Аквалангист
Нос болит, где ты плыл?
Я аквалангист, мне найти тебя сложно.
Мозг лежит, не кипит
Не золото, а белые майки на нашей коже
Меня душит под водой.
Я к тебе подплыву в деревянную лодку.
Рядом люди отстой.
Круизные лайнеры, оглушают звонко.
Плещут реки во рту,
А мне хватит сезонных твоих осадков.
Ты скажи, что живу,
Чтоб моя жизнь наконец стала моей
И я бы плыл с тобой, если бы знал, что ты есть.
Ты мой друг, спокойный друг.
Я бы говорил с тобой, если бы знал, как залезть
В лодку, к тебе мой друг, друг.
Ты слишком серый.
Серебра меньше, чем золота
Ты просто гений.
Серебро дешевле золота
Или просто не так ярко горит.
Ты ничем ничем не видим,
Но я вижу твоё свечение.
На солнце блики.
В лампочках нет значения.
Ты погас, но ярче всех горишь.
Лес. Ночь. Много слов.
Ты первый, кто называет деревья деревом.
Ни рыбак, ни его улов.
Мой самый прекрасный сон – все белое
Кислород, где дышать им?
Я плыву слишком долго среди гигантов.
Мерцают они густым.
Ударяются в бой новогодних курантов.
Но мы поспим с тобой, под крики лучший друг.
Они на год потом засыпают.
И просыпаться на большие цифры, потом уснут.
Лишь в красном летают, летают.
Ты слишком серый.
Серебра меньше, чем золота.
Ты просто гений.
Серебро дешевле золота
Или просто не так ярко горит.
Ты ничем ничем не видим,
Но я вижу твоё свечение.
На солнце блики.
В лампочках нет значения.
Ты погас, но ярче всех горишь.
У тебя нет тайн,
Криков свободы.
Тихий лай
Это не в моде.
Полярное сияние
Когда капли по снегу, розовыми пятнами.
Мерзнут руки, в легких дыхание тяжелеет.
Скользит шайба по снежным горбатым пустыням.
Мой плед к доскам водным клеем.
Когда солнце не видно и тусклые фонарики.
Мой запах пота и следы моих белых рельс.
Полосы виднеются минутами в метрах.
Пожирает жадными аква-авиаметами метель.
Я стою, лежу, не видно ног, серо умираю на белом.
Шерсть густая, а снег еще больше и твёрдый.
Абстрактными видами, воем команды спасателей,
Я укрываюсь снегами, собачьими колыбельными.
Во мне кровь в ритме, первобытном катере.
Три мили: ни света, ни остановки, ни перекура.
Только скулят слезы и греют слезы собачьи.
Фоном, эхом, шумом, во вне зоны действия
Моих нейронов, превращаются плачем.
Они меня вылизывают, греют в мягкой шерсти.
Неуверенность
А мне не под силу, чтоб лил дождь в стаканчик
Мне адреналин когда под столицей я.
И набитые, сбитые в домике люди маячат.
Милый, о милый, скажи, что под ресницами.
Бодрые волны у тёмной гавани.
Пиратские клады заросшие травами.
Милое личико наполнено грёзами.
И в кровь колена разбитые розгами.
Ломаются спинки массажного кресла.
Расплавили в миг двадцать три антистресса.
Мне бы все убрать
Мне бы дым убрать, что гущей расстелился надо мной,
За тем облаком, несущем за собою чернь и вонь.
Вниз ручей бежит по камням, семетричною волной.
Кислота стирает память, а в окне взрывают дом.
Врастают со свистом в кожу мои чайные сервизы.
Прилетят парни помоложе избежать их новый кризис.
Мне бы в дом веществ: побольше, поновее, помощнее,
Чтобы не осталось кожи, что ненужная на шее.
И смешали со свинцом семена цветов Ван Гога.
Метал, что порохом покрыл стенки детского пищевода.
Чернозём застыл, как слой большого фундамента,
И старик копает землю, каждый день провалы в памяти.
Параліч
Дітоньки мої, сумно мені,
Коли я без емоцій читаю з суфлеру.
Коли мова іде про захист землі,
Я сльози проллю на пачку паперу.
Свіжої крові в келих мені.
Коли ввечері, тихо, я загравала з тобою,
А ти розчиняв етанол у зацвілій воді.
Я робила вигляд що нас тільки двоє.
Навіть, якщо ти інших бачиш,
Тихо дивися в мої пасма краще.
Міцно спотворює контури тіла.
Для чого ж ще голову підігріли
Лікування симптоматичне.
Давай, завари собі чашечку чаю.
Публічне, музичне, рідне, логічне.
І я з часом на фоні залишивши засинаю.
Під новим вісником
Під гучним вистрілом
Пустими ліжками
Сумними піснями
Ольга та Соломія
А разом содомія
Випалили твої очі
Тепер кожної ночі
Приходять до тебе
На стелі рожевій
І хочуть зірвати дах
Рідне місто замерзло в пітьмі
Бабця під храмом порване окутує тіло
Просить допомоги у святої землі
Щоб нарешті комусь у нас пощастило
Дах
Тільки з іншого боку
Наприкінці року
Ти мене зажав
Ти мене зажав
Тепер моє зусилля
Рушить свавілля
Яке ти почав
Яке ти почав
Терміти за собою залишили нічого.
Ні в кого не спитаю як підійти додому.
Погріти свого тіла, бо зацвіла підлога,
А в моїй старій ванній росте пеніцилін.
Ти взяв участь у справі, заливши це бетоном.
І височать над містом наповнені картоном.
Залізуть через вену та пролізуть під крону
І змусять мертвий мозок, купити хиткий дім.
Розглядаєш, нервово, настінні малюнки.
Ридає печінка та пусто у шлунку.
Знайшовши на карті попіл від будинку.
Альбомні сторінки.
Альбомні сторінки.
Лишень не потрібно платити за себе,
За ті дивовижні засмажені ребра,
А їсти з землі.
А їсти з землі.
Тільки з іншого боку
Наприкінці року
Ти мене зажав
Ти мене зажав
Тепер моє зусилля
Рушить свавілля
Яке ти почав
Яке ти почав
Під впливом цих правил, знайти леприконів.
Хай, буде мій дім з алмазним балконом.
Хай, падають в ноги всі наркобарони.
Розкішні повії опалюють дім.
Синтетичний прохід до моїх легенів,
Щоб не спати ще більше наповнюю вени.
Чекаю в підвалах капелюхи зелені.
Мій дах затремтів.
Лишилося тільки добігти до нього.
Зав'язати руки, завалити на підлогу
І просити, що хочу, що хочу у нього,
І щоб не утік зламаю його ніс.
Але з іншого входу зайшли добрі хлопці.
Я стала сидіти, чекати, взула старі капці,
І кинулася ззаду с камінням в охапці,
Щоб він моїх карликів собі не увіз.
Тільки з іншого боку
Наприкінці року
Ти мене зажав
Ти мене зажав
Тепер моє зусилля
Рушить свавілля
Яке ти почав
Яке ти почав
Гори та долини.
Зелені Карпати.
Моє слабке тіло везуть в Ужгород за ґрати.
Залізна решітка.
Мені в хату треба.
Дайте, хоч останній раз побачу чисте небо
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
