Annotation
Після довшої перерви наше Видавництво знову приступило до видання серії книжок під загальною назвою „Літературна Бібліотека „ЮТ”.
Започаткована вона була ще в Празі в Чехії в 1941 р. поруч з „Науковою Бібліотекою”.
Метою було — дати читачам поруч з творами вже відомих наших письменників в минулому та творами наших і чужих клясиків і твори молодих, щоб представити їх нашому Громадянству.
В „Літературній Бібліотеці” вийшло там п’ять назв. З клясичних творів встигли ми надрукувати М. Гоголя „Тарас Бульба” та Т. Г. Шевченка „Кобзар”. З відомих вже наших письменників — Ю. Клена „Каравели”, збірник його кращих поезій, а з початкуючих молодого багатонадійного поета І. Ірлявського — „Моя весна” та поему „Вересень”.
Військові події, а головно окупація Праги московськими большевиками вщент зруйнували наше Пражське Видавництво і тільки тепер, на вільній землі Вашінґтона пробуємо ми знову відновити й розбудувати його.
Пражське Видавництво обслуговувало головним чином тимчасових, а до того ще в більшості й підневольних наших людей, що силою були вивезені гітлеровським урядом з рідних земель на працю до Німеччини. Ті люди не мали можливості закладати в себе дома бібліотеки бо ні своїх домів ні навіть окремих помешкань для себе не мали — все ж таки книжку в своїй рідній мові радо купували.
В зовсім інших умовинах знаходимось ми тут, в Америці. Наші люди осілилсь тут вже на стало, багато з них мають і свої доми, а кожний має своє постійне мешкання, отже можуть вже закладати в них найбільшу окрасу кожного помешкання — бібліотеку та з неї черпати і розвагу і науку.
Любов наших людей до свого рідного слова, їхнє заохочення набути знання, окриляє нас надією, що наші заміри дати їм все це в добрій книжці не будуть даремними.
Ми завжди маємо на увазі, що наш нарід ще бореться за визволення своєї Батьківщини — України з московської большевицької неволі. Маємо на увазі й те, що боротьба ця довга, та що й нашим дітям може доведеться, коли не боротись за визволення „Землі своїх батьків” то розбудовувати в ній вже вільне життя.
Тому то ми особливу увагу звертаємо на видання доброї дитячої книги, щоб наші діти завжди мали що читати в своїй рідній мові та не забували „чиїх батьків вони діти”.
Звертаємо увагу на видання доброї книжки й для старшого Громадянства. І тут притримуємося програми наміченої ще в Празі. Будемо видавати крім дитячих та наукових книг і „Літературну Бібліотеку”. Будемо видавати найкращі твори наших клясиків, відомих старших письменників, а також і нових, що йдуть на зміну старшим.
Першою книжкою з серії „Літературна Бібліотека „ЮТ” пускаємо в світ гумористичні твори вже відомого нашого письменника І. Керницького — „Перелетні Птахи”.
Іван Керницький почав друкуватися в 1932 році. Автор кількох збірок новель й оповідань та кількох п’єс, поза тим фейлетоніст, співробітник гумористичних журналів (Ікер). Перша книжка, „Святоіванські вогні” вийшла у Львові в 1934 р. Остання — „Циганськими дорогами” — вийшла в Мюнхені, 1947 р. Та збірка гуморесок найбільше зближена тематикою до теперішньої книжки. Герої Івана Керницького, ці вічні „перелетні птахи”, далі мандрують широкими світами. Покинувши „рідні обніжки”, скитаються по таборах ДП, переселюються з великими перешкодами в заморські краї, а врешті осідають і пробують вдомашнитися на землі Вашінґтона. З десятилітнього дорібку (19142-1952) розкиданого по краєвих та еміґраційних ґазетах і журналах, ми вибрали речі, які, хочемо вірити, часто розсмішать, а деколи і зворушать Вас до сліз.
Маємо надію, що вони припадуть до серця нашому Громадянству і дадуть нам можливість в найближчому часі видати твори нашого молодого письменника-гумориста М. Понеділка, а далі й ряд інших творів. Для друку підготовлено у нас багато добрих і корисних книг.
Поява їх буде залежати від самого нашого Громадянства.
Видавництво.
ПЕРЕЛЕТНІ ПТАХИ
РЕЗИГНАЦІЯ ПАНА КОРАБИ
ДЕРБИ В СЕЛІ ЗАКАМАРКАХ
ПРОПАҐАНДИВНА ПОЇЗДКА
ЗЛОЩАСНИЙ РУКОПИС
ДУМА ПРО СОЛОМ'ЯНІ ДУШІ
ПЕРЕСЕЛЕННЯ З ПЕРЕШКОДАМИ
СЛІДАМИ ЧУМАКА МАМАЯ
НЕДОРУЧЕНИЙ ДАРУНОК
РЕВНИЙ ЛИСТОНОША
ОСТАННІЙ РОМАНТИК
„ЗАСЕЙФУВАЛИ”
ДОБРИЙ ЧОЛОВІК
„НАРІКАЙЛИ”
ЗЛИЙ ДУХ ПІД БОЖИМ ДОМОМ
ЖИТТЯ, НЕНАЧЕ СОН…
НАРЕШТІ ВІДДЯЧИЛИСЬ!
ІВАН КЕРНИЦЬКИЙ
ПЕРЕЛЕТНІ ПТАХИ
Довші та коротші, менше й більше веселі історії, в краю,
на скитальщині і на гостинній землі Вашінґтона написані
(1942–1952)
Нью Йорк, 1952.
Видавництво Юрія Тищенка
Друковано 3.000 примірників Всі права зберігаються
Обкладинка і віньєти Миколи Бутовича
Printed in U.S.A._______
Друк „Свобода”, 81–83 Ґренд ст., Джерзі Ситі, Н. Дж.
РЕЗИГНАЦІЯ ПАНА КОРАБИ
В цій справі не могло бути двох різних думок тільки одна: пан солтис Міколай Кораба і новий управитель школи, Роман Гніздович, заїлись, як то кажуть, на смерть! Цей історичний вже сьогодні конфлікт, як і всі конфлікти широкого маштабу, зав’язався за дурницю: за ключ до шкільної дровітні. Одначе не слід забувати, що в чиїх руках є ключ від дров, до того, подекуди, належать і самі дрова. А, власне, пан солтис Кораба, що звик був досі господарити шкільним добром, як громадським, а громадським — як своїм власним, — мав великий храп на чотири сяги бучини, призначені громадою для школи. Пан солтис, людина з виробленими поглядами, був тієї думки, що того топлива однаковою мірою можна вживати так для школи, як і для громадської канцелярії, тим паче, що громадські дрова, пан солтис, як справжній батько громади, вже давно попродав по приступній ціні місцевим продуцентам самогону.
Але погляд пана солтиса посперечався з зовсім протилежним поглядом нового управителя. Цей новий управитель виявив себе зразу людиною з тісними й обмеженими поняттями і відмовився рішуче віддати ключ у чиї-небудь руки, а вже найменше в руки пана солтиса. По-друге — він ще спромігся і на такий нетакт, що велів ковалеві приробити до комірчини з дровами нову колодку. (Це вже, мабуть, якийсь чорний дух і вспів йому шепнути, що пан солтис має окремий ключ до дровітні, та що громадський поліцай, Тимко Пукавка, щовечора висаджує в ній десант і спотайна виносить дрова!..) Коли ж, після того, голова місцевого Шкільного Комітету, самогонних діл майстер, Грицько Кіт, з’явився в мешканні п. Гніздовича з особливим уповажненням пана солтиса — зняти згадану колодчину, новий управитель по короткій, але речевій дискусії взяв пана Кота за боже пошиття і, при допомозі коліна, в чемний спосіб „випросив” за двері…
Звичайно — після таких багатомовних фактів у повітрі запахло порохом: зудар був неминучий!
Знамениту „каплю оливи” з народного прислів’я хлюпнула до вогню така подія:
Щоб прикоротити самоволю нового управителя — пан солтис рішив покористуватися своїм особистим авторитетом. Тому однієї, нічим, зрештою, незамітної днини, він вибрався до школи на інспекцію, взявши собі для гонору ще й двох радних: пана Гарасима Зазулю і пана Трохима Околота.
Ніби нарошне тієї днини лекції не відбувалися, бо керівник школи і друга „сила” жіночої породи мусіли явитися передполуднем у повітове містечко на конференцію, а утраквістична дітвора дістала нагоду завершити будову монументальної снігової баби і до решти порозносити шкарби на ковзанці. Під будинком школи, в якому одночасно було й мешкання її управителя, стояли вже готові сані, запряжені в пару гнідих, що від памороззі поробилися шпаками і яким пара так садила з клубів, немов би конята тількищо повиходили з лазні, — якщо б, звичайно, коники забажали дати гарний приклад тутешнім мешканцям і почали ходити до лазні.
