А там я виявив, що чиїсь руки походили коло сувоїв шпалер, бо вони лежали не так, як я сам-таки їх поскладав.

Коли я повiдомив про це своє вiдкриття прадiдуся, вiн посмiхнувся й мовив:

-- Я вiдучора знаю, що твоя горiшня бабуся читає нашi новi твори. Вона й тодi, чотири роки тому, крадькома читала нашi вiршi, якщо ти пам'ятаєш. Але ж вона моя дочка. А тепер давай-но сюди зошита, я прочитаю тобi вiрша про Геракла та Авгiєвi стайнi.

Я подав, i прадiдусь почав читати:

Балада про Геракла

та Авгiєвi стайнi

Геракл у днi старовини,

Як з мiфiв нам вiдомо,

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Та й у героїв теж дiла

Бувають незвичайнi.

Гераклу доля прирекла

Тi Авгiєвi стайнi.

Сам Авгiй був славетний цар.

Вiн жив, забувши бiди,

Як самовладний володар

Зеленої Елiди.

В просторiм замку мешкав вiн

(Бо мав дiтей-дрiбноту)

I мав силенну-силу вiн

Годованого скоту.

А кожну стайню, де жив скот,

Мав Авгiй великенну:

Ушир вона сягала (от!)

На вiдстань шестиденну!

Є стайнi -- вичистиш за день,

А ця ж -- тьму скоту вмiстить!

То ви подумайте лишень:

Ну хто її почистить?!

Отак цар Авгiй i гадав

Собi в недобру пору

I пiдстилки там наскладав

На метрiв шiсть угору!

-- Якщо менi зумiєш ти,

Геракле, стать в пригодi,

То пам'ятай: зрадiєш ти

I щедрiй нагородi!

Була то не простенька рiч, -

Хоч Зевсом присягтися!

Тому герой, не спавши нiч,

На хитрощi пустився.

Пливла там рiчка, що води

Аж не могла вмiстити, -

Її вiн перегородив,

Щоб воду в хлiв пустити.

I рiчка в гнiвi понесла

Всi хвилi живодайнi

В хлiви (чи в стайнi) без числа

I вичистила стайнi!

Зрадiли люди всi кругом,

Що любо й подивиться,

Й побiгло в стайнi тi бiгом

Скотини тисяч тридцять.

I славлять аж до наших днiв

Легенди одностайнi:

-- Герой почистити зумiв

I Авгiєвi стайнi!

Я засмiявся пiсля цiєї балади, а прадiдусь сказав:

-- Смiйся на здоров'я, Хлопчачок! Це справдi трохи кумедно чути -хтось герой через те, що вичистив стайнi. Але ж незвичайна людина, яка спромоглася зробити те, що всiм здавалося неможливим, таки має в собi щось героїчне! А хто має в собi героїчне, у того воно може виявитись за найкумеднiших обставин. Хоч би й таких, як чищення стаєнь. Одначе менi здається, що вже час вечерi, хоч я нiтрохи не голодний.

Я, поглянувши на свiй годинник, сказав, що до вечерi ми ще маємо досить часу, щоб скласти два "шпалернi" вiршi.

-- Чудово, -- погодився прадiдусь. -- То вiршуймо. Мiж iншим, ми можемо скористатися з нагоди й показати той вид жарту... нi, -похопився вiн, -- вид гумору, що його називають гумором вiдчаю або ще гумором стратенцiв... А це частенько гумор героїчний.

-- Тодi я пишу пiсню про стратенця-розбiйника!

-- Ото тiльки питання, Хлопчачок: а чи розбiйник -- герой? Та гаразд. Пиши ти про стратенця-розбiйника, а я придумаю щось iнакше.

Я принiс до кiмнатки ще не списаний сувiй шпалер, i ми знов заходилися писати вiд середини.

Скiнчили ми на диво швидко, бо обом нам цього вечора писалося. Може, причиною були лiкаревi вiдвiдини: коли вiн пiшов собi, напруження спало, i ось у нас знов був творчий настрiй.

На мою радiсть, читав перший знову я. Отож голосно, мов купець на ярмарку, я й прочитав iз сувою шпалери:

Пiсня розбiйника-стратенця

Збирайтесь, люди! Йдiть i веселiться!

Година гарна i безплатний вхiд,

Мене, розбiйника, паливоду-смiливця

Сьогоднi вiшають. Отож дивiться йдiть.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Мене скарають на догоду вам!

Мої шляхи -- розбiй i плюндрування,

Iз них немає вороття назад.

Я сiяв сльози, страх i руйнування, -

За це менi накине зашморг кат.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Мене повiсять на догоду вам!

Усiх вас, може, обiкрав я, люди?

Тепер сквитатися надходить час.

Ви мрiяли колись, що помста буде, -

Нехай же смерть моя потiшить вас.

Прилюдно, на очах панiв i дам,

Менi вiдплатять на догоду вам!

Я вiльно жив, придбав i грошi, й славу,

Та смерть усе з собою забере.

Тепер останню я даю виставу, -

Розбiйник цей героєм тут помре.

Прилюдно, на очах вельможних дам,

Помре розбiйник на догоду вам.

Коли я, мовби й справдi страхiтливий i гордий розбiйник, прокричав цi останнi рядки, прадiдусь тiльки сказав:

-- Мм... так... -- I замовк. Десь аж за добру хвилину вiн пiдкреслено тихо додав: -- Така саморекомендацiя стратенця-розбiйника може ввести в оману. Є багато книжок, що прославляють цей фальшивий героїзм розбiйникiв. I справдi: здається, що твiй розбiйник помирає, як герой. Але подумай лишень: хто живе розбоєм, той завжди важить життям. Вiн знає, що смерть може спiткати його в будь-яку хвилину. I коли вона приходить насправдi, тодi вiн просто програв гру. Вiн помирає як гравець, а не як герой.

-- Але ж хiба не героїзм -- веселим iти на страту?

-- Це -- хто як цiнує життя, Хлопчачок. Для кого чуже життя нiчого не варте, той i своїм не дуже дорожить. Селянин у моєму вiршi виказав куди бiльше справжнього героїзму в своїй непокiрнiй пiснi, нiж твiй розбiйник у своїй зневажливiй.

-- Який селянин, прадiдусю?

-- Селянин-крiпак iз давнини, що повстав проти своїх панiв на захист своїх прав. У мене вiн пiд шибеницею спiває пiсню непокори гнобителям. Ось послухай.

Прадiдусь начепив окуляри, якi перед тим вертiв у руках, i прочитав:

Пiсня крiпака пiд шибеницею

То як, панове? Тут менi

Ще й пiсню заспiвати?

Та в крiпакiв такi пiснi, -

Вам краще б не чувати!

Мене ви вiшаєте, так?

Я муляю вам очi?

То хай же знає з вас усяк,

Що й сам я вмерти хочу!

Хай краще стане серце враз,

Нехай цю мить я згину,

Анiж, працюючи на вас,

До скону гнути спину!

Тихiш, панове, не кричiть!

Змогли ви все зажерти.

Та вас хiба крiпак навчить,

Як треба гiдно вмерти.

Давайте ж вiшайте мене!

Прощай, життя обдерте!

Прощай, крiпацтво навiсне!

Здоров, бабуню-смерте!

Я хотiв був сказати, що селянин, по-моєму, справжнiй герой, але прадiдусь озвався перший:

-- Героїзм вимiрюється й часом та обставинами. За часiв крiпацтва селянина-бунтiвника могли й помилувати, якщо перед лицем смертi вiн на колiнах благав милосердя в свого пана. Але моєму селяниновi воля дорожча за пiдневiльне життя. У нього ж, певне, були жiнка й дiти. Однак у своїй пiснi вiн не просить милостi, а називає кривду кривдою i за це приймає смерть. Це пiсня героя. У нiй є гумор -- гiркiший вiд полину! Панам навряд чи було смiшно.