Піймавши момент, одна з репортерів, висока блондинка, встала перед камерою, тримаючи в руках мікрофон. «Я перебуваю у будівлі готелю «Нескінченне Сяйво», вона сказала, дивлячись в об'єктив. «Сьогодні, буквально кілька годин тому тут сталося вбивство дівчини на ім'я Джиллит. Деталі поки не відомі, поліція все ще не дає ніяких коментарів. Чи вплине така подія на репутацію цього, смію сказати, історичного готелю? Ми стежитиме за ситуацією».
Анна фиркнула. «Чому їм з усього потрібно зробити щось… прибуткове?»
Настя подивилася на свої черевики, схрестивши руки. Вони не знали Джиллит так довго, щоб прив'язатися до неї, але її вбивство здавалося втратою і дійсно… моторошним, враховуючи, що вони бачили напередодні.
Ділан Фаллер, детектив, який вів справу Джиллит, говори л з Адміністратором «Нескінченно го сяйво» за прозорими дверима першого будівлі. Група криміналістів продовжувала працювати десь, де… було тіло Джиллит. Ніхто не дозволяв бачити це.
«Думаєш, вони знайдуть його?» Настя запитала Анну.
Анна подивилася на нього. «Його?»
«Ну, вона сварилася з кимось. Навряд чи це могла бути інша дівчина».
«Ну, так». Анна погодилася. «Я не знаю… У сенсі, вони можуть знайти його сліди якби вони були знайомі довгий час. Що ми взагалі знаємо про неї?»
Настя знизала плечима. «Тільки той, що у неї унікальне ім'я? І вона вважає за краще готелі іншого класу замість люкса».
«І вона чимось схожа на Роміну». Анна сказала немов мимоволі.
Настя кивнула. «Це так».
«Ласкаво просимо в Нью-Йорк?» Чоловічий голос сказав позаду дівчат.
Настя і Анна обернулися – Дімітрі, брат Насті стояв перед ними.
«Вау…». Настя видихнула і обняла її брата. «Що ти тут робиш?»
«А ти не рада бачити мене, сестричка?» Дімітрі хихикнув.
Настя засміялася. «Я просто не очікувала, що ти будеш тут». Вона кинула погляд на журналістів і репортерів, які відійшли назад. Вона придивилася – пару фургонів ФБР стояли на парковці готелю, агенти вимагали натовп відійти назад.
Дімітрі працював в ФБР і переїхав до Вашингтона. Його присутність в Нью-Йорку могло означати одне – справа мала куди більш масштабне значення.
«Так, це тепер справа ФБР?» Анна запитала.
Дімітрі подивився на з своїх колег. «Так. Я дізнався, що вбивство сталося в готелі, де ви, дівчатка, зупинилися. Я добровільно зголосився бути тут. Схоже, ця дівчина була вашої знайомої, судячи з ваших свідчень поліції?»
«Вона була нашим куратором». Настя відповіла. «Ми її майже не знали».
«Я б сказала, ми її взагалі не знали». Анна тихо сказала.
«Так…». Дімітрі надрукував щось в його мобільнику. «Зараз вам краще повернуться в готель. Я не можу повідомити вам деталей, але можливо тут все складніше, ніж, здається. Ми припускаємо, хтось із персоналу готелю міг бути залучений в це».
«Чому ви так думаєте?» Настя напружилася.
«Охоронець, який, за словами очевидцем, був присутній на вашій лекції, безслідно зник. Ми знайшли його мобільник в його кімнаті, він отримав безліч дзвінків від…». Дімітрі не хотів вимовляти слово «жертва». «Джиллиті і вона дзвонила йому кілька десятків разів за останню добу».
«Ого». Анна злегка підняла її брови. «Так, там безумовно відбувалося щось. Це міг бути він, коли Джиллит… До Тоді він ударив її».
Дімітрі знизав плечима. «Так, це можливо, однак це не напевно. Ми продовжимо розслідування. Зараз, будь ласка, поверніться у ваші кімнати».
Дівчата знайшли це правильним рішенням. Вони усамітнилися в кімнаті Анни, закривши штори, ніби боячись, що хтось міг спостерігати за ними. І… Вікна цієї кімнати показували вид на сусідній будинок готелю, гд е сталося вбивство Джиллит. Там досі працювали детективи і, тепер уже агенти ФБР.
«Чому все це здається таким… через чур дивним?» Анна запитала, падаючи на ліжко.
Настя закрила очі на кілька секунд, сидячи в кріслі. «Я все ще не можу повірити це. Перш, я ніколи не стикалася з вбивствами тих, кого я знала».
«Тепер я навіть не впевнена що ми в безпеці. Що якщо якийсь… маніяк?»
Настя знизала печами. «Це навряд чи. Я думаю, там було щось особисте між Джиллит і її вбивцею. Цікаво, як ми будемо продовжувати тут нашу навчання».
Анна розвела руками. «Не думаю, що вони змінять щось через це. Або вони продовжать в іншому готелі».
«Можливо, але…». Анна похитала головою. «Що все-таки приховувала ця дівчина?»
***
Вранці, прокинувшись о 7:00 ранку, Настя і Анна снідали в ресторані «Нескінченного Сяйва» гарячою кавою з молоком, вафлями з карамеллю і омлетом з овочами. Їм потрібно було бути на черговий лекції о 9:00 ранку, так що вони повністю підготувалися – Настя одягла її чорний костюм з червоною блузкою, Анна вважала за краще костюм білого кольору. Було забавно, але приділяючи пильну увагу їх зовнішнім виглядом, вони відштовхувалися від думок про Джиллит. Хоча, їм потрібно було знати чи буде у них новий куратор.
Телефон Насті завібрував. Вона ліниво потягнулася до нього в її червоний клатч і перевірила вхідне повідомлення. Чи не відповівши, вона знову прибрала її мобільник.
«Що таке?» Анна подивилася на неї, звузивши очі. «Це був Дімітрі?»
Настя похитала головою. «Ні. Це Скотт».
Кілька років відносини Насті і її хлопця Скотта були забороненими, але в зв'язку з недавніми подіями, її батьки, нарешті, схвалили вибір їх дочки. Скотт працював з дядей Насті, Євгеном в його новому офісі.
«І ти… ?» Анна нагнулася до її подруги. «У вас щось не так?»
Настя відсторонено кинула погляд на Нью-Йорк через вікно. «Це дрібниці…». Вона надпила трохи кави. «Ну, знаєш, весь цей час в навчанні, потім його робота, це частково віддаляє нас. Але є дещо ще, про що… знаємо тільки ми».
Анна моргнула. «О. І навіть я не знаю?»
Настя стиснула губи. «Ні. прости».
«Так що за секрети навколо?» Анна пискнула і потім махнула рукою. «Гаразд. Втім, якщо ти не хочеш говорити, я не буду катувати тебе. Але це прикро».
Настя провела рукою по її ідеально рівним волоссю. «Просто це те, з чим мені варто розібратися самостійно. І навіть без участі Скотта. Але… ти дізнаєшся про все, я обіцяю».
«Почекай…». Анна заплющила очі на секунду. «Ти була у лікаря перед нашим від'їздом. Ти що…». Вона нахилила голову. «Ти… вагітна?».
Настя фиркнула. «Ні! Анна!»
«Прости!» Анна підняла руки. «Просто з нами було багато дивного. І тепер до цього додалися твої секрети».
Їх розмова перервав високий чоловік приблизно 30-ти років, з чорним волоссям і в сірому костюмі з білою сорочкою.
«Вибачте, леді?» Він сказав.
Анна і Настя подивилися на нього.
«Моє ім'я Вітор Бленк». Він показав свій значок. ФБР. «Вам потрібно пройти зі мною».
Через кілька десятків хвилин, Настя і Анна знаходилися в… безіменному для них будівлі в кімнаті, де їх оточували лише дзеркала, стіл і три стільці. Їхні телефони вилучили на час; про ні помітили камери і мікрофони, і, судячи з того, що вони бачили в деяких фільмах, вони здогадувалися, що хтось дивиться на них по ту сторону тих дзеркал.
Двері відчинилися.
Агент Бленк увійшов, тримаючи сріблясту папку в руках. Він подивився на дівчат і жестом звелів їх сісти за стіл.
Вони так і зробили. Руки Анни тряслися, тіло Насті покрилося холодом.
Бленк сів навпроти них. «Анастасія Ендрюс і Анна Якіміні. Ви прибули з Чикаго в Нью-Йорк на свого роду додаткове навчання по темі генної інженерії. Судячи з усього, ви тут вперше. Так, що ви скажете мені про Джиллит, яка була вашим куратором?»
«Ми знали її менше двох днів». Настя тихо сказала. «Ми навіть нічого не встигли дізнатися про неї».
«Так». Анна підтвердила. «Але ми вже говорили поліції і ФБР про те, що ми бачили напередодні її… ми бачили як хтось вдарив її у вікні іншого будівлі готелю».
«Так, ми взяли цю інформацію». Бленк кивнув. «Але… бачите, в чому тут справа…». Він відкинувся назад. «Боюся, це не відповідає правді».
Очі Насті розширилися. Анна злегка відкрила її рот, не видавши ні звуку.
