— Так чи так, — продовжив Г’юл, — тебе все одно звідти викинули б. За нонконформізм. Бо насправді текст пісні про золото такий: «Золото, золото, золото, золото, золото, золото». 

— А приспів? 

— «Золото, золото, золото, золото, золото», — відповів Г’юл. 

— Е, ти пропустив ще одне «золото». 

— Таким от неправильним гномом я виріс. 

— Ну не те щоб «виріс», садовий пеньок, — усміхнувся Томджон. 

Гном тихо зашипів крізь зуби. 

— Вибач, — поспішно сказав Томджон. — Просто батько… 

— Я знайомий з твоїм батьком не перший день, — перервав його Г’юл. — Ми не один пуд солі разом з’їли, і, хай мені грець, не раз бувало так, що крім солі їсти більше було нічого. До того, як тебе… — він затнувся. — Словом, усяке було, — промимрив він. — От я й кажу, що… кожен є тим, ким він є. 

— Так. Вибач ще раз. 

— Розумієш, справа в тому… — гном раптом зупинився перед початком темної алеї. — Ти нічого не чув? 

Обоє втупилися в темряву, вкотре видаючи в собі провінціалів. Морпоркці не спиняються роздивитися темну алею, якщо звідти чутно підозрілі звуки. А коли бачать якусь штовханину, не кидаються на допомогу — принаймні на допомогу тому, хто обрав не той бік важкого черевика. Також вони в жодному разі не кричать: «Агов!». І вже точно не дивуються, якщо зловмисники, замість панічної втечі, починають розмахувати перед ними якимись картками. 

— Що це таке? — спитав Томджон. 

— Це ж блазень! — вигукнув Г’юл. — Вони пограбували блазня! 

— «Ліцензія грабіжнека»? — спитав Томджон, впритул роздивляючись картку. 

— Достоту так, — сказав ватажок трійці нападників. — Тільки ви на нас не розраховуйте, бо ми вже йдемо по домах. 

— Угу, — підтвердив один з його колег. — Це все через ці, як їх, квоти. 

— Але ви його побили! 

— Та ладно, тіки трохи. Це навіть і не биття. 

— Це типу ногами по спині поплескали, — додав третій грабіжник. 

— Баш на баш. Знаєте, як він Рона з правої навернув? 

— Ага. Ніякого поняття в чоловіка. 

— Ах ви ж безсердечні… — почав був Г’юл, але Томджон застережно поклав йому руку на голову. 

Він перевернув картку. На звороті було написано: 

«Дж. Г. «М’якоступ» Боґґіс та небожі 

Крадіжки на Замовленя 

«Стара Фірма» (з вами з 1789 р.) 

Всі типи крадіжок, проффесійно і конфеденційно 

Порядок у обкрадених приміщенях 

Виклик 24 години на добу 

Крадіжки всіх розмірів 

СТАВАЙТЕ ПОСТІЙНИМ КЛІЄНТОМ» 

— Схоже, все оформлено як слід, — неохоче вимовив Томджон. 

Від подиву Г’юл відпустив жертву нападу, якій саме допомагав зіп’ятися на ноги. 

— Як слід?! — заволав він. — У грабіжників? 

— Звичайно, ми випишемо йому квитанцію, — сказав Боґґіс. — Та хай ще тішиться, що він саме нам трапився. Новачки часом взагалі без поняття бувають.[49] 

— Свинопаси, — погодився хтось із племінників 

— І скільки ж ви з нього зняли? — спитав Томджон. 

Боґґіс витягнув з-за пояса блазневий гаманець, розв’язав його і зблід. 

— А щоб тебе, — промимрив він. 

Племінники обступили його з трьох боків. 

— Ось тобі й маєш. 

— Отаке вже вдруге в цьому році, дядьку… 

Боґґінс глипнув на жертву. 

— Звідки ж я знав? Ну от звідки? Тобто гляньте на нього — чого ви чекали? Кількох мідяків, ясен пень! Ми б на нього і уваги не звернули, якби він нам сам по дорозі додому не трапився. Ото воно так і виходить — для інших постаралися. 

— То скільки він мав? — повторив Томджон. 

— Та тут доларів сто сріблом, — простогнав Боґґінс, розмахуючи гаманцем. — Це ж не мій рівень. Не мій клас. Мені таких грошей не можна і в руки брати: щоб стільки з когось зняти, треба бути в Гільдії адвокатів чи в чомусь подібному. Я перевищив квоту, отакі справи. 

— То просто поверни йому гроші, — здивувався Томджон. 

— Та я ж йому квитанцію виписав! 

— А на них, цей-во, номери, — пояснив наймолодший з племінників. — І потім Гільдія їх, як його, звіряє… 

Г’юл схопив Томджона за руку. 

— Вибачте, ми на хвилинку, — кинув він засмученому злодієві й потягнув Томджона на інший бік алеї. 

— Так, поясни-но, — сказав він. — Хто з нас з’їхав з глузду? Вони? Я? Ти? 

Томджон пояснив. 

— То це законно? 

— До певної міри. Дивовижно, еге ж? Мені це один чоловік у пабі колись розтлумачив. 

— І оце вони бідкаються, що відібрали забагато? 

— Еге ж. Я так розумію, їхня Гільдія ці речі контролює дуже суворо. 

Жертва пограбування, що висіла в них на руках, застогнала. Почулося якесь дзеленчання. 

— Приглянь за ним, — сказав Томджон. — Я все владнаю. 

Він підійшов до грабіжників. Ті були дуже стурбованими. 

— Ну-у-у, — промимрив Боґґінс так, ніби його увазі запропонували нову теорію виникнення Всесвіту, — але ж квитанція… Ми маємо її заповнити — дата, місце, підпис, усе таке… 

— Мій клієнт схильний вважати, що насправді ви пограбували його на, припустімо, п’ять мідяків, — змовницьки продовжував Томджон. 

— Дідька лисого! — закричав блазень, який почав приходити до тями. 

— Зазначена сума включає два мідяки за поточним курсом, три мідяки на покриття транспортних витрат, оплату за… е-м-м… 

— …амортизацію засобів виробництва, — підказав Боґґінс. 

— Саме так. 

— Все чесно, — Боґґінс поглянув поверх Томджонової голови на блазня, який був уже цілком притомний — і вкрай розлючений. — Все цілком чесно, — повторив він гучніше. — Справжня дипломатія. Дуже вам вдячний. 

Він подивився на Томджона. 

— Може, замовите що-небудь, сер? — поцікавився він. — Тільки скажіть. У цьому сезоні в нас є нова пропозиція по завданню тяжких тілесних. Практично безболісно, ви майже нічого не відчуєте. 

— Навіть подряпин не буде, — додав старший племінник. — До того ж ви можете самі обрати, яку частину тіла вам пошкодять. 

— Гадаю, в цьому плані у мене вже є давні надійні зв’язки, — тим самим змовницьким тоном відгукнувся Томджон. 

— А. Що ж. Тоді нема питань. На все добре. 

— Лишається тільки, — додав Томджон, коли грабіжники вже зробили перші кроки, — узгодити питання гонорару за посередницькі послуги. 

Над Анк-Морпорком остигав сірий попіл ночі. Томджон та Г’юл сиділи один навпроти одного в своїх апартаментах і рахували гроші. 

— За моїми підрахунками, три срібних долари та вісімнадцять мідяків чистого прибутку, — сказав Томджон. 

— Це було неймовірно, — сказав блазень. — Я про те, як вони запропонували зайти до них додому і взяти ще грошей після того, як ви виголосили їм промову про права людини. 

Він узяв ще трохи мазі від синців і знову помастив ґулю на голові. 

— А наймолодший аж заплакав, — додав він. — Неймовірно. 

— Це загоїться, — сказав Г’юл. 

— То ви справді гном? 

Г’юл не почувався готовим заперечувати. 

— А ви справді блазень, — сказав він. 

— Авжеж. Ви за дзвіночками вгадали, так? — стомлено сказав блазень, потираючи ребра. 

— І за дзвіночками теж. 

Томджон, скривившись, копнув Г’юла по нозі під столом. 

— По правді кажучи, я вам дуже вдячний, — промовив блазень. Він звівся на ноги й скривися від болю. — І я хотів би вам якось віддячити. Тут ще відчинені які-небудь шинки? 

Томджон підвів його до вікна і вказав углиб найближчої вулиці. 

— Бачите всі ці вивіски? — спитав він. 

— О, матінко моя. Їх тут море. 

— Саме так. А оту, із синьо-білим знаком, бачите? 

— Та наче бачу. 

— Ну так ось, наскільки мені відомо, це єдиний в околицях шинок, який хоч іноді зачиняється. 

— Тоді уклінно прошу вас пригоститися зі мною. Це найменше, що я можу для вас зробити, — нервово сказав блазень. — Не сумніваюся, ваш маленький друг теж не проти чого-небудь вквасити. 

Г’юл стиснув пальцями край столу і розкрив був рота… 

Але нічого не сказав.