Але пам'ять Гітлера підказала, що Шпеєр поки що не отримав посади імперського міністра озброєнь та боєприпасів. І можливо, це стало однією з головних причин поразки фашистської Німеччини. Якби призначення такого енергійного міністра раніше, то й хід воєн був би іншим.

  Втім, Гітлер не лише в цьому вже встиг дати косяка. Ось, наприклад, зупинив німецькі танки під Дюкером, і в результаті чотириста тисяч англійців та сто тисяч французів встигли піти до Британії. А будь і Гітлера ці війська в полоні, то, можливо, навіть Черчиллю довелося піти на світ. Загалом, звичайно, рішення воювати з Німеччиною, яка взяла під контроль практично всю континентальну Європу - була ідіотизмом.

  Але саме Черчілль якраз і врятував Росію чи СРСР.

  Без другого фронту шанси Сталіна проти Третього Рейху та його сателітів були б майже нульові.

  Так що... Путін лаявся. Він не любив Черчілля. Може, навіть була до цього лідера прихована заздрість. Адже, все-таки Черчілль залишився в історії легендою та джентльменом.

  А президента Росії називають: "Вовка-Каїн!" Він справді в історії Росії та світу тепер недобрим словом згаданий. Та зірвався - не витримав спокуси і почав велику війну. Найбільша помилка і насамперед моральна: це похід на Київ. Свого часу, коли була війна та Грузією, диктатор хотів наступати на Тбілісі. Але формальний президент Росії та Верховний Головнокомандувач Дмитро Медведєв виступив категорично проти. І довелося бої припинити. П'ятиденна війна, одна з найкоротших у світовій історії, і, можливо, найшвидша в історії Росії закінчилася. Втрачено сто шість солдатів, грузини втратили трохи більше. Було тоді почуття досади, що не скористалися приводом для окупації Грузії. Але Дмитро Медведєв цілком логічно роз'яснив, що навіть якщо й вдасться швидко зайняти територію кавказької республіки, російська армія зіткнеться з партизанською війною. Тим більше був перед очима приклад Іраку, який американці зайняли за три тижні, але зіткнулися з такою партизанщиною, що змушені були звідти піти, втративши п'ять тисяч тільки вбитими.

  Та й Афганістані теж саме... Крім того, Грузія країна гірська, і там справді можна партизанити від і до. Плюс ще й чеченський опір ще не скінчився. Доку Умаров був ще живий, і партизанська війна йшла у Чечні, а й у всьому Північному Кавказі. А у разі окупації Грузії кавказцям став би допомагати весь колективний Захід. І ісламісти теж стали б отримувати допомогу та підняли б голову.

  Тож Дмитро Медведєв на той момент виявив розсудливість. І, можливо, це було одне з небагатьох його мудрих рішень.

  Але ось війна з Україною - здавалася також порівняно легкою справою. Так війська слов'янського брата дуже погано себе показали у боях 2014 року та зими 2015 року, і зрозуміло, склалося враження - що противник нульового вояка.

  Ну, а про російську армію навпаки, особливо після Сирії, перебільшені уявлення. Мовляв, ми технологічно найсильніші у світі. І всіх шапками закидаємо.

  Здається, багато хто б так вважав би на місці Путіна. І ймовірно, американці й не лукавили, коли казали, що російська армія може взяти Київ за три дні. Вони теж мабуть думали, що Росія надто сильна, а Україна слабка. Але ... Уже в перші дні добірні російські частини зазнали великих втрат і стало зрозуміло, що бліцкриг провалився.

  Війна далі пішла, бо йому хотілося. Можливо, слід було укласти мир, особливо у першому місяці війни, коли були найбільші успіхи. Але хотілося, звичайно, більшого. Потім втрати зростали. А потім наприкінці серпня та осінь українці добили на полях битв відчутних успіхів. Вибили російські війська з Харківської області та частково Луганської та відбили Херсон та територію за Дніпром. Тоді вже українці не хотіли іншого світу, хто як повернення до кордонів 1991 року.

  Довелося оголошувати мобілізацію та перекидати додаткові війська. І взимку пробувати знову, наступати.

  Володимир Путін особистість уперта. Хоча історія вчить, що впертість може бути вкрай небезпечною. Наприклад, Гітлер міг би хоч частково зберегти свій режим, а може й власну шкуру, піди раніше на світ. Ось Хірохіто зміг і життя собі зберегти, і навіть свій імператорський титул, нехай навіть втративши реальну владу. А біснуватий фюрер втратив усе. Можна й Івана Грозного згадати! Якому, пропонували мир, і частина Лівонії, включаючи Нарву та Дерпт. Але Іван Грозний хотів Лівонію цілком. І продовжив війну зі Швецією та Річчю Посполитою. Та ще й довелося відбивати набіги кримського хана. Коротше кажучи, втратив усе завойоване і довелося ще віддати частину свого. А війна тривала аж двадцять п'ять років. Та трапилася така пригода.

  Однак що Путін усе про минуле та минуле? Потрібно вирішити, що робити на сьогодні? Або продовжувати війну з СРСР з огляду на колишні помилки Третього Рейху. Або таки спробувати укласти зі Сталіним світ. Все ж таки вбивати і далі своїх предків не дуже приємно. А от якби об'єднатися з комуністам проти ненависної Британії та Америки - це буде круто!

  Справді, Путін воює півтора роки, так і не зміг перемогти Україну, мало того там зазнав поразки, та ще й таліби відкрили другий фронт на півдні. А тут такий шанс! Можна досягти дуже багато. І можливо навіть стати правителем світу!

  Володимир Володимирович засміявся, і посміхнувся до коротеньких вусиків. Щоб не говорили про Гітлера, але за два місяці він завоював майже всю Європу. Польща порівняна на той момент щодо населення та території з Україною була розгромлена за два тижні. І за півтора місяці були повалені війська Франції, Британії, Бельгії, Голландії. Одних полонених було взято понад чотири мільйони людей. Ось це досягнення.

  Та й СРСР зазнав колосальних втрат і був майже переможений. Але саме майже. Потім у грудні буде перелом. І треба скоріше зі Сталіним укласти мир. Тільки питання, як виправдатися перед власним оточенням? Адже здається, що перемога на Росією така близька, і раптом світ?

  Чим пояснити подібне своїм же? Крім того, ще не відомо, чи прийме мирна пропозиція Сталін. Особливо якщо від нього вимагати територіальних поступок. Світ без анексій і контрибуцій - звучить красиво, але після того як Німеччина стільки завоювала, та ще деякі землі віддала своїм союзником, виглядатиме зрада поступка просто-таки.

  Тут, зрозуміло, серйозні проблеми. Набагато простіше було б потрапити до Гітлера трохи раніше, до нападу на СРСР. Тоді план "Барбаросса" можна було б скасувати, а натомість провести операцію "Морський лев", захопивши Британію, а потім і "Ікар" із захопленням Ісландії. Мало хто знає, що фюрер мав плани і на це. З одного боку Ісландія начебто й не потрібна Третьому Рейху, але з іншого головна мета була убезпечити себе від ударів США. Втім, Гітлер ризикував надовго загрузнути у війні з Америкою.