Нi-нi, подалi вiд Америки, подалi вiд Сан-Францiско...

Саме в той час мiж Аргентиною i Англiєю почалася суперечка за право володiти Фолклендськими островами.

Цей субантарктичний архiпелаг, вiддалений на двiстi шiстдесят миль на схiд вiд атлантичної горловини Магелланової протоки, довго вважали нiчийним. Крiм самих Девiсiв, якi iнодi знаходили тут схованку вiд правосуддя i припливли сюди наприкiнцi свого життя, щоб кинути тут останнiй якiр, Фолклендами нiхто не цiкавився. Нiкому не потрiбнi були цi похмурi, холоднi острови.

Тiльки в 1763 роцi "нiчийну" землю вирiшила колонiзувати Францiя (може, знадобиться). На березi затоки Барклi (острiв Схiдний Фолкленд), де стоїть нинiшня столиця архiпелагу, французи заснували невелике селище. Але через два роки, розчарувавшись у своєму новому придбаннi, продали острови Iспанiї.

В той перiод у водах, якi вiдокремили Фолклендський архiпелаг вiд пiвденно-схiдного узбережжя Америки, дiяли невловнi пiрати пiд командою Дональда Девiса, правнука Джеремi Девiса. Як i його прадiд, Дональд полював на багатi iспанськi кораблi, котрi, йдучи з портiв Перу i Чiлi в Європу, проходили через Магелланову протоку.

Щоб покiнчити з пiратським розбоєм, iспанцi вирiшили побудувати на Фолклендах велику вiйськову морську базу. З другого боку, їм потрiбна була iзольована вiд зовнiшнього свiту територiя, куди вони могли б висилати небажаних осiб з бунтiвної Аргентини, населення якої боролося проти iспанських колонiзаторiв за свою незалежнiсть.

На мiсцi колишнього французького селища iспанцi побудували форт, портовi споруди i заклали мiсто. Проте незабаром їм довелося все покинути. Здобувши нарештi у 1816 роцi незалежнiсть, аргентинцi примусили Iспанiю вибратися з Фолклендських островiв. Бiльшу частину споруд, якi нагадували їм про недавню жорстоку каторгу (все будiвництво тут велося руками засланцiв з Аргентини), вони знищили, а сам архiпелаг продали якомусь дiлковi.

Потiм, через два десятирiччя, коли в Пiвденнiй пiвкулi почали розвиватися китобiйний промисел i добування морського звiра, Фолкленди впали в око Англiї. Це було зручне мiсце для берегових промислових баз.

Щоб заволодiти архiпелагом, Великобританiї не треба було вдаватися до якихось баталiй. На Схiдному Фолклендi разом з двадцятьма втiкачами-злочинцями iспанського походження i трьома жiнками патагонською iндiанкою та двома негритянками, жив англiєць, якийсь Генрi Дженiсон, колишнiй пiрат, що не помирився з Алеком Девiсом сином Дональда Девiса. Дженiсону дали королiвський прапор, наказали пiдняти його якомога вище i пильно охороняти. На тому вся процедура з органiзацiєю британської опiки над островами i скiнчилася. Архiпелаг почали заселяти англо-iрландськi колонiсти.

Пiзнiше, вже пiсля другої свiтової вiйни, в Буенос-Айресi заговорили, що дiлок, якому уряд Аргентини пiвтора столiття тому продав Фолкленди (аргентинцi називають їх Мальвiнами), був аргентинським громадянином. Зазiхнувши на приватну власнiсть громадянина суверенної країни, Англiя тим самим вчинила недружнiй акт по вiдношенню не тiльки до цiєї людини, а й до його вiтчизни. А якщо так, то Фолклендськi острови треба повернути Аргентинi. Тим бiльше, що й мiстяться вони в її територiальних водах.

Коли у 1833 роцi Англiя пiдняла над Фолклендським архiпелагом свiй прапор, вона не збиралася виправдувати цi дiї. Британська iмперiя була найсильнiшою державою свiту. Хто їй мiг перечити? Але пiсля другої свiтової вiйни сили у великого Альбiона стало менше i йому не лишалося нiчого iншого, як ритися в архiвнiй курявi, силкуючись знайти докази, що коли в iсторiї Фолклендських островiв i була якась вiроломнiсть, то тiльки з боку Францiї. Вона, мовляв, незаконно захопила й так само незаконно продала Iспанiї архiпелаг, на який мала юридичне право тiльки Англiя.

I знову, через три з половиною столiття, на свiт з'явилося давно забуте iм'я Джеремi Девiса, або Джона Фредерiка Девiса. Колись прокляте, воно звучало тепер як найпереконливiший аргумент в утвердженнi прав Великобританiї на Фолклендський архiпелаг. Хiба Девiс не був англiйцем? То кому ж, крiм Англiї, повинно належати його вiдкриття?

- Як це - кому? - обурилися в Буенос-Айресi. - Звiсно, Францiї!

Як вiдомо, задовго до вiдкриття Фолклендського архiпелагу англiйський королiвський суд присудив горезвiсного Джеремi Девiса, або Джона Фредерiка Девiса, до страти через повiшення. Отже, визнати його, Джона Фредерiка Девiса, громадянином Великобританiї нiяк не можна, бо за всiма минулими й нинiшнiми законами, в тому числi й законами Великобританiї, людина, засуджена до смертної кари, нiяких прав громадянства не має. Не мали таких прав i iншi члени команди "Блек дез", оскiльки бригантина була кораблем пiратським. А пiрати в усiх країнах свiту завжди були поза законом.

На час вiдкриття Фолклендського архiпелагу на борту "Блек дез" була тiльки одна людина, чиї права громадянства залишалися в силi, - французька графиня Тереза де Будже. Згодом, ставши дружиною розбiйника Девiса, вона їх втратила, оскiльки сама, незважаючи на своє шляхетне походження, перетворилась у жорстоку пiратку, вiдому пiд прiзвиськом Бiлява Бестiя. Але тодi, в день вiдкриття архiпелагу, вона, графиня Тереза де Бурже, ще була повноправною громадянкою Францiї, бо на розбiйницький корабель її взяли силомiць i перебувала вона там як полонянка. Отже, юридичне тiльки Францiя може сказати, що Фолкленди вiдкрив її громадянин. Тому французька колонiзацiя названих островiв була обгрунтованою i законнiсть франко-iспанської угоди про перепродаж архiпелагу не викликає сумнiву. Що ж до Аргентини, то в пiвденно-схiднiй частинi Америки, куди прилягають i Фолклендськi острови, вона є законною спадкоємницею Iспанiї. Як колишня колонiя, що скинула ярмо тиранiї.

Таким був меморандум аргентинських юристiв у вiдповiдь на архiвну довiдку англiйцiв.

У Лондонi, однак, з цим не погодились. Британському уряду було вигiдно поселити Девiса на Фолклендах (живий нащадок першовiдкривача), i вiн дешево продав йому безлюдний на той час Нью-Айленд.

У Джека i Агнес тут народились Еннi i Редмонд. I ось тепер, коли довгожданi онуки виросли, у сiм'ю Девiсiв прийшло нове горе.

Вiд матерi Редмонд i Еннi чули розповiдi про Велику землю, про той, невiдомий юним Девiсам свiт, де живуть тисячi й мiльйони таких же, як вони, дiтей. Мати навчила їх грамоти, i вони зачитувалися тими небагатьма книгами, якi Агнес привезла з собою на острiв. Життя на Нью-Айлендi стало для них нестерпним. Вони вимагали вiд батька i дiда залишити остобiсiлий їм острiв i поїхати куди завгодно, аби там були люди. Але слухати їх дiд не хотiв, а вiн був головний у сiм'ї.