Був абордаж та крові в три струмки!

  Але в мене характер не дитини

  Недарма боцман бив мене навчаючи!

  Усім була дошка - я ж відзначився,

  І капітан піратів так сказав:

  - Відважно цей хлопчик-юнга бився,

  Він дух корсара хоробро показав!

  У морське братство прийнято - ось удача,

  Мрія збулася з народження майже!

  Тепер ти можеш дати будь-кому здачі,

  А пре купець наздожени і громи!

  Бували гроші - щедрий видобуток,

  Спускали багато, теж просто...

  Водилося, при успіху знай готівку,

  Але золото пурхне як горобець...

  Кончина виявилася не веселою;

  Пригнав кат суворий - ешафот.

  Кудись поділися розкоші обнови,

  Від голоду в темниці спав живіт!

  У натовпі піратів голосно проклинають,

  Летять: огризки, кістки, черевики!

  Ми слуги пекла - чернь, звичайно, знає,

  Самим на морі видно не з руки!

  Петля, на жаль, ганебна смерть,

  Невже життя скінчилося моє...

  В кайданах відвідувала сум-кручина,

  Давно забула рідного рідного!

  Але не хотілося мені в петлі бовтатися,

  Взяв і ногою під дих - упав кат!

  Адже росіяни завжди вміли битися,

  А коли корсар, то бийся, а не плач!

  Останній бій звичайно найважчий,

  В руках сокира, що кат носив!

  Коли ти в злості, то натиск не малий,

  І страху, наче кропиву косив!

  Інші в бій кинулися хлопці,

  Звідки в доходягах спритність взялася!

  Напевно від отця Русі солдата,

  Якого зрадити вирішила влада!

  І чернь раптово змінила думки,

  Тепер уже корсари молодці

  Ось бунтом площа вся вже вирувала,

  Пішли в атаку з вулиці бійці!

  Сталося те, що рідко, але буває;

  З петлі зірвалися знову на коні!

  А що багатій, він бідноту мучить -

  Не знаючи, що за це бути війні!

  Відбитий корабель - знову Чорний Роджер,

  Знову ми разом, море за кормою!

  Та я вбивця - тільки дуже добрий,

  І для мене бідняк, як рідний брат!

  Так співатимемо, поки петля вільна,

  Ділитися з жебраком і весело жити!

  Душою корсар стати хоче благородним,

  Не до вподоби, коли ти в клітці дичину!

  Хлопчик-раб скінчив співати і затупав своїми босими, точеними дитячими ніжками, які хоч і огрубіли, але були спритнішими за лапки мавп.

  А фрегат остаточно відстав. І його вітрила зникли за лінією горизонту.

  Дівчина-капітан усміхнулася і відзначила зі своєю м'ясоїдною посмішкою:

  - Ну, що ж - це не втеча, а стратегічний маневр! То що може бути дівчисько, щось скажемо на це?

  Дівчина з зеленим волоссям струснула розкішними стегнами і відповіла:

  - Може, і даремно ми пропустили таке. Стільки чоловіків в одному місці. Ми б із ними взяли б і потішилися б. І це доставило б нам задоволення!