— Звичайно! — вигукує Ліза. Вона радіє перспективі побачитися з Костиком іще раз.

— Отже, старша сестра перестає віддавати Анастасії листи від Валерія, щоб та передала їх Лізі. І, вочевидь, Марія (Лізі незвично чути, що Марусю іменують гарним іменем Марія) тим самим розбила кохання Лізи та Валерія. Згодом її мучила совість. Тому вона й зберігала ті листи стільки років.

— Ось що таке чоловічий інтелект, Костику, — вигукує Аліса, а Ліза мимоволі заздрить тій легкості, з якою Аліса кладе хлопцеві руку на коліно.

— Це лише припущення. Але ймовірність мого припущення дуже висока. І ми нічого не знаємо про трагічний фінал стосунків Лізи та Валерія. А фінал, певно, був трагічний. Може, хтось і загинув. А ще й дивно, що Анастасіїній онуці також дали ім’я Ліза. Я відчуваю, що це не випадково.

— Її назвали на честь королеви Єлизавети Англійської! — вигукує Аліса.

— А чому не на честь Марії Стюарт? — питає Костик. — Ось мене назвали на честь діда Костя Гнатовича, а не на честь імператора Костянтина. Здебільшого, дітей називають на честь друзів і родичів, а не історичних осіб чи книжкових героїв. Хоча винятки бувають. Можна, звичайно, обережно спитати батьків чи дідів, іноді розгадка таємниці на поверхні!

— Я відчуваю, що не варто питати про це бабусю! Все одно нічого не довідаєшся, лише розізлиш її.

— Відчуттям іноді слід довіряти. А когось, крім самої Анастасії Георгіївни, ти могла б спитати про ті давні події?

— Я можу про все спитати тата, але певна, що він нічого не знає. І майже про все можу спитати маму, але вона далеко.

— Лізина мама зараз в Америці! — вигукує Аліса.

— Їй можна написати на електронну пошту, ми з нею листуємося весь час, але я не знаю, що саме її питати. Адже вся ця історія була ще до її народження! — вигукнула Ліза, вражена давністю подій, які так хвилюють їх усіх.

— Отже, ми домовляємося, що Ліза передає мені ксерокси листів, і ми міркуємо далі!

— Я можу передати ксерокси тобі, тільки нехай Лізка їх зробить! — каже Аліса.

— Я сама віддам! — відповідає ображено Ліза.

— Так, звичайно, телефонуй, коли ксерокси будуть! — Костик простягає Лізі визитівку із написом: «Костянтин Боровий, літератор», де зазначені його мобільний телефон та електронна пошта.

У татовій кімнаті стояв принтер зі сканером і ксероксом. Ліза дістала всі три листи від Валерія Красоцького, які так і не дійшли до Лізи Королько, витягла їх із конвертів. Останній лист від 6 грудня 1960 року був геть жалісний:

Ліза знову перечитала листи. Невже та, далека Ліза, яка зараз є ровесницею її бабусі, не змогла знайти спосіб написати Валерію? Гаразд, вона не отримувала листів від нього, бо подруга Настя не передавала їх, листи тримала в себе Маруся. Але чому вона сама не писала Валерію таких листів із відчайдушним запитанням: чого мовчиш, коханий? Тоді вони б домовилися про якусь іншу адресу для листування. Боже мій, як, усе ж, важко було людям без електронної пошти!

Як тоді ускладнюються історії кохання!

Отже, у тата в кімнаті стояв мультисервіс, і Ліза скористалася ним. Тато, на відміну від бабусі, своєї кімнати не зачиняє. Він навіть не ставить пароль на свій комп’ютер. Щоб Ліза могла друкувати реферати, коли їй потрібно. Ліза зняла копії одеських листів і повернулася до своєї кімнати. Вийняла візитну картку літератора Костянтина Борового й написала йому:

Назавтра прийшла відповідь:

Ліза відразу знайшла відкладену на полицю книжечку із серії «Перша книга юного літератора» й почала читати її. Маленька повість «Лілеї пахнуть уночі» сподобалася їй значно менше, ніж сам юний літератор.

«Коли вам не подобається літературний текст, ви повинні щиро говорити про це на уроці літератури, — вчила їх викладачка гуртка юних журналістів Ганна Володимирівна. — Але найважливіше — це зрозуміти, чому вам не подобається той чи інший текст. А найперше питання при аналізі тексту — що, все ж, у тексті подобається».

Ліза прочитала повість Костика й зрозуміла: він добре почав, а потім придумав містичне закінчення. Злочин виказали лілеї, які пахнуть уночі. Якби не лілеї, хлопець би й не додумався, хто вбив його сестру. А треба було шукати складнішого способу розкрити злочин. Ліза все відверто написала Костику, і номер мобільного телефону вказала. А потім, коли вже натиснула кнопку «Відправити», подумала, що автор може образитися. Але Лізина мобілка задзвонила миттєво, певно Костик був онлайн.

— Ти маєш рацію, Лізо. Закінчення полегшене. Хоча нашій подрузі Алісі дуже сподобалося. Але якщо ти допоможеш мені зібрати матеріал про одеські листи, я напишу краще. Тут я просто поспішав, бо спонсорували авторів до п’ятнадцяти років, а мені вже виповнювалося. Але я все одно отримав пропозицію від видавництва. То коли ми побачимося?

Домовилися, що завтра Костик зустріне Лізу з гуртка «Наукові ініціативи молоді» й проведе додому. По дорозі вони й поспілкуються.

Уночі, напередодні призначеної зустрічі, сон дівчинку не брав. Задрімала аж тоді, коли вже світало, й уранці ледве прокинулася.

— Ще будеш шкодувати за тим часом, коли не зналася з тими хлопцями! — казала колись Лізі Маруся, і вранці їй згадалися ці слова.

У призначений час Костик прийшов у домовлене місце. Ліза пошкодувала, що вони не зустрілися під гімназією. Тоді б інші гімназисти побачили, що і на відмінницю може чекати класний хлопець. Ліза відкрила свою сумку й жахнулася: вона забула копії листів, які приготувала для Костика.

— Не страшно, — сказав хлопець, — я ж проведу тебе додому, як ми й домовлялися, і ти їх винесеш мені!

Ліза, як Аліса, під час прогулянки на Володимирській гірці готова була вигукнути: ось що таке чоловічий розум! А юний літератор тим часом ставив Лізі слушні запитання:

— Чи є серед подруг твоєї бабусі якісь Єлизавети — Єлизавета Василівна, Єлизавета Миколаївна?

— Я таких не пригадую. Мені здається, що якби були, то я б відразу подумала про ту Лізу, яка мала отримати листи, які я знайшла через… сорок сім років.

— А твоя бабуся має якихось подруг, які б могли бути подругами юності?

— Дай подумати… Мені здається, ні. Лише Ольга Макарівна, та вона бабусина однокурсниця. Тобто вони познайомилися вже після того… А ще Віра Наумівна, з нею вони разом працюють бозна відколи, але та молодша від бабусі на три роки. А більше в неї й немає близьких подруг. Була ще одна, але вона померла. Та вона була старша від бабусі на десять років. Бабуся дуже переживала.