Позаду почулися потужн╕ ковтки, як╕ жад╕бно робив Першосв╕т. В╕н так нал╕г на квас, що нав╕ть в╕дв╕дувач╕ озирнулися.
Зая глянула в його б╕к та стримано посм╕хнулася. Я пробурмот╕в як╕сь слова прощання, про те що ми ще побачимось, хитнув головою та повернувся до свого товариша.
-Ти чого поб╕г? - спитав в╕н, витираючи рукавом рот.
-Та так... д╕знавався що до чого, - знизав я плечима. ╤ тут же перескочив на ╕ншу тему: - Нумо до бан╕?
За п╕втори години, вже прив╕вши себе до ладу, св╕ж╕ та сповнен╕ бадьорост╕ ми з Першосв╕том поверталися назад до трактиру. Було пом╕тно, що хлопцю значно полегшало. Та ╕ я в╕дчував великий прилив сил.
Ми п╕днялися до себе, я переодягнувся в ельф╕йський акетон, затягнув рем╕нь, причепив до пояса меч╕... ╢дине, що так ╕ не вир╕шив одягати, були плащ та шолом ╕з пащею риссю. Вважаю, що це було б занадто... Вийду на вулицю ╕ вс╕ почнуть шептатися в спину, мовляв, дурень якийсь с╕льський припхався. Тут таку моду н╕ в гр╕ш не ставили.
Першосв╕т одягнув г╕берл╕нгськ╕ подарунки, як╕ виявились трохи завелик╕, проте хоча б не були рваними.
-Куди ми зараз? - спитав хлопець, прим╕ряючи на голову м╕й шолом.
-Зними ту гидоту! - посм╕явся я, глядячи на доробло, що стирчало у Першосв╕та на мак╕тр╕. - Отже, до полудня погуля╓мо Торговим Рядом, а п╕зн╕ше п╕демо шукати Бернара... Ми з ним ще на корабл╕ домовились сьогодн╕ зустр╕тися. В╕н об╕цяв познайомити мене з Ельф╕йським кварталом.
-Та туди не вс╕х ╕ пропускають, - промовив Першосв╕т. - Як т╕льки при╖хали в порт, притопав до ╖хн╕х вор╕т... А там вартов╕... та ще так╕ пихат╕... Мовляв, куди сунешся? За прох╕д в Ельф╕йський квартал треба платити п╕в новоградки. Отаке!
-Платити? А якщо я там живу... чи прийшов по справах? Якась дурня!
-Так само ╕ я тод╕ заявив. ╤ ледь по ши╖ не отримав!.. Якщо, кажуть, нема╓ м╕ського дозволу... якогось пап╕рця... то плати грош╕ та не верещи! Ось так.
Першоцв╕т поклав на м╕сце м╕й шолом.
-Ти зна╓ш, Боре, - насупившись промовив хлопець, - я звичайно людина б╕льш-менш терпима до ╕нших... проте не люблю кривди... н╕ в якому вигляд╕...
-Вибачай, але до чого ти ведеш? - здивовано спитав я. Наче н╕чого не пров╕щувало под╕бних бес╕д.
-Та за ельф╕в... за них думаю, - махнув сво╖м немаленьким лапищем Першосв╕т. - Чесно кажучи, не дуже хочеться йти до них.
-А що трапилося?
-Та б╕ля тих же вор╕т до ╖хнього кварталу трохи посварився з одним ельфом.
-Посварився? - посм╕хнувся я, уявляючи цю картину. - Що ж ти з ним не под╕лив?
-Та не в тому справа... Зна╓ш, мен╕ ╕нод╕ зда╓ться, буц╕мто ельфи вважають нас, людей, якимись неповноц╕нними... Стою я б╕ля брами, лаюсь з вартою... тут про╖жджа╓ якась пихата ельф╕йська пика та кида╓ в м╕й б╕к, мовляв, якого б╕су в "цив╕л╕зовану частину м╕ста пруть дикуни"! А пот╕м додав, що мен╕ помитися треба...
Першосв╕т роздратовано ляснув себе по кол╕ну.
-Та не переймайся! - весело посм╕хнувся я. Мен╕ чомусь под╕бна ситуац╕я д╕йсно розвеселила. - Пес бреше на сонце, а сонце св╕тить у в╕конце... Хай той ельф сво╖м помелом хоч брук╕вку оближе, а ми з тобою не собаки, щоб гавкати йому у в╕дпов╕дь. А л╕пше, п╕демо посн╕да╓мо!
Моя поява внизу, в велик╕й зал╕, одягненого вже не портовим матросом, а на ельф╕йський манер справила враження на д╕вчат, що обслуговували вран╕шн╕х в╕дв╕дувач╕в. Вони стали поводитися тих╕ше, не наст╕льки зухвало.... Нав╕ть, як здалося мен╕, з часткою якогось остраху.
Ми з Першосв╕том прис╕ли за в╕льний ст╕л, пот╕м добре посн╕дали, ╕ розрахувавшись рушили до м╕ста. У Торговому Ряду пролазили дуже довго. Нав╕ть втомилися. Оглянули р╕зноман╕тн╕ лавки, послухали глашата╖в, що голосно оголошували столичн╕ новини... До реч╕, до сих п╕р н╕хто з них н╕чого не сказав про Гор╕шок. Це мене одночасно ╕ насторожувало, ╕ дивувало.
╤ знову Торговий Ряд наче випивав з мене соки. Тиснява, духота, гом╕н... Аж-но в голов╕ загуло.
Десь к полудню притопали до вор╕т в Ельф╕йський квартал. Тут д╕йсно стояли дебел╕ вартов╕, як╕ ╕з серйозними обличчями спостер╕гали за натовпом. Дехто входив та платив грош╕, ╕нш╕ проходили без цього... ╤ я, спостер╕гаючи за тим, не м╕г зрозум╕ти механ╕зму под╕бного в╕дбору. Н╕яких дозвол╕в, пап╕рц╕в або ярлик╕в н╕хто не демонстрував.
Ми з Першосв╕том прис╕ли б╕ля ст╕ни, оч╕куючи на появу Бернара. Пройшло десь з п╕вгодини, перш н╕ж той вийшов з про╖зду. В╕н довол╕ тепло з нами прив╕тався та тут же запросив йти сл╕дом.
-Звичайно, - почав ельф сво╖м повчальним тоном, - до нас приходять вже ввечер╕...
-Чому це? - пробасив Першосв╕т.
-На в╕дм╕ну в╕д вас, людей, ми - н╕чн╕ створ╕ння.
Хлопець невдоволено хмикнув та глянув в м╕й б╕к, буц╕мто хот╕в знову п╕дкреслити, мовляв, бачиш як╕ пихат╕... А я ж казав!
-А нас пропустять? - запитав у Бернара. - Чи прийдеться платити?
-Пропустять, - кинув паладин. А пот╕м спробував виправдати сво╖х одноплем╕нник╕в: - Под╕бне зроблено, щоб в╕дс╕яти волоцюг та п'яниць, яких в Торгову Ряд╕ хоч греблю гати. До реч╕, дивиться за сво╖ми язиками.
-Це нав╕що? - насупився Першосв╕т.
-Бо як зайдете в наш квартал, можете ╖х випадково проковтнути! - посм╕хнувся ельф.
Зда╓ться, це був жарт. Але ми з Першосв╕том того не оц╕нили.
Вартов╕ д╕йсно не вимагали ╕з нас грошей. Один з них, високий чорноволосий десятник, кивнув Бернару, буц╕мто сво╓му знайомому, та щось сказав по-ельф╕йськ╕. Паладин весело в╕дпов╕в та потягнув нас дал╕.
Т╕льки-но минули арку ╕ вийшли з ╕ншого боку вор╕т, як народилось в╕дчуття, що ми потрапили в зовс╕м ╕нший св╕т. На якусь мить я нав╕ть розгубився.
-Я ж попереджав про язик, - посм╕хнувся Бернар. - ╤ це т╕льки початок.
-Та ну тебе! - в╕дмахнувся я.
Ми несп╕шно рушили по брук╕вц╕.
П╕сля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в ц╕й частин╕ столиц╕ було неймов╕рно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височ╕ли величн╕ буд╕вл╕, крит╕ н╕жно-голубими дахами. Фасади були прикрашен╕ арочними в╕кнами, з котрих в прямому сенс╕ струмен╕в теплий бурштиновий св╕т. Це було так дивно, що ми ╕з Першосв╕том нав╕ть протерли оч╕.
Н╕, д╕йсно, це не л╕хтар╕. Це в╕кна. Але яким чином вони випром╕нювали св╕тло, було загадкою... Справжн╕ л╕хтар╕, до реч╕, тут також були. Вони вис╕ли на ст╕нах буд╕вель у вигляд╕ величезних куль в бронзових вит╕юватих оправах.
Тишина... спок╕й... умиротворення... Йдеш ╕ огляда╓шся... Того ╕ оч╕куй, що сп╕ткнешся ╕ носом зари╓шся. Але насправд╕ цього не в╕дбудеться, бо наст╕льки р╕вно╖ та чисто╖ брук╕вки не було нав╕ть в центральн╕й частин╕ Новограду, б╕ля Башти Айденуса. В╕дчуття, наче ╖╖ тут навмисно вимивають.
Будинки були густо вкрит╕ позолоченими узорами. Тепер зрозум╕ло чого сюди, в Ельф╕йський квартал, не вс╕х пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з╕ ст╕ни знаходилось чимало.
На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн╕, струнки, з п╕др╕заними г╕лочками та кронами. Дивишся, аж око рад╕╓. Липи, клени, ясен╕... Правда, серед знайомих дерев побачив ╕ як╕сь дивн╕ з конусопод╕бною кроною та з листям бордового кольору...
Росли ╕ кв╕ти. Правда на в╕дм╕ну в╕д Г╕берл╕нгського кварталу, пал╕садники якого можна було пор╕вняти ╕з занедбаною л╕совою галявиною, м╕сцев╕ кв╕тники виглядали просто казково.
А як╕ серед них царювали кольори! Б╕лосн╕жн╕, жовтогаряч╕, червон╕, блакитн╕... Обрамлен╕ смарагдовою травою, кв╕ти перетворювали клаптики земл╕ на чар╕вн╕ килими з дивовижними узорами. Р╕зноман╕ття фарб пестило око, нав╕ювало спок╕й та благодать.
Тут ╕ там бачились численн╕ фонтанчики, рукотворн╕ ставки з кольоровими рибками. Поряд стояли р╕зьблен╕ металев╕ лави.
Бернар в╕в нас мало не за руку. Ми крутили головами на вс╕ боки, розум╕ючи, наск╕льки см╕шно вигляда╓мо в ус╕й ц╕й пишнот╕.
Ельф╕в навколо було небагато. Бернар пояснив, що б╕льш╕сть з них зараз в╕дпочива╓.
