***
Эгоистичность другого человека мы видим в том, что он желает выполнять необходимое ему самому, а не то, что нужно нам, зачастую не задумываясь над эгоистичностью собственных требований.
Особенно часто это проявляется в отношении родителей и других старших родственников, когда повзрослевшие дети полагают, что «старики» свою жизнь отжили и теперь им ничего не надо, не понимая, что Душа человека не имеет возраста и, сколько бы он ни жил, у него всегда имеются собственные потребности и необходимость личностного пространства.
***
Я девочка послушная, куда послали, туда и иду, главное, чтобы пославший не передумал…)))
Стихи на украинском языке. Авторские переводы.
Вірші Українською мовою
***
Ще блукають відгуки мови,
Відбиваючись з серця луною…
Та зотліли колишні обнови…
Місяць човником наді мною…
А колись був серпом золотавим,
І сніжинки кружляли, мов зорі…
Залишились пташині октави…
У житті однім – дві різні долі…
***
Часом буває здається,
Що світ розколовся мов крига,
Вибухнув в нетрях ночі,
Уламки падають в небо.
І кожен зорею зветься,
Що крутить вселенська дзиґа.
Та марно вдивляються очі,
Шукаючи барви Феба.
Бурштинами лід франтує,
Веселками полихає,
Так начебто вабить свято
Злетіти у мрячний шлях.
Та марно кликати всує,
Коли до нас не лунає,
Ні звука… Хоч слів багато,
Всі порохом на вустах.
***
Що ти маєш мені сказати?!
Все дарма, лише пара з роту.
Золоті неспроможні грати
Душу втримати від польоту.
Кам’яниця, немов ялинка
Новорічна, с зорею в стрісі…
Та миліше пожухла стеблинка
На весняній проталині в лісі.
Хай думки мої не гонорові,
Та твій розум даремно марить,
Коли в людях нема любові,
То ніщо вже їм не зарадить.
***
Прочини нам Боже брами
До казок,
Дай комедії, не драми,
За зразок.
Ну не брами, хоч би двері
Відчини,
В світ без кривди та імперій,
Без війни.
Ну не двері, хоч кватирку
Нам Відкрий,
Залиши нам хоч шпаринку
В світ надій.
Що ми грішні, безпорадні,
Нам даруй.
Наші вежі шоколадні
Добудуй.
Дай нам сил, щоб відцуралися
Пітьми.
Ми як були, так зосталися
Дітьми…
***
Отвори нам, Боже, брамы,
В мир добрей,
Дай комедии, не драмы,
В беге дней.
Ну не брамы, хоть бы двери
Нам Открой,
В мир наполненный доверьем,
Не войной.
Хоть бы форточку: в мир сказки
Заглянуть,
Чтоб надежды влились краски
В тяжкий путь.
Мы смешны, неадекватные
Порой.
Наши башни, шоколадные,
Дострой.
В перепутьях судеб бьёмся…
Вразуми.
И взрослея, остаёмся
Мы детьми.
***
Сніг осідав, з хмар насував туман…
Кружляв і падав в біль аероплан,
Руйнуючи всі плани і прикмети,
Урівнюючи всі пріоритети.
Сніг забивав щілини, в вікна бив …
Мотор вже не ревів, натужно вив …
Лунали, вітру вторячи, ридання,
Що це з життям навіки розставання …
Хто зі страху холонув, хто молився…
Стихії гра, чи долі злий каприз?!
Він не летів, він просто падав вниз …
Яскраво сніг у світлі золотився …
***
Снег оседал. И с ним, попав в буран,
Скользил, срываясь вниз, аэроплан.
Он падал, руша планы и приметы,
Уравнивая все приоритеты…
Снег забивался в щели, в окна бил…
Мотор и не ревел уже, а выл…
И, с ветром в унисон, неслись рыданья,
Что никогда не сбудутся свиданья…
Кто в страхе стыл, кто истово молился…
Игра стихии, иль судьбы каприз?!
Он не летел, он просто падал вниз…
В прожекторах снег ярко золотился…
***
Я розчинилась у повітрі,
Мене не стало,
Так хмара, що у рвучкім вітрі
Маревом стала,
Так вечір, що у нетрях ночі в темряві згинув.
Я розчинилась у повітрі, як кільця диму.
Я розчинилась у повітрі?
У снах й безсонні,
У поговірках, у повір‘ї,
В твоїй долоні.
Я ніби йшла і зупинилась.
Ніхто не знає.
Я розчинилась! Розчинилась!
Мене немає.
А ти живеш. Тобі не дивно?
Скажи на милість.
Тобі не боляче? Не зимно? -
– Я розчинилась.
Ніхто тобі вже не подзвонить, не потурбує.
Ніхто твоєї вже любові не потребує.
***
Я растворилась в каждодневье,
Меня не стало,
Распалась, как туман осенний,
Как сон опала.
Так вечер тает, в тьму ночную,
Скользя незримо.
Я здесь, и я не существую,
Как кольца дыма,
Как в небе облачная дымка,
Ночные тени…
Я стала просто невидимка,
В сетях мгновений.
Я расплылась по струям ветра,
Твоим ладоням,
Пустым вопросам без ответа,
Полночным болям…
Я шла, и вдруг остановилась,
Как смерч над полем…
Я растворилась! Растворилась!
Меня нет боле…
А ты живешь. Тебе привольно?
Скажи на милость?
Тебе не холодно? Не больно? –
Я растворилась.
Никто тебе не позвонит,
Не потревожит,
Лишь одиночество щемит,
Печали множит…
Ты обернёшься, в беге дней,
А я не рядом…
И никому любви твоей
Уже не надо.
***
І нічого більш не треба…
Подумки в Душі стояти,
Краєм долі, просто неба,
Просто Милості благати.
Не собі. Бо так важливо,
Щоби з нами поруч, миром,
Крокували, немов диво,
Ті, кого кохаєм щиро.
Переводы
Андреи Межеричер
https://www.stihi.ru/2016/11/19/4044
«А много ль нам надо на этой земле?
Не много, не много, не много.
Чтоб мир наступил и в душе и в стране,
Чтоб люди поверили в Бога,
Чтоб пахло не порохом, хлебом с печи,
Чтоб дети на фронт не ходили,
Чтоб меньше работы имели врачи,
Чтоб люди друг друга любили!
Наверно так трудно все взять, изменить?
