Од такої нечуваної поведінки птаха Ізольда аж присіла, закліпала очима, а тоді заверещала:

— Та я тебе! Та я тобі!.. — Вона несамовито шукала очима, чим би важким огріти Креньку.

Про всяк випадок птах злетів аж на шафу — далі від гріха! — і вже звідти, щоб трохи остудити хазяйку, каркнув, наслідуючи її сина Бобчика:

— Ша, хазяєчко! Без паніки! Не робіть хвилі — гра варта свічок…

Кренині слова відразу нагадали Ізольді її рідного синочка, що досить частенько висловлювався у такий спосіб на своєму пункті склотари. Вона заспокоїлась, але все ще роздратовано спитала:

— Ти що там: варнякаєш, бісова мара?

Птах вирішив на образи поки що не звертати уваги — адже перевага була зараз на його стороні, — а тільки недбало кинув:

— Між іншим, ця, як ви кажете, гидота — справжній дракон на ім'я Мінімакс Перший.

— Ото цей?.. — Ізольда бридливо пересунула Мінімакса лакованим нігтем, але знову назвати загадкове створіння «гидотою» вже не наважилась.

— Так, саме він, — підтвердив Креня і розповів Ізольді про все, що побачив і почув…

— Та це ж справжній скарб! — вигукнула Ізольда, коли вислухала птахову розповідь. — Тепер я побудую теплицю і підключу до неї дракона: хай дихає полум'ям та обігріває її. Ох, і квіточок же в мене буде — і цілий рік! А грошеня-а-ток!.. — Ізольда у захваті від небачених прибутків аж заплющилась.

Раптом вона замислилась.

— А як його приручити? — спитала вона Креню. — Він же ось-ось оговтається, розізлиться, коли побачить, де він, і все тут потрощить!

— Не бійтеся, — заспокоїв хазяйку птах. — Якось-то обдурите його. Полякайте, наприклад, як і мене, міліцією.

— Ти маєш рацію, — зраділа Ізольда. — Так і вчиню. Тільки-но він прийде до тями, я зразу ж розповім йому про паспортний режим. Прописка в нього є? Нема, хо-хо! А паспорт є? Теж, хе-хе, нема! А коли так, — будьте ласкаві, голубе, до райвідділу — для з'ясування особи. — І вона зареготала, пишаючись собою, а Креня лиш презирливо скривився.

— Давай приведем його до тями, — мовила Ізольда, видобуваючи з шухляди пляшечку з нашатирем.

Креня, що вже й сам трохи оговтався, відсахнувся, бо вже колись нюхав цю гидоту, і ненароком зачепив пляшечку: вона впала й розбилася. Кімната відразу наповнилась ядучим запахом — й Ізольда, затуливши носа, прожогом кинулась до дверей, ледь не пристукнувши бідолашного птаха, що теж шугонув навздогін.

— Чого це ви, Ізольдо Сократівно, дверима б'єтеся? — образився Креня, поправляючи прим'яте пір'я. — Оце така шана за все, що я зробив?

— Цить, дурню! — гримнула на нього Ізольда. Вона вирішила, що тепер птах їй уже не потрібний. Що він у порівнянні із справжнім драконом? Пусте місце! — Можеш взагалі забиратися геть, якщо тобі тут не подобається.

— І заберуся! — відказав Креня. — З радістю заберуся. Але ви, шановна Ізольдо Сократівно, забули, видать, що навчили мене розмовляти. А якщо хтось уміє бачити, слухати й говорити, ще й при цьому знає чимало, скажімо, про комерцію вашу чи про банковий банк, — тут Креня зробив невеличку паузу, щоб поглянути на реакцію хазяйки, — той при бажанні дуже легко знайде собі вдячного співрозмовника й слухача, ну, скажімо, нашого глибокошановного дільничного Крутивуса.

Ізольда аж підскочила від такої підступності свого вихованця, на неї напала гикавка. Ледь-ледь подолавши її, вона вирішила змінити тактику.

— Кренюсю, любчику мій чорноперий! Не звертай на стареньку бабцю уваги, прошу тебе! То я так, до слова — не подумала й ляпнула. А взагалі, я — хороша. Ти ж не забув, хто порятував тебе від злої смерті?

— А хто знущався наді мною все життя? Хто бив мене, голодом мордував, у клітці замикав?! — Нарешті Креня вирішив відвести душу, бо відчув своїм вундеркіндівським воронячим розумом: час священної помсти неухильно наближається!

— Я ж виховувала тебе! Для тебе ж старалася!

— Нічого собі «виховання»! — відвернувся Креня.

— Було, Кренечко, ой, було-о-о! — підлещувалась до птаха Ізольда. — Та нащо старе згадувати — у кожного своя важка доля. А я хочу, аби моєму Бобчикові гарно жилося, от і збираю грошики. Може, хоч йому долю полегшу.

— Еге, полегшите! — презирливо каркнув Креня. — Та він у вас скоро на той світ відбуде, бо пиячить без просипу. І, до речі, — за ваші ж грошики.

— Не каркай, клятущий! — схлипнула Ізольда, почувши правду про свого синулю, яку старалася приховувати навіть від самої себе. — Він покине, я знаю, покине! От побачиш!

— Так він вам і покине! От коли б заробляв гроші трудом, потом і мозолями власними, тоді, може, й кинув би. А так — легкі набутки, нечесні, нетрудові, — і пропивати легко.

— Все! — не стрималася нарешті Ізольда й з усієї сили грюкнула кулаком по столику, аж здригнулися атланти на підсвічниках. — Більше не дам йому ні копійки! — прийняла вона тверде, як їй здавалося зараз, і остаточне рішення. Це, мабуть, уперше в житті, бо Кренині слова змусили її серйозно замислитись над майбутнім сина.

— Куди ж ви подінете гроші, що в банках позакривали?

— Навіть не знаю, — щиро зізналася Ізольда, бо теж уперше задумалась: а й справді, навіщо їй ці гроші, коли їх треба ховати від стороннього ока, нічого зайвого на них не купиш, щоб ненароком не запідозрили в шахрайстві? А всі оті килими, дорогі меблі, кришталь, порцеляна, коштовні персні, звалені в потаємній кімнаті, — для чого все це, коли й похвалитися нема перед ким?!

Ізольда Сократівна важко опустилася на стілець, сховала відразу постаріле обличчя у подолі атласного халату — і гірко заплакала.

— Не побивайтеся марно, — пожалів хазяйку Креня. — Я підкажу вам, що робити.

Ізольда втерла сльози й уважно подивилася на мудрого птаха, ніби й справді повірила, що той допоможе.

— Відпишіть свої гроші Товариству по охороні природи, — запропонував Креня.

Ізольда жахнулася. Як?! Її гроші, які вона всіма неправдами на світі назбирала для Бобчика, — і отак, ні за що ні про що, та комусь віддати?! Не бувати такому! Вона ще при своєму розумі!

До Ізольди відразу повернулися колишній спокій і врівноваженість, і їй навіть зробилося соромно за свою тимчасову слабість.

Креня нічого не помітив, бо Ізольда таким самим скорботним голосом пообіцяла:

— Згода, Кренечко, відпишу. Тільки потім, пізніше.

— Е ні! Якщо писати — то зараз, або, — Креня розправив крила, — я негайно лечу до Крутивуса.

— Куди! Стривай! — злякалася Ізольда. — Пишу! Уже пишу! — Вона схопила пом'ятий паперовий аркушик, олівець і сіла до столика. «Напишу, аби відчепився, — подумала Ізольда. — А потім… потім викину!..»

Вона розгладила папірець і під диктовку птаха написала:

— Ну що, радий? — спитала Ізольда, коли Креня двічі уважно перечитав написане. — А тепер хай папірчик полежить поки що ось тут. — Хазяйка відкрила шухляду й глибоко засунула свій заповіт. — От скінчаться квіточки на продаж, продам курочок своїх і все оце добро, — Ізольда обвела рукою своє майно, — додам виручені гроші до тих, що є, тоді все й перекажу твоєму улюбленому Товариству. Хай підгодовує бідолашне птаство.

Креня не дуже вірив їй, але був спокійний: про шухлядку, де лежав заповіт, він знав дещо таке, про що Ізольда і не здогадувалася…

Раптом почулося жалібне чи то попискування, чи то стогін.

Вони кинулись у другу кімнату, де полишили непритомного Мінімакса, і побачили, що дракончик ворушиться і здивовано кліпає повіками.

— Де… я?.. — кволим голосочком спитав Мінімакс, коли побачив над собою незнайому жінку з птахом.

— У справжніх друзів, — відказала Ізольда і взяла дракончика в руки.

— А де Ліза й Олег? — поцікавився Мінімакс.

Він ще досі почував себе страшенно гидко після куріння, тож відразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на світ, ніколи в житті більше не торкатися тютюну в будь-якому вигляді!