— Гаразд, — сказав Коен, — я знаю, що ми з тобою не знаходимо спільної мови, але кожен з нас намагається відшукати того, хто нам небайдужий, правда?

— Я... — хотів було відповісти йому Ціпигуб, та збагнув, що Коен звертався до скрині.

— Тоді скажи мені, куди вони пішли.

Приголомшений Ціпигуб побачив, як Багаж звівся на свої малі ніжки, обтрусився і щодуху помчав до найближчої сусідньої стіни. Біля неї загуркотіла додолу цегла і брудна штукатурка. Коен зазирнув через діру у стіні. По той бік була невелика занехаяна комірчина. Посередині на долівці стояв Багаж, геть збитий з пантелику.

— Крамниця! — сказав Двоцвіт.

— Є тут хто-небудь? — гукнула Бетан.

— Ох-ох, — сказав Ринсвінд.

— Гадаю, нам треба його де-небудь посадити і роздобути йому склянку води, — сказав Двоцвіт. — Якщо таке тут є.

— Тут є все, крім цього, — сказала Бетан.

У приміщенні було повно полиць, а на полицях — повно всякої всячини. Товар, що на них не вміщався, в’язками звисав з темної, похмурої стелі; коробки і клунки з усяким мотлохом були розкидані по всій підлозі.

Знадвору не було чути ані звуку. Бетан оглянулася довкола і збагнула чому.

— Я ніколи не бачив такого нагромадження речей, — сказав Двоцвіт.

— Втім, однієї речі тут таки бракує, — рішуче сказала Бетан.

— Звідки ти знаєш?

— Досить подивитись навкруги. Тут немає жодного виходу назовні.

Двоцвіт обернувся. Там, де колись були двері та вікна, тепер стояли полиці зі стосами коробок; вони мали такий вигляд наче були там вже дуже давно.

Двоцвіт посадив Ринсвінда на хиткий стілець біля прилавка і несміливо позаглядав на полиці. Там були коробки з цвяхами та щітками для волосся. Бруски мила, вицвілі від тривалого зберігання. Набір збанків з ароматичною сіллю для ванни, до якого хтось причепив невеселе і дещо хвальковите повідомлення — всупереч усім наявним фактам — що він буде «Ідеальним подарунком». Там також було чимало пилюки.

Бетан роздивлялася полиці на іншій стіні і раптом засміялася.

— Ти тільки поглянь на це! — сказала вона.

Двоцвіт поглянув. Вона тримала... гм, це було невеличке гірське шале, усе обліплене морськими мушлями, і цього разу зловмисник прикріпив напис «Особливий сувенір», що був випалений на даху виробу (який, звичайно, відчинявся таким чином, щоб зісередини можна було виймати сигарети під звучання деренчливої простенької мелодії).

— Ти коли-небудь бачив щось подібне? — здивовано сказала вона.

Двоцвіт похитав головою. Від подиву у нього аж щелепа відвисла.

— З тобою все гаразд? — спитала Бетан.

— Здається, це найпрекрасніша річ, яку я коли-небудь бачив, — замилувано сказав він.

Вгорі над ними щось загуділо. Вони подивились туди.

Велика чорна куля спустилася з-під темної, як ніч, стелі. На ній блимали маленькі червоні вогники, і доки вони отак стояли, задерши голови, вона оберталася довкола своєї осі, дивлячись на них великим скляним оком. Око те було зловісним. Усім своїм виглядом воно наче говорило, що те, що воно бачить, йому зовсім не подобається.

— Привіт? — озвався до неї Двоцвіт.

Над прилавком з’явилася чиясь голова. Вона мала сердитий вигляд.

— Сподіваюся, ви збиралися заплатити за оте, — неприязно буркнуло обличчя. Судячи з міміки, воно очікувало, що Ринсвінд відповість «так», хоч і не збиралося йому повірити.

— За це? — спитала Бетан. — Та я б його не купила, навіть якби ти всипав всередину повні пригорщі рубінів, до того ж...

— Я куплю це! Скільки? — випалив Двоцвіт, обмацуючи свої кишені. Він похнюпився.

— Наразі в мене немає при собі грошей, — сказав він, — вони у мене в Багажі, та я...

Почулося фиркання. Голова зникла за прилавком і вигулькнула за вітриною зубних щіток.

Ця голова належала приземкуватому чоловічку, якого важко було роздивитись через зелений фартух, який він мав на собі.

Чоловічок, вочевидь, засмутився.

— Немає грошей? — перепитав він. — Ви приходите у мою крамницю і...

— Ми ненароком, — швидко сказав Двоцвіт. — Ми не помітили, що вона тут.

— Бо її тут не було, — твердо сказала Бетан. — Вона — чарівна, чи не так?

Низькорослий власник крамниці завагався.

— Так, — неохоче погодився він. — Трішки.

— Трішки? — Бетан повела бровою. — Трішки чарівна?

— Достатньо чарівна, якщо вже тобі так кортить почути, — визнав він, відступаючи подалі, а тоді — врешті:

— Ну, гаразд, — не витримав він пронизливого погляду Бетан. — Вона — чарівна. І я нічого не можу з цим вдіяти. Ті проклятущі двері, мабуть, знову з’явились і незабаром щезли, так?

— Так, а ще нас зовсім не тішить ота штука під стелею.

Він поглянув догори і нахмурився. Тоді дмухнув крізь намистинчасту шторку у прохід, який ледь виднівся серед краму. Щось забрязкало, загуділо, і чорна куля зникла у напівтемряві. Натомість з’явилися, один за одним, жмутик сухих трав — підвісна реклама якогось зілля, що мало б, напевне, сприяти міцному й спокійному сну і про яке Двоцвіт ніколи не чув, лицарські обладунки та опудало крокодила, чий вигляд правдоподібно виражав нестерпну муку і подивування.

Власник крамниці повернувся.

— Так краще? — спитав він.

— Набагато, — сказав Двоцвіт, але не дуже впевнено. — Трави мені до вподоби.

В цей момент почувся стогін Ринсвінда. Чарівник приходив до тями.

Існувало три теорії, що пояснювали феномен мандрівних крамниць чи, як вони здебільшого відомі, tabernae vagantes.

Перша з них стверджувала, що багато тисяч років тому десь у мультивсесвіті виникла раса, єдиним хистом якої було вміння купувати крам за півціни і перепродувати його з добрим зиском. Невдовзі вона вже тримала в руках велику галактичну імперію чи, як вони її називали. Емпоріум, а її найбільш просунуті представники зуміли облаштувати свої крамниці унікальними силовими установками, що були здатні пробиватися навіть крізь темні товщі самого простору і розгортати жваву торгівлю. Минуло багато часу відтоді, як світи Емпоріуму зазнали теплової смерті їхнього власного всесвіту після проведення останнього виклично гарячого розпродажу, — а мандрівні космічні крамниці й досі тримаються на ринку, прогризаючи собі шлях крізь сторінки галактичного часопростору, наче хробак крізь тритомний роман.

Друга теорія говорить, що вони є винаходом доброзичливого Фатума, на котрого поклали обов’язок постачати за адресою потрібні речі в потрібний момент.

Згідно третьої теорії, вони є просто дуже кмітливим способом обійти заборону недільної торгівлі.

Усі ці теорії, хоч і суттєво відрізняються, втім, мають дві спільні риси: по-перше, вони пояснюють відомі факти, а по-друге, є цілковито та беззаперечно помилковими.

Ринсвінд розплющив очі і якийсь час лежав, дивлячись на опудало рептилії угорі. Не найкраща річ для споглядання, якщо ти прокинувся після тривожних сновидінь...

Магія! Так ось на що вона подібна! Не дивно, що чарівники не мають сексуальних розваг!

Ринсвінд, звісно, знав, що таке оргазми, кілька разів і сам їх пережив, траплялося, що навіть не наодинці, та ніщо з його життєвого досвіду не можна було порівняти з тим напруженим, пристрасним моментом, коли кожен нерв у його тілі заструменів біло-блакитними іскрами, і груба магічна сила порснула з кінчиків його пальців. Вона наповнює тебе і виносить на гребінь навальної пінистої хвилі розбурханої стихії, з якого ти м’яко скочуєшся донизу. Не дивно, що чарівники борються за цю силу...

І так далі. Втім, то було завдяки Заклинанню в його голові, а не власне здібностям Ринсвінда. Він вже починав ненавидіти те Заклинання. Ринсвінд був певен, що якби воно не налякало усі інші чари, які він намагався вивчити, він став би цілком пристойним чарівником, як йому й належало.

Десь в глибині Ринсвіндової змученої душі оголив зуби бунтівний черв’ячок.

«Значить, так, — подумав він. — Ти відправляєшся назад у „Октаву“ за першої ж нагоди».