- Заходьте! - пролунав рипучий, як iржавi шпiнгалети, голос. - Не зачинено!
Я штовхнув дверi, що бiльше пасували б до брами невеличкоу фортецi, i увiйшов до будинку.
I що ви думасте? Затишку i тут не було!
У просторому холодному примiщеннi було ще темнiше, нiж надворi. Тiльки мерехтливi кривавi вiдблиски з напiвзруйнованого камiна кидали химернi тiнi вiд музейних тиглiв, допотопних реторт i глекiв, якi мало не впритул були пiдсунутi разом зi столом до згасаючого вогнища. У цих посудинах щось явно не споживне шипiло i булькало.
Неподалiк валялися вкритi густим шаром пилу деталi повного рицарського спорядження. Панцир з обiрваними ремiнцями, важкi залiзнi рукавички, поточена iржею спiдниця, грубезний меч у волохатих од вiковiчноу корозiу пiхвах... От тiльки шолома серед цього iсторичного мотлоху не було. Мабуть, вiн правив господаревi за казанок, бо висiв на ланцюгу у камiнi.
Та найбiльше мене вразив сам хазяун.
Це був високий, мов жердина, i висушений, як мумiя, чолов'яга з довгою сивою бородою, що звисала до землi i, треба думати, пiдмiтала пiдлогу. На самi його брови було насунуто гостроверхий червоний ковпак, примхливо розшитий мiсцевими зiрками та сузiр'ями. А на вузькi плечi була накинута чорна мантiя, геть уся розписана кабалiстичними символами з бiлоу i чорноу магiу. На лiвому плечi у нього сидiла пiдтоптана сова, а в правiй руцi вiн тримав - жах згадати! - келих з людського черепа. У цьому келиху канiбалiв парувала масна рiдина.
- Ага! - з гостиннiстю людожера прохрипiв вiн. - З'явилися!
Вiн втупив у мене пронизливий палаючий погляд. Та хоч якi були несприятливi для грунтовних дослiджень умови, я помiтив, що одне око у нього було штучного походження.
Тим часом ця академiчна сумiш жердини з мумiсю зважила у руцi свiй страхiтливий келих i знову, трiумфуючи, захрипiла, мов поганий гучномовець на святi:
- Ще хвилина... Так, ще хвилина, i ви б навiки втратили найурочистiшу в iсторiу нашого диска мить...
- Диска? - не зрозумiв я,
- Так, вiн плавас в безмежному океанi i давно пiшов би на дно, якби не тримався на трьох велетенських китах... Атож, ще хвилина, i я перехилив би свiй магiчний келих. Оце тiльки чекав, коли прохолоне елiксир...
Магiстр сунув келих менi пiд нiс. Рiдина була на диво смердюча.
- О, це був нелегкий шлях до перемоги! - невгавав маг. Вiн довiрливо викладав усi своу тасмницi: - Спочатку я й гадки не мав про елiксир, бо намагався знайти рецептуру фiлософського каменя.
- Для чого? - запитав я, аби щось сказати.
Вiн вирячився на мене, нiби я бовкнув найбiльшу у свiтi дурницю. Та обмежився лише зневажливим поглядом, але пояснити пояснив:
- Ясно для чого: щоб заволодiти усiм свiтом.
У нього це звучало так природно, нiби вiн збирався пiти у лавку по хлiб.
- Еге ж, я б тодi купив на золото всiх мирських володарiв i князiв церкви... Та, одверто кажучи, справа посувалася кепсько. У мене вже борода вiдросла до пояса, а я не зрушив навiть з мертвоу точки! Отут i постало питання про елiксир.
- Чому? - не второпав одразу я.
Моу запитання почали його дратувати.
- "Чому", "чому"? - пробурчав Кiмiхла. - Ясно чому: щоб помолодшати. Адже це - елiксир молодостi. Якби я помолодшав, я мiг би розпочати дослiди знову. Я ж не вiдмовився вiд величного намiру запанувати над усiм свiтом вiд берега до берега! Аж тут на мене чигала нова халепа. У мене не було й шеляга на експерименти. Виходило зачароване коло: щоб знайти рецептуру фiлософського каменя, слiд було винайти елiксир молодостi, а щоб виготовити елiксир, треба було мати фiлософський камiнь! Що було робити? Та я знайшов вихiд - узяв i, незважаючи на сувору заборону, викарбував сдиний у свiтi нерозмiнний карбованець. Ось вiн!
Магiстр Кiмiхла сягнув рукою у дiрку в мантiу i з радiсним зойком видобув з надр пiдкладки блискучу монету.
- А навiщо ви утасмничили цей казковий винахiд? - поцiкавився я.
Магiстр захвилювався.
- Ясно навiщо: якби я не тримав його у секретi, грошi швидко впали б до цiни битих черепкiв. А яким побитом я придбав би тодi необхiднi речовини для елiксиру? I кому б тодi був потрiбен фiлософський камiнь?
- А навiщо вам фiлософський камiнь, коли ви масте нерозмiнний карбованець? - з'ясовував я.
- Боже мiй, ви як мала дитина - "навiщо" та "навiщо"! Ясно навiщо: я б до самоу смертi не встиг би намiняти таку купу грошей, щоб купити усiх можновладцiв. Отже, знову ж таки, щоб з успiхом провести цю грандiозну фiнансову операцiю, необхiдно зварити елiксир!
Вiн недбало кинув нерозмiнний карбованець на стiл i обома руками пiдняв келих.
Химернi логiчнi вправи магiстра Кiмiхли навели мене на тривожнi роздуми. Чи не божевiльний вiн? Певно, божевiльний! З'ухав з глузду на iдеу свiтового панування. Iнакше навiщо супер-кiберовi було посилати мене сюди? Тiльки божевiльний може опинитися у категорiу сущого, що насправдi не iснус. Адже, хоч його й оточус реальний свiт, сам вiн живе у дивовижному вигаданому свiтi.
Але, на жаль, цього дивака кинули напризволяще. Жодного санiтара! Нiякого нагляду! Повна свобода дiй, хоч i обмежена кордонами лiтаючого острiвця. За таких умов вiн здатен накуховарити бозна-що. Хто його знас, можливо, Кiмiхла оце тримас череп не з молодiжним напосм, а з страшною отрутою? Жах! Ще сконас, i мене ж звинуватять, що я був тут присутнiй i не запобiг безглуздому самогубству. Вiд цих думок у смердючiй атмосферi лабораторiу менi почали вчуватися пахощi гiркого мигдалю, якi, як вiдомо, властивi смертоносному цiанiстому калiю.
Я вирiшив будь-що запобiгти страшнiй трагедiу.
- Слухайте, магiстре, - почав жахати його, - а раптом у вас у руках не елiксир, а звичайна отрута? Звiдки ви знасте, що ви наварили? Чи не краще поставити дослiд на тваринi? Дайте спочатку напитися хоча б козi. Тодi побачимо...
- А це iдея! - пожвавiшав Кiмiхла. - Але не думайте, що ви мене налякали. Це справжнiй алхiмiчно чистий непiдробний елiксир. Я варив його не навмання, як ви гадасте, а за формулою безсмертя, яку шукав десять довгих рокiв...
- Де ж вона - оця формула? - вигукнув я, радiючи, що зараз усе з'ясусться.
- Хе-хе-хе, де формула, питасте? - схидно захихотiв магiстр. - Формулу вам не побачити, як власнi вуха! Рукопис з божественним рецептом елiксиру молодостi я здав до надiйноу схованки з сдиною умовою, щоб уу вiддали тiльки у моу власнi руки. Але ходiмте до кози. Хай живе стара, бо менi ще до бiса роботи, а я над усе люблю козяче молоко.
