Україна за останні 5-6-ть років вирощує 63-66 млн. тонн зерна на рік. Не більше десяти країн світу мають по тонні та навіть більше зерна на душу населення. Збільшенню виробництва сільгоспкультур сприяють і сформовані в цей період погодні умови. В кращі роки першого секретаря ЦК КПУ Володимира Васильовича Щербицького врожай України складав 50-52 млн. тонн зерна, що також непогано.

90% вирощеного зерна та соняшника в маркетинговий рік (з першого липня поточного року до 1 липня наступного року) нині йдет на экспорт. По экспорту зерна та соняшника, соняшникового масла Україна займає лідируючи позиції в світі. Експорт зерна на світовий ринок в останні роки перевищує 40 млн.тонн.

Якби не приватні агрохолдинги, то населення країни, на мій погляд, взагалі було б без хліба. Формально агрохолдинги неможна назвати латифундіями, як в Латинській Америці або поміщицькими господарствами, як у царській Росії. Проте по засобам отримання прибутку та збагачення їх власниками цілком, вважаю, заслуговують такого визначення.

На початку 20-го століття найбільш великими власниками землі були цар Микола Другий, члени його сім’ї, загалом правляча династія Романових – біля 7-ми мільйонів десятин землі, Руська Православна Церква – три мільйони десятин. В маєтку поміщика було в середньому 2300 десятин землі. Найбільш великі власники землі мали від десяти тисяч до декілька сотень тисяч десятин. Більшість селян при цьому були малоземельними (5-6 десятин, як правило, найгіршої землі на 14-16-ть душ сім’ї) або зовсім безземельними. Одна десятина – приблизно 1,1 гектара. Аграрне питання було головним в період Першої руської революції 1905-07рр., а потім Лютневої та Жовтневої 1917р.

Перед Першою світовою війною (1914-18) Росія щороку експортувала 9-11 млн. тонн зерна. Росія вважалася головним постачальником зерна на світовий ринок. Кожна четверта тонна зерна була російського походження. При цьому переважна більшість селян Росії зазнавала нестачу хліба. 40% новобранців вперше вживали м’ясо в армії. Навіть у нинішньому Амвросіївському районі Донецької області, землі якого були розташовані на території однієї із найбагатших в Росії Області Війська Донського, більшість мешканців села їли хліб до Пасхи. Головне християнське свято у православ’ї відмічається не раніше 4-го квітня та не пізніше 8-го травня. Хліб у цій місцевості можна спекти з нового врожаю в кращому випадку на початку липня.

Другий з’їзд Рад робітничих та солдатських депутатів прийняв 26 жовтня (8 листопада) 1917р. Декрет Леніна про землю, в якому знайшли відображення вимоги селян. Купля-продаж землі заборонялась. Земля оголошувалася всенародним надбанням, державною власністю. Царська, поміщицька, церковна та інша земля надходила в розпорядження волосних земельних комітетів та розподілялась між селянами по зрівняльному принципу, тобто, по кількості душ в сім’ї. Жорстока Громадянська війна (1918-20) та ілюзорні надії більшовиків на перехід безпосередньо до комуністичного принципу безоплатного розподілу продукції серед населення змусили владу ввести продрозкладку, що викликало невдоволення селян. У січні 1921р. лідер більшовиків Ленін публічно визнав, що ніколи пролетаріат не жив так бідно, як за чотири роки своєї влади. В березні 1921р. більшовики відмінили продрозкладку та замінили її продподатком. Наслідки відомі. Розпочався неп.

Основу сільського господарства України, на мій погляд, повинні складати індивідуальні (фермерські) селянські господарства і виключно на добровільних засадах справжні кооперативи при збереженні державної власності на землю, прийнятних дотацій селу на придбання сільгосптехніки, міндобрив, ПСМ, можливості отримання пільгового кредиту та т.п. На жаль,поїзд давно пішов та не без допомоги самих селян. Забезпечити село належними дотаціями, як в ЄС, пільговими кредитами та т.п. по цілому ряду причин неможливо. В умовах побудованого владою, за визначенням екс-посла США в нашій країні В.Міллера, «мафіозного олігархічного капіталізму» і , як наслідок, відсталої сировинної олігархічної економіки, загрозливої корупції, мізерного бюджету і т. і. в Україні нема коштів для відповідного дотування фермерських господарств і кооперативів. Відкриття повноцінного ринку землі без рекету та рейдерства, вважаю, дасть додатковий та суттєвий стимул для розвитку сільського господарства України. Але якщо влада не зможе чи не захоче рішучими правовими заходами виключити рекет та рейдерство, то в земельних відносинах на селі будуть панувати антиукраїнські, антисоціальні злочинні правила в інтересах нуворишів, корупціонерів та інших шахраїв. Демагогічні та популістичні заяви частини громадян, депутатів, політиків, проституйованих журналістів та інших про те, що село України гине лише загострюють ситуацію і не сприяють вирішенню нагальних проблем в інтересах народу та України.

Ринок землі своїми жорсткими методами може остаточно привести аграрний сектор України в ефективну приватновласницьку форму господарювання.

Прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001р. на підставі Конституції України Земельний кодекс встановив мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Проте, на думку експертів, 30% власників земельних паїв або їх нащадки вже продали землю по іншій процедурі, не забороненої законом ( успадкування, міна і т.і). В Європі один гектар земли коштує не меньше 8-10 тис. доларів, в Україні наш чернозем в рази менше. Середній земельний пай в Україні – 5,5 га. 30% власників земельних паїв, мабуть, не продадуть свою землю, будуть госпорядкувати на ній, отримувати достаток і прибуток. На селі хоча повільно, з труднощами, але все ж таки відроджуються трудолюбиві селянські родини, які існували до насильницької колективізації 1930-32рр.

Років сто назад селяни України мали можливість створювати вільні фермерські господарства, виробничі кооперативи на основі державної власності на землю при належній допомоги держави. По цілому ряду відомих причин, в том числі і з вини самих селян, Україні, вважаю, доведеться жити в умовах панування великих приватних агрохолдингів. Об’єктивно треба визнати, що великі приватні агрохолдинги здатні ефективно господарювати на землі, значно більше постачати на ринок товарної продукції, що не виключає регулювання їх діяльності раціональними податковими та іншими заходами в інтересах народу та України.

На жаль, Верховна Рада України до сіх пір не внесла необхідні зміни та доповнення в діюче законодавство з метою забезпечення цивілізованих правил розвитку великих агрохолдингів в інтересах народу та держави, які б виключали різноманітні податкові хитрощі, корупцію та шахрайство при отриманні державних дотацій, продаж продукції на світовому ринку по фіктивним цінам, вивід капіталу в офшори і т.п.

У сформованих далеких від досконалості економічних і правових реаліях непродумане обмеження діяльності, адміністративні утиски, «розкуркулення» великих приватних агрохолдингів може викликати кризу виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування для населення. Слід пам’яти, що саме агрохолдинги вирощують 90% зерна країни, а не фермерські господарства і кооперативи, розвиток яких з вини держави не набув широкого поширення.

Відносно цивілізовані умови розвитку аграрного сектору України, на мій погляд, неможливо забезпечити без відповідної організаційної та іншої допомоги США,ЄС, інших демократичних розвинених країн світу. Безумовно, раю не буде, проте деяке покращення життя села при допомозі Заходу слід очікувати. Вказаний висновок, вважаю, має відношення не лише до аграрного сектору, але й до всієї економіки України

Мабуть, далеко не всі читачі погодяться з думкою автора по аграрному питанню в Україні. Іншу точку зору можу сприйняти і підтримати лише при наявності відповідних аргументів, а не бездоказових суджень, демагогії та популізму.

Анатолій Моцпан. Мерефа. 6.07.19.