Питання руба: загинути чи жити!

  Ударом блискавок виявила зла,

  Та воля породження чорних дум!

  І ненависть, мені серце розриваючи,

  Що хвилює мій бунтівний розум!

  Можу своїй коханій я пишатися,

  Позбутися ката ланцюгів!

  Нехай святих тріумфують у храмі обличчя,

  Їм присвячую молитву страшних днів!

  Не треба мені чужа велич,

  Я кучері своєю милою заплітав!

  Ми гинемо перед Всевишнім лише двоє,

  Архангел меч заніс, блиснув метал!

  Я сказав дівчині: Ми будемо разом,

  Під сонцем жити щасливо назавжди!

  І захистити красу та справа честі,

  Щоб не згасла у вічності зірка!

  Так знайте аромати кущ небесних,

  Мені не замінять солодкий поцілунок!

  В обіймах ласки казкових чудових,

  І нема мені справи до життєвих бур!

  Гарну пісню виконав Гулівер. І веселу і задерикувату одночасно.

  А поки він співав, орки справді займалися розбоєм. Зокрема катували полоненого хлопчика, на предмет, куди подівся маркіз де Сад.

  Оркам було вкрай захопити цього воїна та чарівника одночасно.

  Хлопчика на вигляд років дванадцяти, хоч у цьому світі всі схожі на дітей незалежно від віку, для початку стали пороти прив'язавши до козлів.

  Пацан тихо стогнав і стискав губи. Але видавати нічого не хотів.

  Його били довго, поки світла голова хлопця не хитнулася, впавши на бік.

  Орк хлюпнув йому в обличчя крижаною водою з відра. І юний воїн прийшов до тями.

  Орк гаркнув:

  - Говори!

  Хлопчик прошипів, у відповідь, насилу переводячи дихання:

  - Не скажу!

  Кат знову вдарив хлопця. Той здригнувся.

  Старший орк помітив:

  - Треба йому п'яти вогником підсмажити!

  Орки досить захрюкали!

  І ось один із них підійшов до каміна і підпалив смолоскип. Хлопчик майже голий і весь сполосований ударами батога виглядав шкода і зворушливо. Його голі, круглі п'яти стирчали назовні, і виглядали безпорадними і рожевими, немов у дитини.

  Вогонь своїм хижим язиком несамовито лизнув дитячу підошву. І хлопчик як заволає, від пекельного болю. І полум'я хлопчику дуже обпалювало ступні.

  Вічна дитина ревла, і відчайдушно смикалася, але мотузки були дуже міцні.

  А орки шалено сміялися над муками хлопчика. І пахло дуже апетитно, наче смажили шашлик.

  Гулівер цього на щастя не бачив. Інакше б і справді заревів би від досади.

  Віконтеса хльоснула хлопця черговий раз батогом і запитала:

  - Ти хотів стати хоч колись у житті таким Всемогутнім як Бог?

  Хлопчик-капітан кивнув:

  - Іноді й хотів... Хоча часом думаєш, а що можна зробити для людей, щоби вони були тобою задоволені?

  Дівчинка помітила:

  - Перетворити, наприклад, усіх людей як це у нас на дітей!

  Гулівер похитав головою:

  - Стати, наприклад юнаками та дівчатами по двадцять років, я думаю, охоче б погодилися б практично всі люди. А от щодо дітей, у мене є великі сумніви! Адже в дитячому тілі ти не можеш, отримувати задоволення від занять коханням!

  Віконтеса хихікнула і відзначила:

  - Ну, якось не дуже від цього засмучуємося. У нас приносить дітей дракон. І це вирішує усі проблеми! Звісно, є певний страх перед смертю. Люди вірять у безсмертну душу, але ніхто її існування не довів! І у вас людей також!

  Гулівер знизав плечима і помітив:

  - Є й християни, які не вірять у безсмертну душу. Вони буквально розуміють слова: душа, що грішить, нехай помре. Хоча в Біблії написано, що люди вже від народження, мертві в очах Бога!

  Дівчинка хихикнула і відповіла:

  - А по качані! Точніше, вести полеміку про релігію можна дуже довго і без сенсу.

  Ти краще заспівай щось веселе!