Пірамід на поверхні не виявилося ні однієї. ескадрильї винищувачів розосередилися й почали прочісувати ділянки суши. Десант чекав від них інформацію. Робити наземну пошукову операцію не поспішали. Ходити по поверхні в пошуках живих, це як шукати гілку в стозі сіна. Чекали цілевказівку від винищувачів.

Глава 8

Вході пошукових операцій по континентальній частині сектора 3.10, що залишилася не затопленої, знайти живих людей не вдавалося. Зате, були багаторазово зафіксовані тварини. Це давало надію на те, що люди, що вижили в потопі, на плато є. Вивчивши сектор, удалося встановити просту закономірність. Якщо на порожніх місцях не було поселень, то в лісовій частині плато проглядалися дороги. Якщо йти по них, то знайти людей, що вижили, якщо такі є, стане можливим.

Корвет «Стрімкий», приземляючись на різних зручних для посадки площадках, залишав групи десанту, які на скутерах направлялися в ліс по дорогах.

Входячи в ліс, проводилося його сканування на наявність живих форм життя, наявності кам'яних або металевих будівель. Стан укочених доріг говорило про те, що живі люди тут є.

Кілька годин пошуків не привели до успіху. Але вдалося з'ясувати, що деякі дороги перетинаються в хащі лісу. Трьом групам вдалося зустрітися на розвилці. А це вже явно справу рук людини. Але де ж люди? Чому їх немає? чому ніхто не відгукується? Адже не може ж бути, щоб не було чутно скутери? Отут явно живуть не дикі племена, раз у них є такі дороги з перехрестями.

Дрони на скутерах фіксували весь процес пошуку. Вони зберегли всі дії десанту, запам'ятали всю лісову місцевість. Обробивши інформацію декількох дронов від різних груп, була побудована тривимірна модель вивченої частини лісового масиву. У ній виявилася одна дуже цікава деталь, не побачена на ходу зі скутера. Від доріг убік хащі лісу відходили вузькі стежки. З дороги їх видно не було, а от по тривимірній моделі вони проглядалися чітко.

Вийшовши до однієї з них, група розбилася на три частини. Перша залишилася охороняти скутери, друга забезпечувала прикриття першої з хащі й третьої з тилу, а третя направилася по стежці в хащу. Іти було зручно, стежка була добре протоптана. Якби вона була стара, то вона б поростила травою. Значить їй користуються. Це дає надію на те, що люди, що вижили, не є дикими племенами.

Пройшовши кілька кілометрів у хащу, передова частина групи стала вловлювати захід диму від багаття. Дуже дивно, адже з повітря дим видний не був.

Стежка стала ставати ширше. Пройшовши ще пару сотню метрів по ній, крізь густу хащу група вийшла на поселення людей. Їх дома розташовувалися в землянках. Дома з колод були побудовані таким чином, що, входячи в будинок, ти спускаєшся по сходам вниз. І таких будинків було кілька десятків. Людей видно не було. Але вони отут явно були. Гарне маскування. Дома з дерева. От чому ми їх не бачили. Сканер сприймав деревину як ліс, а кам'яних і металевих будівель тут не було. Дома низькі, практично, як повалені дерева. Дуже розумно. Видимо, люди розуміли, що їм необхідно ховатися, і для виживання потрібне маскування. Увійшовши в лісове селище, активувавши силове поле, про всяк випадок, командир пошукової групи став звертатися до жителів на нашій рідній мові, після чого це став робити дрон на різних діалектах.

Двері одного з будинків відкрилася, і звідти вийшов молодий світловолосий чоловік, на вигляд йому було всього лише два періоди. Волосся були довгі й підв'язані яскраво червоною стрічкою. Він був одягнений у десантну амуніцію, на зразок нашої, у руках тримав на приготуванні плазмагон. Що ж, істоти розумні, це радувало, але ставало не по собі від відчуття, що ти, як мішень у тирі, під прицілом. Напевно наше наближення вони помітили й вибудували захист, що ми не бачимо. Дрон продовжував сканувати периметр. Друга група, що прикриває нас із тилу, одержувала від нього всю інформацію. Для прикриття третьої групи вони стали обходити поселення ліворуч, раптом почнеться бій, то вони зможуть атакувати поселенців із флангу.

Чоловік, що вийшов, опустив зброю вниз, підняв праву руку до гори й вимовив на знайомій нам мові слова: «Вітаю Вас. Хто Ви, і з якою метою прибули до нас?».

Командир групи опустив свою зброю, підняв праву руку й привітав незнайомця: «Світ вашому будинку. Ми з Метрополії. Прибули з рятувальною місією. Шукаємо живих. Чужі заявили свої права на сектор, тому що він ненаселений».

– Я командуючий збройних сил зони дев'ять сектора 3.10 ГЕІ, поселення Метрополії. Моє ім'я Олексій. Я радий Вас привітати. Ласкаво просимо.

Напруга між усіма стало спадати. З будинків стали виходити люди, не більше двадцяти чоловік і все зі зброєю.

Їм вдалося врятуватися від потопу тільки тому, що їх попередили жерці. Задовго до потопу вони покинули міста й укрилися в лісі, де продовжували жити дуже усамітнено. Вижити за всяку ціну, саме це й було їхнім завданням. Зустріти рятувальну місію й підтвердити права на сектор гуманоїдів.

Як з'ясувалося, зв'язок з метрополією вони втратили давно. Внутрішня війна призвела до того, що засоби зв'язку з метрополією були зруйновані. Причини війни їм до кінця не ясні. Ясно одне, улаштувавши війну одного народу між собою агресори знищили навершя «пірамід влади», і зв'язок з метрополією пропав. Вони хотіли окупувати весь сектор собі й наївно марили, що зможуть отут володіти всім. А далі було зроблено те, що за задумом щирих улаштовувачів війни повинне було звільнити сектор.

Саме тому, жерці виселили людей у ліс і в гори. Вони повинні були врятуватися. Зв'язку між ними не було, щоб їх не відстежили. У цьому величезному лісі є не менше двадцяти поселень. Їх можна знайти пішим порядком. За поселення в горах нічого не відомо. Жерці залишилися в пірамідах. Найімовірніше, вони покинули носії, залишивши їх усередині пірамід. Змінивши рівень води, можна буде до них добратися, але не виключено, що вони зараз уже на Батьківщині.

Але як же тоді метрополія підтримувала зв'язок із сектором 3.10 якщо піраміди були ушкоджені? Щось нам не відомо про те, як змогли розвити свої технології чужі. Але розбиратися в цьому – не завдання групи. Про знайдених поселенців було повідомлено в метрополію.

До прибуття спостережної місії в сектор 3.10 поселенці перебувають під захистом флоту ,який прибув в сектор. Побудова винищувачів над периметром було проведено таким чином, щоб створити силовий захисний купол над поселенням. Інших поселенців було ухвалене рішення не шукати. Якщо їх знайти, то безпеку їм було забезпечити складно, занадто малі сили перебувають у секторі. А раз ми не знайшли їх, то й чужі їх не знайшли. Нехай думають, що ті, кого ми охороняємо – це єдині що вижили. До приходу основних сил флоту будемо створювати дану видимість, щоб не наражати на небезпеку тих, кого ще має бути знайти.

Глава 9

На орбіті ГЕІ кораблі чужих продовжували блокувати вхід у планету. Зв'язку з ними не було. Але по каналу зв'язку з метрополії була отримана відповідь, що нас не впускають тому, що побоюються, що ми займемо «порожні» сектори 3.9 і 3.10, які вони знайшли. Таке їхнє поводження було неприпустимим, блокувати кораблі раси, що населяють планету, не можна, але починати війну через це так само було неприпустимо. Усе вирішується мирним шляхом. Головне, чию сторону займе рада. Протистояти раді ніхто не буде. Даремно.

У Метрополії знали про знайдений живих у секторі 3.10. Беручи до уваги незрозумілі збої в засобах зв'язку з колоніями, коли сектор був майже знищений, а зв'язок ще був, було ухвалене рішення, зв'язок з пошуковими командами не переривати й постійно виходити на візуальний контакт. На випадок, якщо канал зв'язку буде перехоплений, така перевірка буде надійною й захищеною від втручання.

Тепер всі зусилля були зосереджені на пошуку живих у секторі 3.9. Повинні ж і там бути що живі поселенці.

З підпростору до флоту Метрополії вийшли лінкори, прислані адміралом. Перше, що вони почали робити, це повідомили про збої в навігації й проблемах управління лінкора «Відмінник», що зовсім випадково йшов прямо в точку входу планети. По всіх каналах зв'язку чужим повідомляли, про неминуче зіткнення лінкора з кораблями їхнього флоту. Але на зв'язок чужі так і не виходили. Про всякий випадок, передбачаючи такий сценарій, через раду чужим повідомили про несправності лінкора, і що його не можуть зупинити, він уріжеться в кораблі чужих і будуть жертви. Рада галактики, звичайно розуміла, що відбувається, але все-таки наказали чужим зробити маневр і ухилитися від зіткнення. Зберігати життя – це закон першорядної важливості.