Обiд, хоч i нашвидкуруч зiбраний надворi, на дерев'яному столику пiд акацiєю, виявився, проте, непоганим. У Олi у холоднику був борщ, Лiда миттю напряжила яєчню з салом i поставила на стiл узвар.
- Ну то як з'їздили, Дмитре Iвановичу? - першим спитав Василь Пiдпригорщук, коли посiдали за стiл. - Усi таємницi розкрили? - вiн посмiхнувся, даючи зрозумiти, що, як i ранiше, метушня, яку зчинила Оля навколо пiдкинутої записки, його не обходить.
Полковниковi схотiлося цiєї митi спитати при всiх, чи не вiн, Василь, забрав погрозливий аркушик з "дипломата", але якесь внутрiшнє почуття зупинило його вiд прямої розмови. Вiн удав, нiби зайнятий незапеченою яєчнею, яка нiяк не бралася на виделку, i не поспiшав вiдповiдати. Нi, вiн не збирався признаватися у своєму прорахунковi i розповiдати про зникнення речового доказу.
Не кваплячись, вiдклав виделку, нащось поглянув навкруг, немов хотiв видивитися когось.
- Це не так просто, Василю Кириловичу, - зауважив. - Але усе скоро з'ясується. Скоро, скоро, - повторив вiн, миттєво обвiвши поглядом присутнiх: хто як реагує на його слова?
Оля полегшено зiтхнула i ледь чутно прошепотiла:
- Слава богу!
Голодний Петро сьорбав борщ, не пiдводячи голови. Тiльки Лiда запитливо глянула на нього, певно, її здивувала така тверда вiдповiдь Коваля. Дмитро Iванович перехопив цей погляд. Вiн i ранiше помiчав, що його поява у Виселках чомусь не викликала радостi у цiєї жiнки, тому i недовiрливий її погляд зараз не здався несподiваним.
- А на кого ж ви думаєте? - спитав Петро, вiдриваючись вiд тарiлки.
- Отакої! - скривилася Лiда до чоловiка. - Вiдразу тобi й скажуть, щоб ти пiд чаркою розплескав усьому свiтовi.
Уражений її словами i тоном, Петро мляво огризнувся:
- Що, й спитати не можна?
- Звичайно, можна, - заспокоїв його полковник. - Але справа у тому, Петре Кириловичу, що я й сам поки що не знаю.
- То це значить, все-таки довго, а не "скоро, скоро", - схопилася Оля, i на обличчя її набiгла хмарка.
- Нi, недовго, - запевнив Коваль. - Недовго... Сьогоднi не знаю, а взавтра, дивись, i знатиму.
Лiда хмикнула.
- Та не завдавайте собi мороки, Дмитре Iвановичу, - заблагав старший Пiдпригорщук. - їй-богу, менi незручно, що таке сколотилося... А воно ж дурниця!
- А якщо не дурниця? - з викликом спитала Лiдiя Антонiвна.
- Однаково я нiкого не боюсь, Лiдо, - з притиском вiдповiв дiвер. - А ви, Дмитре Iвановичу, вiдпочивайте, прошу вас. Годi з тим розшуком, для нас велика честь, що ви живете у нас... У Виселках, - усмiхнувся, - якось уже взнали, якого знаменитого маємо гостя... Пустили чутку, що забираєте ви мене у мiлiцiю працювати на високу посаду... Смiх, та й годi!
Коваль теж посмiхнувся:
- А чого ж!..
- Так що вiдпочивайте - i все. Ось у суботу вiдкривається полювання на качок, я вже вам обiцяв - попрошу у когось, хто не йтиме з ночi, рушницю - i наб'ємо качок... Це справа веселiша, нiж якiсь там дурнi записки!
- Значить, будете iндетен... тьху, язик зламати можна, - тобто слiди визначати отiєю штукою, - Петро кивнув на хату, маючи на увазi слiдчий чемоданчик, який там стояв.
- Так, так, - пiдтвердив полковник. - Це справа нескладна. Порiвняємо вiдбитки пальцiв на записцi з вiдбитками тих, кого пiдозрюємо... Це зветься iдентифiкацiєю, а наука - дактилоскопiєю. На пучках пальцiв у кожної людини є вiзерунок рельєфних лiнiй, властивий тiльки їй...
- Це вiдомо, - сказала Лiда. - I дуже просто, якщо б ви знали, кого пiдозрювати. А ви кажете, що й самi досi не вiдаєте... Хiба що усi Виселки будете перевiряти... А цього, певно, не можна робити...
- Звичайно, не будемо турбувати цiлi Виселки, хiба що кiлькох чоловiк, - вiдповiв Коваль. - Та й вiдбитки їхнi у нас уже є.
Лiда знову недовiрливо хмикнула.
- Скажiть, сюди, до вас, нiхто учора не приходив, якiсь знайомi, у справах тощо? - звертаючись до всiх, спитав полковник.
- Наче нiхто, - здвигнула плечима Лiдiя Антонiвна.
- Як нiхто?! - скрикнула Оля. - Що ти кажеш, Лiдо! Ти була у правлiннi, на роботi, i нiчого не знаєш. До Василя приходив той розбишака, Гриць Ковтунiв.
- Ковтун? - Дмитро Iванович насторожився. Здається, таки без сторонньої особи iсторiя iз запискою не обiйшлася. Знову уявив собi того хвацького чорнявого господаря рудих "Жигулiв".
- А чого приходив? - спитав Пiдпригорщука.
- Ет! - махнув рукою Василь. - Просився, щоб простив, не передав протоколу про крадiжку зерна дiльничному... Вибачався, що вдарив...
- Ну, а ви?
- Що я? Я, Дмитре Iвановичу, не раз жалiв його... А вiн своїх звичок не кидає... Правду сказати, i цього, разу жаль стало. Думаю, молодий, потрапить за грати, зв'яжеться з рецидивiстами i занапастить життя... Та вiн менi став десятки тицяти... Купувати. "Вiзьми" та й "вiзьми"! "На дружбу". Таке мене зло узяло! Мало не влiпив межi очi!..
- А я дав би! - буркнув Петро. - Та так, щоб надовго запам'ятав. Це було б йому i суд, i право.
- Вiн i так з вулицi кричав Василевi: "Начувайся!" - захищала чоловiка Оля, видно було, що молодого Ковтуна вона найбiльше боялася.
- Коли це сталося? - спитав полковник. - О котрiй годинi?
- Десь пiд обiд. Я була вихiдною, поралася вдома, а вiн прителiпався: дай йому Василя, i все!
- П'яний?
- Трохи пiд газом, - пiдтвердив Пiдпригорщук.
- Кажу. "Василя немає, на роботi", - говорила далi Оля. - А йому хоч з кишенi вийми. Сiв отут, на лавi, i не йде. "Я, - каже, почекаю". - "Та вiн, - кажу, - не скоро прийде". - "А на обiд же", - "На обiд не приходить".
Може, той бандит посидiв би та й пiшов, а тут Василь. Майже нiколи додому в обiд не приходить, а тут як на зло! Спочатку було нiби тихо й мирно, а потiм зчепилися...
- Годi, Олю, - промовив Пiдпригорщук, - годi розводитися з цим. - Вiн пiдвiвся. - Робота чекає.
- А до хати вiн не заходив, цей Ковтун? - поцiкавився Коваль. - Вiн довго чекав?
- Нi, недовго. I до хати не йшов, сидiв отут, на лавочцi, i щось бубонiв собi.
- Що ви робили тодi?
- Прала.
- У хатi?
Записка була, подумав Коваль, у квартирi старших Пiдпригорщукiв, на другiй половинi.
- Навiщо у хатi? Надворi. Там, - Оля показала край двору.
- А брудну воду куди виливали?
Здивована жiнка пробурмотiла:
- В урвище. Не серед двору ж!
Чи не заскочив Ковтун у хату, коли Оля з вiдрами вiдiйшла подалi? Так. Але звiдки вiн мiг дiзнатися, що погрозлива записка у "дипломатi"?
