, яку відвели для мене. Мої сестри і Марія, вже менш сором'язливі, хотіли побачити, яке враження справляє на мене ретельність, з якою вона була прикрашена. Кімната знаходилася в кінці коридору в передній частині будинку; єдине вікно в ній було заввишки з зручний стіл; і в цю мить крізь нього, з відчиненими стулками і ґратами, пробивалися квітучі гілки трояндових кущів, щоб закінчити прикрашати стіл, на якому красива синя порцелянова ваза заклопотано тримала в своєму склі лілії і лілеї, гвоздики і фіолетові річкові дзвіночки. Завіси на ліжку були з білої марлі, прив'язані до стовпчиків широкими рожевими стрічками; а біля узголів'я ліжка, в материнському вбранні, стояла маленька Долороза, яка служила мені для вівтарів, коли я була дитиною. Кілька мап, зручні сидіння і гарний туалетний набір доповнювали труа.