Бо прийдеться пахати півжиття на штани.
І супермодель я не хочу кохати,
Бо супермодель — це тоже понти.
Маленьку мрію я маю, і я без неї вмираю.
Собі я не уявляю, як без неї я жити маю.
Порш Панамера! Нулячий Порш Панамера!
Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.
Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.
Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера! Порш Панамера! Нулячий Порш Панамера!
Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.
Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.
Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера!
Порш Панамера! Нулячий Порш Панамера!
Я плачу, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера.
Я хочу Порш Панамера! Всього лиш Порш Панамера.
Карочє, Порш Панамера! Холєра, Порш Панамера!
Історія
Історію пишуть чужими руками
Ті, шо не ходять стояти на майдани
Пишуть залишаючи чужої крові плями
Пишуть за наглухо закритими дверями
Наша історія — це не підручник
Свої своїм одягають наручники
Свої від своїх захищають чужих
Свій проти свого — смертельний гріх
Приспів:
Де правду шукати, коли брат на брата
Я хочу тут жити, а не стріляти
Де правду шукати, до кого кричати
Я хочу тут жити, а не вмирати
Історію пишуть не на папері
Помилки коректором вже не поправиш
Кидаючи танки на своїх людей,
Героєм для них ти ніколи не станеш
Приспів.
Бризкай пустих обіцянок слюною
На тих, хто готовий іти за тобою
І платить свободою і головою
За то, шоб тебе записати в герої
Приспів (3).
Дякую, люди!
І знову народ, і знову концерт
І ми один до одного як завжди прийдем
Клуб, стадіон, квартира, підвал
Нема такого місця, де би ше ми не заграли
Ми кричали і співали… танцювали і скакали
Хмари в небі розганяли… ми кричали і співали
Дякую, люди! За то шо ви з нами, за то шо ми живі
Дякую, люди! За то шо ви кращим робите світ
Дякую, люди! Ми сто разів об’їхали навколо землі
Дякую, люди! У кожному місті і в кожному селі
Дякую, люди!
Дякую, люди!
А потім готель, дорога, вокзал
Я своє життя би ні на шо не проміняв
Автобус десять років це для нас, як довгий дім
А вечором на сцену літрами адреналін
Ми кричали і співали… танцювали і скакали
Хмари в небі розганяли… ми кричали і співали
Дякую, люди! За то шо ви з нами, за то шо ми живі
Дякую, люди! За то шо ви кращим робите світ
Дякую, люди! Ми сто разів об’їхали навколо землі
якую, люди! У кожному місті і в кожному селі
Дякую, люди!
Дякую, люди!
Дякую, люди! За то шо ви з нами, за то шо ми живі
Дякую, люди! За то шо ви кращим робите світ
Дякую, люди! Ми сто разів об’їхали навколо землі
Дякую, люди! У кожному місті і в кожному селі
Дякую, люди!
Дякую, люди!
Амнезія
Язик твій ворог, коли говорить
Але і не друг тоді, коли мовчить
Примітивні рамки, комплекси і сором
Паралізують мову, коли душа кричить
І ходять люди по паралельним вулицям
Збираючи у горлі сльози у комок
Чекають, поки система перегрузиться
І зліпить фразу із хаосу думок
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока».
«Ну всьо, пока…»
«Ну всьо, пока…»
«Всьо, пока».
Рік за роком сковані канонами
Ми губимо ключі від правильних дверей
І зависливо косим своїм оком
На тих, шо можуть вимовити це
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока. Добраніч».
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока».
«Ну всьо, пока…»
«Всьо, пока…»
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока. Добраніч».
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока. Добраніч».
«Ну всьо, пока…»
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Всьо, пока».
Протилежні
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди.
Люди нормальні творять буквально речі нереальні,
Коли у спальні виключають світло, виключають розум,
міняють пози,
Метаморфози, закривать очі, і цілі ночі ти знову хочеш
і знову просиш.
І ти не знаєш, чому так добре, чому так дивно,
Хоч ми всі різні, але все рівно, шо то за сила,
Яка дає людині крила?
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди.
Проста, звичайна, елементарна амплітуда рухів коливальних,
Всьо натурально, закономірно, ні на шо на світі не подібно.
Тіла два у одне зливаються, тіла два разом колихаються.
Тіла два в небо вириваються, тіла два у себе заплітаються.
Як та сила називається?
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди.
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди…
Хочу тебе не загубити
Я наповню ванну літніми грозами,
Ми будем сидіти в ній і їсти морозиво,
Відкриваєм кран і залиєм квартиру,
І зробимо фотки, бо ніхто не повірить.
Я хочу тебе мати збоку,
Я хочу тебе, ти мій спокій,
Я хочу тебе все життя веселити,
Я хочу тебе не загубити.
Я застелю ліжко осіннім листям,
Я знаю містечко недалеко за містом,
Де не тягне мобільний, нема вай-фая,
Ніхто ніколи нам не помішає.
Я хочу тебе мити в душі,
Я хочу тебе дуже-дуже,
Я хочу тебе ще більше хотіти,
Я хочу тебе не загубити.
Я наб’ю перину першим снігом,
Ми накриємся нею й нікуди не поїдем,
А потім замовим кльову вечерю,
А коли принесуть — не відкриємо двері.
Я хочу тебе закрити вдома,
Я хочу тебе не віддати нікому,
Я хочу тебе малювати вміти,
Я хочу тебе не загубити.
Я зроблю духи з весняних запахів,
Ти будеш пахнути, а я буду плакати
Від того щастя, шо ти в мене є така,
Від того щастя, що я…
Я хочу тебе з морською водою,
Я хочу тебе і не хочу з тобою,
Я хочу тебе з весни до літа,
Я хочу тебе не загубити.
Я хочу тебе,
Я хочу тебе,
Я хочу тебе, ти мій спокій,
Я хочу тебе все життя веселити,
Я хочу тебе не загубити.
Я злий
Я злий на тебе і на себе
За то, шо наша хата завжди скраю.
Я злий, бо нам нічо не треба,
Аж поки нас в петлю не запихають.
Я злий на український спокій,
За нашу фразу «Добре якось буде».
Я злий, шо ми вже 20 років
Самих себе ілюзіями дурим.
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Я злий, шо ми всім сліпо вірим.
І нам, як кості, кидають обіцянки.
Я злий на то, шо вже не зміниш
І страшно всім чекати зранку.
Я злий на совість президентів,
Яка до них ніколи не приходить.
Я злий на політичних імпотентів,
Які нас, як собак, по кругу водять.
Я злий! Я злий!
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Лист до президентів України
Панове президенти, є до вас розмова
