Щоправда, якщо взяти до уваги те, що Славк╕в батько був простим радянським колгоспником, причому дуже, дуже багатод╕тним, ╕ заробленого тяжкою працею йому заледве вистачало, щоб прогодувати с╕м"ю, то ц╕лком зрозум╕ло, що н╕коли н╕яко╖ зайво╖ коп╕йки за все життя Гервас╕й не бачив ╕ н╕якого власного добра так ╕ не нажив аж до само╖ старост╕. Таким чином, за в╕дсутност╕ хоч якогось б╕льш-менш варт╕сного власного добра в с╕м"╖ Пузик╕в, Славков╕, хочеш-не-хочеш, а доводилося хот╕ти добра чужого.
╤ ск╕льки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого св╕домого життя в╕н бачив, що в декого з його односельц╕в таки накопичувалось довол╕ багато добра, в декого ж ╕з колгоспного кер╕вництва в╕д цього добра просто ломилися комори ╕ скрин╕, а вже щодо голови колгоспу - то в╕д к╕лькост╕ його добра в б╕дного Славка просто таки паморочилося в голов╕. ╤ чим б╕льше Славко, за в╕дсутност╕ власного добра, бачив добро чуже, тим б╕льше йому цього чужого добра хот╕лось. ╤ що ж дивного в тому, що Славко так пристрасно хот╕в добра чужого, якщо свого власного добра в нього не було. ╤ що ж дивного в тому, що ╕ серце й душа Славка були переповнен╕ виключно цим бажаним добром, адже скрин╕ Пузик╕в були пуст╕ пуст╕с╕ньк╕.
Та на виправдання нашого героя можна сказати, що в його бажаннях та уяв╕ це добро виглядало зовс╕м не як проста купа звичайних матер╕альних благ. Так, так, привласнення добра Славко уявляв соб╕ зовс╕м не як просте меркантильне накопичення якихось матер╕альних ц╕нностей: Славко був упевнений в тому, що варто т╕льки якомусь звичайному матер╕альному предмету стати його, Славковою власн╕стю, як цей предмет ╕з розряду матер╕ально╖ ц╕нност╕ в╕дразу перетворився б на ц╕нн╕сть моральну, духовну! Так, так, саме так - хай но т╕льки щось стало б Славковою власн╕стю, уявлялось йому, то це щось в╕дразу перетворилося б ╕з простого бездушного шматка н╕мо╖ матер╕╖ на якусь сакральну рел╕кв╕ю, такий соб╕ священний Грааль, який гр╕в би променями благовол╕ння якихось вищих сил.
Або хоча б ╕ ця хата голови колгоспу, що бовван╕ла напроти хати Пузик╕в - величезна красива цегляна буд╕вля дому голови колгоспу, яка була завжди перед очима Славка, коли той вс╕дався за ст╕л виконувати домашн╕ завдання ╕ довго не м╕г зосередитися на тих завданнях через цю величну споруду. О, якби цей будинок голови колгоспу був його, Славковим, помешканням - то це був би не просто великий ╕ красивий с╕льський будинок, це був би храм, Парфенон ╕ Соф╕я Ки╖вська одночасно! Це був би храм, що випром╕нював би т╕ ж благовол╕ння вищих сил. Отак просто який завгодно завалящий предмет, звичайний шматок холодно╖ грубо╖ матер╕╖, варто йому було б стати власн╕стю Славка Пузика, миттю перетворився б на рел╕кв╕ю благовол╕ння вищих сил - принаймн╕ в це свято в╕рив сам Славко. Щоправда, вся сила цього благовол╕ння вищих сил, котр╕ проявилися б у привласнених Славком предметах, поки що зосереджувалась виключно т╕льки на його ж, власника цих предмет╕в, самого Славка персон╕. Але ж... Але, як би там не було, а всяке найзвичайн╕ше добро, привласнене Славком, на його глибоке переконання, ставало б добром незвичайним, добром надзвичайним.
╤ що ж дивного в тому, що в цього славного нащадка роду Пузик╕в бажання цього добра виявилося пан╕вним всеохопним бажанням. Адже, за висловом класика, нема╓ такого злочину, на який не п╕шов би кап╕тал╕ст заради ск╕лькох там процент╕в прибутку? Отож! Так це сказано про якогось цив╕л╕зованого буржуазного, вибачаюсь, буржуя, обтяженого вс╕лякими там ф╕лософ╕ями й л╕тературами, Ренесансами й ╕мпрес╕он╕змами, вс╕лякими етиками й естетиками. А що ж казати про якогось рядового радянського Пузика, цей духовно-моральний випл╕д комун╕стично╖ ╕деолог╕╖, в якого могутньою й безжальною г╕льйотиною марксизму-лен╕н╕зму-стал╕н╕зму, приведеною в д╕ю механ╕змом безк╕нечних голодомор╕в ╕ репрес╕й, було в╕дтято не лише будь-яке бажання покопирсатися в якихось там Ренесансах ╕ етиках з естетиками, а нав╕ть бажання згадати когось з╕ свого роду дал╕ третього кол╕на - ╕ в залишку одн╕ т╕льки гол╕-гол╕с╕ньк╕, найгол╕ш╕ ╕нстинкти.
Одне слово, якщо говорити про середньостатистичну одиницю розвинутого радянського сусп╕льства в духовному вим╕р╕, то можна сказати, що це був такий соб╕ неандерталець атомно╖ епохи, неандерталець, перед яким техн╕чн╕ досягнення цив╕л╕зац╕╖ розкинули незл╕ченн╕ спокуси безмежних можливостей. А ти при цьому голий, босий ╕ голодний. ╤ здавалося, що треба лише простягнути руку ╕ взяти все, що тоб╕ заманеться. А ти голий, босий ╕ голодний. ╤ як т╕льки всемогутн╕ кайдани, здавалося, найм╕цн╕шо╖ в ╕стор╕╖ людства радянсько╖ державно╖ машини впали, руки таки потяглися. Потяглися в намаганн╕ заволод╕ти цими, ран╕ше забороненими, але такими бажаними, а тепер ╕ дозволеними, й, здавалося, вже досяжними благами цив╕л╕зац╕╖. Безл╕ч, безл╕ч, безл╕ч рук, як╕ в ╓диному порив╕ потяглися за омр╕яними благами, вт╕люючи в пострадянське життя один з наймогутн╕ших ╕ найперв╕сн╕ших рефлекс╕в - хапальний рефлекс неандертальця. Щоправда, цього разу неандертальця радянського, але ця обставина лише посилювала хапальний рефлекс. Звичайно, були й винятки, але це аж н╕як не стосувалося як головного героя нашо╖ опов╕д╕, так ╕ абсолютно╖ б╕льшост╕ його сп╕вгромадян.
╤нша справа, що безмежн╕ блага, як╕ мали б, зг╕дно з мр╕ями, политися молочними р╕ками ╕з-за "зал╕зно╖ зав╕си", що зникла, виявилися благами не такими вже й безмежними, точн╕ше зовс╕м не безмежними. Та ще до того ж м╕ж руками й благами виросла ц╕ла гора вс╕ляких перепон, на кшталт ╕нфляц╕й, криз, безроб╕ття... Але це вже зовс╕м ╕нша ╕стор╕я. ╤ руки все одно тяглися за благами ╕ хапали все п╕дряд в╕дпов╕дно до рангу: комусь д╕ставалися заводи й фабрики, комусь торгов╕ точки на ринку, а комусь ╕ просто омр╕яний кусень хл╕ба. Але хапали вс╕. Хапальний рефлекс ╕ бажання хоч якогось добра були всеохопними, всемогутн╕ми ╕ непереборними.
Особливого ж напруження це непереборне хот╕ння добра в нашого головного героя досягло в шк╕льн╕ роки Славка. Звичайна радянська с╕льська середня школа, до котро╖ п╕шов Славко Пузик, досягши певного в╕ку, як ╕ вс╕ радянськ╕ д╕ти, здавалося, за визначенням повинна була б н╕велювати будь-як╕ в╕дм╕нност╕ матер╕ального й соц╕ального стану школяр╕в. Насправд╕ ж ц╕ в╕дм╕нност╕ були досить таки пом╕тн╕, особливо ж вони були пом╕тними для надзвичайно вразливого щодо чужого добра ока Славка Пузика. Багато з його однокласник╕в мали такий одяг ╕ взуття, так╕ портфел╕, таке шк╕льне приладдя, про яке Славко м╕г т╕льки мр╕яти.
Найб╕льше ж заздр╕сну уяву Славка вражав син голови м╕сцевого колгоспу Серг╕й. Мало того, що цей Серг╕й був на два роки старшим за Славка високим широкоплечим красенем, то ще й одягався, як якийсь кап╕тал╕стичний буржуй, з самого дитинства мав велосипеди, як╕ м╕няв на все б╕льш╕, зг╕дно з╕ сво╖м в╕ком, з шостого класу ╖здив на мопед╕, а з восьмого - на новеньк╕й "Яв╕" чеського виробництва. Х╕ба ж могло таке залишити Славка байдужим?
Яким же шляхом м╕г би Славко д╕статися до запов╕тного оволод╕ння хоч якоюсь б╕льш-менш варт╕сною часткою омр╕яного добра? Як в╕дшукати той невичерпний гаманець, який сипонув би скарби на голову сина звичайного радянського колгоспника? Де той "С╕м-с╕м", котрий в╕дкрив би йому печеру з цими скарбами? Так╕, й под╕бн╕ до них, питання неск╕нченним болючим чортори╓м нуртували в стражденн╕й душ╕ нашого головного героя.
Будучи хлопчиком невисокого зросту, з огрядненьким черевцем, з опасистим обличчям з веснянками на кирпатому нос╕, з водянистими очима п╕д майже б╕лими бровами, ╕, нарешт╕, з якимось безбарвним р╕дким волоссям, яке вже в дитинств╕ справляло враження облис╕ння, Славко, ясна р╕ч, прекрасно розум╕в, що йому н╕як не св╕тить оволод╕ти скарбом шляхом раптового одруження з якоюсь принцесою. ╤ такий романтичний шлях досягнення омр╕яного добра був безжально в╕дкинутий Славком вже з перших клас╕в, коли з боку д╕вчаток в╕н наразився на не вельми прихильне ставлення.
Тод╕ Славко спробував хоч якось розбагат╕ти шляхом торг╕вельно╖ д╕яльност╕, що, взагал╕-то, з точки зору комун╕стично╖ ╕деолог╕╖ розглядалось як д╕яльн╕сть буржуазно-кап╕тал╕стична, тобто ворожа. "Треба просто щось купити дешевше, - метикував соб╕ Славко, - ╕ продати це комусь дорожче, при цьому переконавши цього когось у тому, що в╕н теж купу╓ дешевше". ╤ Славков╕ таки вдалося провести перш╕ торг╕вельн╕ операц╕╖: в╕н обм╕няв гумку для стирання на нап╕всписаний ол╕вець, пот╕м цей ол╕вець обм╕няв на авторучку без ампулки, пот╕м пров╕в ще дек╕лька обм╕н╕в, в результат╕ яких став власником великого гачка для рибно╖ ловл╕. Гачок був ╕ справд╕ великим, тобто риба, яку можна було б уп╕ймати на цей гачок, теж мала б бути великою, але Славко не т╕льки не вм╕в ловити рибу, в╕н нав╕ть не бажав вчитися ╖╖ ловити, оск╕льки, на в╕дм╕ну в╕д б╕льшост╕ хлопчик╕в, був не те, що байдужим, а нав╕ть ставився з в╕дразою до риболовл╕. Таким чином результат буремно╖ торг╕вельно╖ д╕яльност╕ Славка навряд чи можна було б назвати вдалим.
