"Ех, капiтане, старий мiжзоряний вовчисько! - почав сам по собi справляти панахиду. - Вiку в тебе, ревматику (а ревматизм я придбав, коли загубив ногу, - пiсля катастрофи на кометi Галлея), як у кози хвоста!"

Воно дiйсно - пожив, нiвроку. Таж хiба я тодi гадав, що отой солiдний багаж рокiв мене, зрештою, i врятус? Атож! Якби того разу мiй штурман був на борту, вiн би вже нiколи не ходив до школи обдарованих дiтей - йому, без сумнiву, забракло б прожитих рокiв, щоб вийти з тiсу скаженоу пригоди живим i здоровим...

Але повернемося до розповiдi.

Справжнiй дослiдник, дощенту вiдданий науцi, нiколи не губиться за будь-яких обставин. Коли iншi втрачають голову, панiкують i внаслiдок безславно гинуть без усякоу користi для людства, справжнiй науковець спокiйно вивчатиме нове для себе явище. Скажiмо, що зробив староримський вчений Плiнiй Молодший, коли вулкан Везувiй вивергав полум'я i сiрку, ховаючи пiд магмою Геркуланум i Помпею? Полiз у саме пекло, аби докладно вивчити страхiтливе стихiйне явище!

Зрозумiло, я навiть не думав рiвнятися до героучного вчинку Плiнiя. Вiн пiшов у вогонь на очах у людей, отже, були свiдки, якi зворушливо засвiдчили його безмежну вiдданiсть науцi. А я дiяв за набагато гiрших обставин, самiтний, як палець, бозна на якiй вiдстанi вiд матiнки-Землi, отже, якби загинув, нiкому було б згадати про вiдчайдушну смiливiсть капiтана Небрехи.

Але хоч за яких несприятливих умов опинився, розуму не втратив. У ракетi незвикло свiтло, як вночi на святковому Хрещатику, а я собi незворушно спостерiгаю поведiнку численних навiгацiйних приладiв. Як не дивно, а вони теж не показилися. Що то значить - особистий приклад командора! Коли дивлюся - тисяча астероудiв! - покажчик шукача планет вказус на наявнiсть з лiвого борту чималого космiчного тiла, придатного до життя. Вiдстань - якихось кiлька десяткiв тисяч кiлометрiв.

Планета!!!

Тiльки за умов отого несамовитого штучного освiтлення я не помiтив уу неозбросним оком.

"Оце пощастило! - зрадiв я. - Буде твердий грунт пiд ногами! Хай хоч на курявних стежинах цiсу далекоу планети залишаться моу слiди..."

Та, скажу я вам, менi пощастило ще бiльше, нiж я сподiвався, - планета була густо заселена розумними iстотами. На жаль, нововiдкрита цивiлiзацiя, на перший погляд, не являла нiчого цiкавого для космiчноу iстотологiу. Не було у мешканцiв планети трьох, а то й чотирьох очей замiсть двох, не носили вони на макiвцi вусикiв-антен замiсть нормальних вух, не стрибали, спираючись на пружний м'язистий хвiст, i не мали крил, хоча б у виглядi малих атавiстичних вiдросткiв. Вони були подiбнi до моух загублених у зорянiй безоднi землякiв, як двi краплi дистильованого H2O. Копiу людей та й годi! Не криюся, якби не суцiльно сяюче небо й чорне, холодне коло замiсть сонця у зенiтi, я б тодi запiдозрив, що якимось незбагненним чином повернувся на рiдну планету.

Та оця вражаюча подiбнiсть не завадила тубiльцям зустрiти мене з небувалою урочистiстю. Ви б тiльки бачили, як мене зустрiчали! Нiде до того я не чув таких палких вiтань, такого радiсного галасу, нiде не спостерiгав такого непiдробного подиву i бурхливого, як море, захвату, на жоднiй планетi не бачив стiльки захоплених очей i щирих, сповнених любовi та безмежноу симпатiу усмiшок, як на цiй... Сто Чорних Сонць на мою голову, коли я хоч на пiвслова перебiльшую!

Однак ви й самi збагнете ситуацiю, коли я вам оце повiдомлю, що тамтешнiй бiлий космос був не маревом, а найсправжнiсiнькою одвiчною реальнiстю. Але докладно про це пiзнiше. Скажу тiльки, що за таких, здавалося б, ненормальних природних умов аборигени планети, незалежно з якого боку уу вони мешкали, нiколи не бачили ночi, бо уся планета з усiх бокiв була оточена безупинним вiковiчним денним освiтленням. А що з цього випливас?

Ось що.

Тубiльцi й гадки не мали про iншi свiти. Адже, щоб побачити свiтло далеких зiрок, потрiбна нiч, а нiч ум не снилася навiть у хворобливому мороцi. Отож вони не були морально пiдготовленi до можливого вiзиту iншопланетних братiв по розуму, як iншi цивiлiзацiу, котрi мають зоряне небо над головою i очi, щоб на нього дивитися. А навiть для морально пiдготовлених цивiлiзацiй прибуття iншомовних космiчних мандрiвникiв подiя величезноу всесвiтньо-iсторичноу ваги, яка стихiйно i водночас закономiрно перетворюсться на тривале всепланетне i всенародне свято. Тож якою мусить бути радiсть iстот без хоч такоу-сякоу моральноу пiдготовки?

Так, для них це було диво з див! Людина, така ж, як i вони, раптом впала з неба! Якби тубiльцi були дикунами, вони неодмiнно вважали б мене за Всевишнього i всеверхнього бога. Та, на щастя, нiякi забобони i релiгiу на цiй казковiй планетi ще не народилися. З цього боку у них все ще було попереду. Але аж нiяк не з мосу провини...

Одне слово, зустрiчали мене винятково, бо нiхто не сподiвався на прикре непорозумiння, що вже чигало на всiх, а особливо на мене. Несподiванки на нових планетах завше сиплються, як з рогу достатку.

Я в оточеннi академiкiв, зодягнутих в старовиннi мантiу, i сивобородих професорiв з небувалими труднощами продирався крiзь розбурханий натовп, невтомно вiдповiдав на невщухаючi вiтальнi вигуки, сам промовляв для годиться поздоровнi слова, несхибно просуваючись до трибуни. Знасте, перебування на чужiй планетi неодмiнно починасться з трибуни, з врочистих, iсторичноу ваги промов, з багатотисячного мiтингу на честь першого контакту. Не знаю, вiд кого це пiшло, а такий вже заведено серед високорозвинених цивiлiзацiй загальновсесвiтнiй порядок, що зайвий раз свiдчить про спiльнi закономiрностi у розвитку iнтелектуального поступу.

Ледь ми дiсталися до трибуни, як неозорий натовп почав скандувати:

- Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Промовцiв на мило!

Отож опинився я перед шеренгою мiкрофонiв, i розпочалося оте знамените iнтерв'ю, яке транслювалося по всiй планетi i через яке я вперше у свосму життi потрапив до психiатричноу лiкарнi. Але хто ж на мосму мiсцi мiг би оцю халепу передбачити? Кому спало б на думку, що правдива розповiдь про успiхи земноу науки i технiки будуть сприйнятi як безвiдповiдальнi теревенi несумнiвного божевiльного?

Вiд таких несподiванок й справдi можна з'ухати з глузду.

- Вельмишановний капiтане Небрехо, - солодко заспiвав найславетнiший мiсцевий газетяр, весь - з голови до п'ят - обвiшаний фотоапаратами, звiсно, ми ще не можемо робити остаточних висновкiв, бо наше iсторичне знайомство поки що надто поверхове, але, судячи з ваших побiжних теоретичних зауважень, манери мислення i технiчного спорядження, нашi цивiлiзацiу перебувають на одному рiвнi суспiльного поступу. Чи, може, я помиляюся?